Травматолог Вадим Луцишин: "Знеболення, яке спортсмен сам собі призначає, щоб тренуватися через "не можу", – це самообман"

У розпалі зима – час катання на лижах, ковзанах і сноубордах, гри в хокей. Дедалі більшої популярності набувають зимові види спорту, чимало з яких досить травмонебезпечні. Втім, мало кому зі спортсменів і фізкультурників і в інших видах спорту вдається обійтися без травм. Про те, який спорт найбільш травмонебезпечний, і чи можна під час тренувань уникнути травм (принаймні постаратися), журналістові Depo.Вінниця розповідає Вадим Луцишин, доктор медичних наук, лікар ортопед-травматолог Вінницької обласної лікарні імені Пирогова.

Вадим Луцишин. Фото: Сергій Бахмутов.

Вадиме Григоровичу, серед ваших пацієнтів немало спортсменів і фізкультурників. Які види спорту найбільш травмонебезпечні?

– За світовою статистикою, це хокей. Найбільш швидкий та ще й на ковзанах, от і найбільш травматичний. Це при тому, що хокеїст непогано захищений своїми обладунками. У Вінниці цей вид спорту теж поширений, та й любительський хокей нікуди не зник, тому хокеїсти нерідко звертаються з травмами до мене і моїх колег.

За хокеєм – футбол. Це найпоширеніший вид спорту в світі, а любительський футбол – чи не найпорширеніша дитяча розвага. Тепер в нього грають не тільки хлопчики, а й дівчатка, дорослі чоловіки теж часто обирають футбол для активного відпочинку (навіть взимку). Це теж дуже швидкий спорт, в ньому падіння, удари й дуже різкі рухи просто неминучі, тому й футболісти нерідко потрапляють на операційний стіл. Йдеться і про професійних гравців, і про любителів. Ми їх повертаємо у спортивний стрій, якщо вони вчасно приходять до лікаря, виконують рекомендації і хочуть грати у футбол далі.

Третє місце, як не дивно, посідає не спорт як такий, а танці. Різні, не тільки спортивні. Скажімо, український гопак – там такі стрибки і різкі рухи, що далеко не всякий вид спорту з ним у цій справі "позмагається". Словом, серед наших пацієнтів танцюристів теж вистачає.

Третю сходинку травмонебезпечності з танцями ділить велоспорт. Він набирає чималої популярності, тим більше, що в місті почали розмічати велодоріжки, з’явився велопрокат. Це чудовий вид спорту і оздоровлення, він корисний для суглобів, серцево-судинної системи. Але інфрастуктура велосипедна ще не надто розвинена, хоча значні кроки в цій справі є. А в селах велосипед – це поширений вид транспорту, там на велосипед нерідко сідають навіть напідпитку, та й використовують його всі вікові категорії населення. Тому падіння з велосипедів – явище дуже поширене і травми, відповідно, теж. Мовчу вже про ДТП, в яких велосипедисти нерідко гинуть і зазнають дуже тяжких травм, але то тема іншої розмови.

Читайте також: Чий організм найбільше "відчуває весну", і чому медики давно не говорять про "авітаміноз"

А якщо говорити про фізкультуру, а не спорт, тобто про любительські заняття без контролю спортивного лікаря. Хто травмується найчастіше?

– Багато травмованих велосипедистів-любителів, вони на першому місці, бігуни – на другому. Мало хто із затятих бігунів припиняє тренування взимку, коли ще й слизько. Футболісти – на третьому місці, хоча, футбол і біг "змагаються" між собою. Часто йдеться не так про вид занять, як про умови. Травмонебезпечними є різні заняття у не пристосованих до цього місцях. Тобто футбол не на спеціально обладнаному полі, а на першій-ліпшій галявині, біг чи їзда на велосипеді по нерівній дорозі, мокрій траві, обледенілій стежці. А ще ті, хто починає бігати "з найближчого понеділка", дуже часто бігають не розігрівшись, без розминки – це теж збільшує ризик травми. Те саме стосується людей, які "раз у сто років" вирішують "згадати молодість" і побігати з приятелями за м’ячем. 

Які саме види спортивних травм найпоширеніші і найскладніші (зокрема й у вашій парктиці)?

– Найчастіше приходять з пошкодженнями меніска. В абсолютній більшості випадків потрібне оперативне лікування. Нерідко при цьому рвуться ще й зв’язки, бувають і переломи. Дуже часто пошкоджується передня хрестоподібна зв’язка. От зовсім недавно оперував футболіста, професійного спортсмена.

Операція на колінному суглобі. Фото: Сергій Бахмутов. 

Чи багато спортсменів через травми покидають спорт?

– Якщо говорити про великий спорт, то значну роль відіграє мотивація спортсмена. Але якщо вона є, то майже всі мої пацієнти-спортсмени повертаються у спорт. Тобто сучасний рівень оперативних втручань дає таку можливість, а скористається нею спортсмен чи ні – то вже справа його бажання, сили волі, підтримки близьких людей. Якщо людина в цьому виді спорту не випадкова, то повертається. І досить часто – на той самий рівень, на якому отримала травму. Скільки на це треба часу – так одразу не скажу, бо кожна ситуація має свої особливості, але, повторюю, сучасні операції таку можливість дають, а колись у більшості випадків після травми суглоба спортсменові доводилося ставити хрест на своїй кар’єрі.

Професійні спортсмени, можливо, цього не роблять, а от інші люди з типово спортивними травмами суглобів нерідко відкладають похід до лікаря, використовують мазі, ковтають знеболювальні пігулки. Чим це небезпечно?

– Актуальне запитання, і професійних спортсменів воно стосується не менше, ніж усіх інших. Є оптимальні терміни звернення до лікаря після травми. Найкраще – одразу. Якщо травмована людина, а тим більше – спортсмен, звертається до медиків вчасно, то результат буде максимально можливий. Якщо час втрачено, то ми все одно допомагаємо і все одно людина стає на ноги, але результат може бути не такий, як хочеться. Іноді він, зрештою, буває такий же, все повертається в "дотравмовий" стан, але часу на реабілітацію потрібно буде нагагато більше, а в спорті це буває визначально для подальшої кар’єри.

Скажімо, найвразливіше місце спортсмена – коліна. Ігнорування травми призводить до хронічної нестабільності в колінному суглобі, а в подальшій перспективі до артрозу, дегенеративно-дистрофічних процесів, які виходять за межі суглоба. Тоді вже нерідко доводиться говорити не про артроскопічну операцію, яка дуже "лагідна" до пацієнта, а про ендопротезування, тобто заміну суглоба на штучний. І воно теж буде не панацеєю, а лише відновленням до можливості середнього побутового навантаження. Далеко не про всякий спорт тоді вже можна говорити, про серйозні результати в більшості випадків доводиться забувати. Хіба про навантаження, характерні для фізкультури. І то не всякі види занять підходять, хіба що універсальне в таких випадках плавання.

Читайте також: Дитячий травматолог Андрій Карпович: Не лізьте в рану нічим, якщо ви не лікар і не медсестра

Терпіти біль в такому разі – не показник сили чи витривалості?

– Терпіти біль взагалі не потрібно – в жодному разі. Знеболювальні препарати "сприяють" тому, що людина не йде до лікаря вчасно, а приходить, коли хвороба чи травма вже в занедбаному стані. Звичайно, є травми, які лікуються консервативно, але це має визначити лікар після обстеження. І це має бути таки лікування, а не ковтання знеболювальних, щоб не пропускати тренування. Якщо ж пацієнт таки потребує оперативного лікування, а тягне час, вживаючи знеболювальне, він зменшує свої шанси на швидке і повноцінне одужання. Якщо ж і вдається людину повноцінно повернути в стрій, то це відбувається довше і дорожче. Знеболення, яке людина сама собі призначає, щоб тренуватися через "не можу", – це самообман.

Читайте також: Чому препарати від болю в суглобах можуть більше нашкодити, ніж допомогти

Професійні спортсмени знають, що вони багато чим ризикують заради результату. То їхня мотивація, а крім того, вони спілкуються зі спортивним лікарем. А фізкультурники нечасто отримують такі індивідуальні консультації. Що ви можете порадити тим, хто вирішив "з найближчого понеділка" почати, скажімо, бігати?

– Біг популярний в усьому світі. І останнім часом на тему користі й шкоди бігу багато дискутують. Для серцево-судинної системи це тільки користь (за умови здорової серцево-судинної системи, наголошую!), для дихальної системи – теж, внутрішні органи, якщо людина не має серйозних патологій, теж будуть вдячні вам за  помірні бігові навантаження. А от про суглоби це не завжди можна сказати. Якщо людина бігає регулярно і має непогану загальну фізичну підготовку, то все добре, а якщо людина по кілька місяців не бігає, а одразу береться бігти довгу дистанцію, то шкоди буде більше, ніж користі.

Якщо ж людина вже мала проблеми із суглобами і перенесла малоінвазивні операції, то для підтримання себе у формі я рекомендую плавання, велосипед, велотренажер. (А тримати себе в формі треба, бо людині в таких випадках важливо не набирати зайву вагу, суглоби цього дуже не люблять). Біг же включає в себе елемент стрибка, тобто людина, стрибаючи, рухається вперед. Стрибок – це значне навантаження на суглоб, значно більше, ніж при ходьбі. Тому якщо йдеться про реабілітацію, то можна рекомендувати хіба біг на незначні дистанції в нормальних умовах, з поступовою підготовкою до цього. Перед початком регулярного бігу на незначні дистанції варто з місяць поплавати або попрацювати на велотренажері, а після того бігати, і починати не з кількох кілометрів, а з незначних дистанцій. І, звичайно, консультуватися з лікарем – в ідеалі з тим, який вас оперував.

Читайте також: Непомітний вбивця: Чому інсульт, інфаркт та смерть можуть стати першими проявами підвищеного тиску

А травми під час фітнесу – поширене явище?

– Поширене. Частіше страждають жінки, але це тому, що жінки частіше ним займаються. Причина в майже повній відсутності розігріву м’язів перед початком занять: прибігли, швиденько перевдягнулися (а ще іноді запізнилися, то про обережність взагалі не йдеться в таких випадках) – і бігом на заняття. Це набагато підвищує ризик травми.

Людина не завжди одразу розуміє, що треба йти до лікаря, адже якщо немає переломів, то не в кожному разі одразу болить "по-справжньому"...

– Так, це може виявитися вже на другий день. І якщо людина приходить не в травмпункт, а до сімейного лікаря, то важливо, щоб сімейний лікар мав необхідні знання, щоб направити пацієнта до травматолога. Але краще одразу показатися травматологу. Золотий стандарт діагностики суглобів – це МРТ (магнітно-резонансна томографія). Але обстеження теж має призначити лікар, не варто робити їх "про всяк випадок".

Читайте також: Низький тиск: Чому гіпотонію не завжди лікують та в чому її плюс

Чи можете ви дати якісь загальні рекомендації щодо реабілітації після спортивних травм?

– Тільки одну – виконувати всі настанови свого лікаря. Адже головний принцип реабілітації – індивідуальність. Звісно, є міжнародні стандартизовані протоколи реабілітації, але підхід індивідуальний. Реабілітація – це складний комплекс заходів, який складається з медикаментозного лікування, вправ на тренажерах, фізпроцедур. І самодіяльність тут може нашкодити.