UK
Для цього матеріалу переклад іншими мовами відсутній, спробуйте перевірити пізніше

Уроки української: Як одна літера перетворює місто на країну, а квітку – на насіння

Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку однини – один з найскладніших випадків слововживання в українській мові 

Уроки української: Як одна літера перетв…

Сьогодні на Depo.Вінниця поговоримо про один з найскладніших випадків слововживання. Йдеться про родовий відмінок однини іменників чоловічого роду. Людям, які більше розмовляють і читають російською, ніж українською, часто здається, що закінчення -а, -я правильне в російській мові, а в українській має бути –у, -ю. В деяких випадках це справді так. Наприклад, російською мовою – завода, а українською – заводу, російською – института, українською –інституту. Це стосується багатьох слів, але далеко не всіх. Бо в українській мові у родовому відмінку однини іменники чоловічого роду можуть мати і закінчення -а, -я, і -у, -ю.

Але ті, хто про це не знає чи не хоче знати, упевнено в усіх випадках вживають закінчення -у, -ю. На жаль, часто це роблять журналісти, поширюючи неправильні випадки словоживання і вселяючи в інших людей впевненість у тому, що це правильно. Ба більше: люди, які все життя розмовляють укарїнською, добре вчилися в школі і навіть мають вищу філологічну освіту (українську!), нерідко під впливом того, що читають чи чують зі ЗМІ, починають говорити неправильно.

Читайте також: Уроки української: Чому дітей і штанів буває по троє, а жінок і дівчат – ні

І от ми чуємо і читаємо отаке: жителі КиєвУ (ЛьвовУ, КозятинУ, ЧерніговУ), два шматочки хлібУ, нового портфелЮ, красивого балконУ, кривого носУ... Насправді ж має бути КиєвА, ЛьвовА, КозятинА, , ЧерніговА, хлібА, портфелЯ, балконА, носА.

Донедавна в усіх назвах міст (крім винятків, проя кі поговоримо нижче) писали закінчення А. Але в новому правописі зробили деяке "послаблення" для тих, кому дуже хотілося закінчення У (кажуть, це повернення до більш давнього правопису, але непорозумінь від цього не менше). Тепер пишемо назви деяких міст у родовому відмінку однини з -У, -Ю: Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю, Берліну. Але як варіант лишається і попередня форма на -А, -Я. Добре це чи погано, сперечатися немає сенсу, але, на мій погляд, це додало плутанини, бо отримавши "дозвіл" на закінчення У в окремих назвах міст, багато хто вважає за потрібне використовувати їх в усіх випадках. І літера У в закінченні таки "перекочовує" з ПарижУ до КиєвУ і ЛьвовУ, але правильно КиєвА, ЛьвовА, КозятинА, ТульчинА, ВасильковА…

Щодо географічних назв є ще деякі зміни в правописі, тому треба зупинитися на них детальніше. Бо тепер навіть ті, хто бездоганно знав правило "родового відмінка" раніше, мають деякий клопіт із написанням таких слів.

Читайте також: Уроки української: Навіщо потрібно пам’ятати про кафе "Птах"

У новому правописі значно детальніше розписане використання закінчень -а, -я, -у, -ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни. Серед помітних змін – запровадження (точніше, відновлення) написання назв деяких міст через -у, -ю, чого в дотеперішньому правописі не було: в радянські часи майже всі міста перевели на закінчення -а, -я, за винятками назв, які складаються з двох слів (Красного Лиману, Кривого Рогу, Крутого Яру тощо), другою частиною яких є іменник, що має в родовому відмінку закінчення -у.

Відтепер старі закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) зберігають назви населених пунктів чоловічого роду із суфіксами -ськ-, -цьк-, -ець-, елементами -бург-, -град- (-город-), -піль- (-поль-), -мир-, -слав-, а також назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із суфіксами присвійності -ів- (-їв-), -ев- (-єв-), -ов-, -ин- (-ін-), -ач-, -ич-: Бердянська, Луцька, Бобринця, Кременця, Трускавця, Піттсбурга, Вишгорода, Миргорода, Шаргорода, Борисполя, Тернополя, Ямполя, Житомира, Ярослава; Олеськова, Львова, Харкова, Києва, Колгуєва, Харкова, Ходорова, Батурина, Пирятина, Святошина, Снятина; Бахмача, Гадяча, Галича. А всі інші назви населених пунктів чоловічого роду, крім перелічених вище, відтепер мають у родовому відмінку однини закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі): Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю. Проте ці іменники також можуть мати й варіантне закінчення -а (-я): Амстердама, Гомеля, Ліверпуля, Лондона, Мадрида, Парижа, Чорнобиля.

Читайте також: Уроки української: Як правильно говорити про нове обладнання і що можна робити з маслом

Але й тут є одне "але" (і воно характерне як для нового, так і для старого правопису): закінчення -а (-я) та -у (-ю) має розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжира, Рима, Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) – Нью-Йорку (штат).

Закінчення -у в більшості випадків мають назви річок (крім зазначених вище), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну; Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Читайте  також: Уроки української: Чому не варто "переводити гроші" і як надолужувати прогаяне

З географічними назвами ніби розібралися, тому "поїхали" далі.

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: студента, лікаря, учня, робітника, банкіра, учителя, директора, Андрія, Івана, Сергія, Петренка; персоніфіковані предмети та явища (наприклад, називають казкових героїв):Вітра, Мороза;

б) назви тварин і дерев: граба, дуба, коня, барана, бика;

в) назви предметів (які можна взяти в руки): олівця, портфеля, блокнота, пенала, ножа, плаща, футляра, але є виняток: стола і столу (обидва варіанти правильні);

г) назви мір довжини, ваги, часу тощо: грама, метра, місяця, тижня, гектара, кілометра (але віку, року), назви місяців і днів тижня: понеділка; вівторка, жовтня, листопада (але зверніть увагу: місяця – листопада, але процесу – листопаду),  назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда, трильярда.

д) органів і частин тіла людини чи тварини: носа, пальця, живота, хребта, зуба (але шлунку);

е) назви машин та їхніх деталей: автомобі́ля, пароплава, трактора; дизеля, електровоза, комбайна, двигуна, поршня,

є)-а, я вживаємо також в іменниках — назвах архітектурних деталей: балкона, карниза, еркера, портика;

ж) терміни українського та іншомовного походження, які називають елементи, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини, а також українські за походженням слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, іменника, трикутника, чисельника, числівника, атома, радіуса, конуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, ямба тощо, але виду, роду, синтаксису, складу, способу .

Читайте  також:  Уроки української: Коли слід усміхатися, а коли – посміхатися

Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, матеріал, масу: піску, меду, спирту, азоту, асфальту, воску, граніту, льоду, паперу, сиру, але хліба;

б) сукупність предметів або людей, тварин збірність, назви кущових і трав’янистих рослин, назви сортів плодових дерев: полку, батальйону, ансамблю, гурту, хору, рою, колективу, загалу, каталогу, кахлю, кодексу, лісу, оркестру, парку, полку, реманенту, саду, тексту, товару, барвінку, бузку, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ялівцю, ячменю (але вівса),  ренету, ренклоду;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин:  будинку, вокзалу, даху, вестибулю, заводу, метрополітену, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку, але бліндажа гаража, корівника, курника, куреня, млина, хліва (переважно з наголосом на закінченні);  обидва закінчення — -а, -я та -у, -ю приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, коледжу, комісаріату, комітету, ліцею, університту, штабу;

ґ) переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, екрану, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка;

д) явища природи: вогню, вихору (вихру), морозу, граду, грому, землетрусу, туману, холоду дощу;

е) назви почуттів: жалю, страху, болю;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, акту, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, експорту, екскурсу, звуку, ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але ривка, стрибка, стусана;

ж) терміни іншомовного походження, що називають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу (міту), нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо;

з) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але гопака, козака, козачка;

й) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, газопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, стравоходу, суходолу, але електровоза, пароплава;

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, сміху, успіху;

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь), але  –алмазу (мінерал), акта (документ), але акту (дія), апарата (прилад), але апара́ту (установа), блока (у техніці), але блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне), але буряку (збірне), вала (деталь машини), але валу (насип), елементу (абстрактне), але елеме́нта (конкретне), інструмента (одиничне), але інструменту (збірне), каменя (одиничне), але каменю (збірне), клина (предмет), але кли́ну (просторове поняття), по́яса (предмет), але поясу (просторове поняття), раху́нка (документ), але раху́нку (дія), соняшника (рослина, квітка), але соняшнику (насіння), терміна (слово), але терміну (строк), фактора (маклер), але фактору (чинник) і т. ін.

Читате також: Уроки української: Чому варто "декомунізувати" товаришів і як звертатися до незнайомців

Хапаєтеся за голову? Складно? Так, справді складно. Даю підказку. Усі словники наводять правопис іменника в родовому відмінку однини (проблема може виникнути з географічними назвами і зі словами, які відносно недавно з’явилися у вжитку (наприклад, смартфон), а тому в словниках ще не зафіксовані, а для інших слів цей спосіб годиться іноді, щоправда, доведеться згадувати про те, що новий правопис вніс корективи, але він зачепив у цьому правилі переважно географічні назви, а іншим словам таких "ударів" дісталося не дуже багато). І якщо ви маєте сумнів у тому, до якої з вищенаведених груп віднести слово, зазирніть у словник. Колись для цього треба було брати в руки паперовий словник, якщо він був вдома чи на робочму місці, а іноді навіть іти в бібліотеку, а тепер інтернет дозволяє розвіяти сумніви миттєво, Наберіть у пошуку потрібне слово і разом з ним слово "словник". Наприклад, ви сумніваєтеся, як писати "аврала" чи "авралу". Пишете в пошуку "аврал словник" і отримуєте відповідь. Якщо ж хочеться перевірити, чи не зачепив це слово новий правопис, то замість "словник" набирайте в пошуку "новий правопис". Чесно зізнаюся, що я іноді теж так роблю, незважаючи на те, що багато років маю справу з редагуванням текстів і виправляю чужі помилки. Це справді чи не найскладніше правило українського правопису.

Щоправда, моя порада згодиться вам тоді, коли ви пишете або готуєте якусь промову заздалегідь, бо просто під час розмови і виголошення промови експромтом ви ж не матимете можливості звірятися зі словником. Але що частіше ви користуватиметеся довідниками, словниками і уроками мови, то чистіше розмовлятимете українською.

Запам’ятати все це не дуже просто, бо пунктів у цьому правилі багато. Багатьох виручає чуття мови, але це можливо тільки в тому випадку, якщо правила людина не знає, а українською мовою розмовляє давно, читає українські книги і має багатий словниковий запас. У тому випадку, коли людина переходить з російської на українську, на це розраховувати не можна. Тому можна розділити цей урок на частини, як кому зручно, щоб не потонути у великій кількості інформації.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"