Уроки української: У чому причина нелюбові до кличного відмінка, і які звертання свідчать про невихованість

Сьогодні на Depo.Вінниця продовжимо говорити на тему звертань у реченнях. Якщо попередній урок був присвячений загальним звертанням, то тепер перейдемо до більш конкретних випадків.

Звертання не є членами речення, не відповідають на жодне запитання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення.

Читайте також: Уроки української: Чому дітей і штанів буває по троє, а жінок і дівчат – ні

Нагадаю, що для звертань в українській мові є кличний відмінок. У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, із загальної назви й  імені, обидва слова вживаються тільки в кличному відмінку: Людмило Андріївно, Лідіє Сергіївно, Олегу (Олеже) Олеговичу, Маріє Іванівно, друже Гнате, пані Таїсіє, колего Віталію, добродійко Ганно, брате Василю тощо.

Якщо ж у звертанні є загальна назва і прізвище, а не ім’я, то можливі дві форми слововживання: або обидва слова в кличному відмінку, або загальна назва в кличному, а прізвище – в називному. Як правило, в таких випадках керуються милозвучністю сполучення слів: пане Вернидубе (і Вернидуб), добродію Іваненку (і Іваненко), друже  Вершигоро (і Вершигора ), товаришу Щербаку (і Щербак), колего Бабичу (і Бабич), друже Мартусю (і Мартусь).

Обидва варіанти можливі і в тих випадках, коли вживаються дві загальні назви, хоча більше вітається варіант, коли обидва слова в кличному відмінку: пане полковнику, добродію директоре, пане вчителю, але можливо й добродію бригадире (і бригадир), пане продавцю (і продавець).

Читайте також: Уроки української: Навіщо потрібно пам’ятати про кафе "Птах"

Присутню особу слід називати на ім’я й по батькові чи на прізвище, а якщо ж вам невідоме ні ім’я, ні прізвище людини, то слід звертатися пан (пані, панно) або добродій (добродійко). (Це ми обговорювали на минулому уроці, але нагадування не буде зайвим).

Звертання за статевою або віковою ознакою свідчать про невихованість особи (жінко, дєвушка, мужчина, діду, бабо тощо, а ще гірше – жіночко, тьотю, дядьку), навіть якщо ви грамотно вживаєте слово (оте жіночко, тьотю, дядьку) в кличному відмінку.

Читайте також: Уроки української: Як правильно говорити про нове обладнання і що можна робити з маслом

Тепер про імена. Досить часто навіть досвідчені мовці плутаються в закінченнях власних імен у кличному відмінку.

Імена в кличному відмінку однини можуть мати закінчення -е, -є, -о, -у, -ю. Закінчення –о мають іменники чоловічого та жіночого роду на -а:  Одарко, Марино, Оксано, Зоряно, Ярославо, Елізо, Ладо, Яремо, Саво, Хомо.

Закінчення –е мають іменники чоловічого і жіночого роду, якими позначають імена, на –я та на -о (Ілле, Зоре, Катрусе, Петре); іменники м'якої групи на -ець (шевче, женче, хлопче),  іменники з твердим кінцевим приголосним та мішаної групи (Артеме, Альберте, Олеже, Ігоре, Гендельфе, Туре, Святославе, Авгуре, Аватаре, Вихоре). 

Закінчення -є мають імена жіночого роду на -я: Лілеє, Соломіє, Софіє, Юліє.

Читайте  також: Уроки української: Чому не варто "переводити гроші" і як надолужувати прогаяне

Закінчення -у мають деякі іменники чоловічого роду з твердим кінцевим приголосним (як правило, односкладові): сину, тату, діду, дядьку.

Закінчення -ю мають чоловічі імена м'якої групи: Арію, Сергію, Андрію, Енею, Орію, Анатолію, Тарнаю.

Українці люблять також звертатися у пестливій формі. Тоді імена у кличному відмінку можуть мати закінчення -у або -ю: Олесю, Галюсю, Назарчику, Богданчику.

Читайте  також:  Уроки української: Коли слід усміхатися, а коли – посміхатися

Нерідко доводиться чути: "Не люблю я цей кличний відмінок!". На мою думку, причина цієї нелюбові дуже проста – незнання вищезгаданих правил (і ще тих, про які йшлося на попередньому уроці).  Якщо ж мовець правильно користується можливостями кличного відмінка, то його мова набуває особливої української милозвучності. Якщо ви опануєте цю премудрість (насправді не таку вже й складну), ви зауважите, як ваші співрозмовники вдячно сприймають красиві українські звертання саме у кличному відмінку.