Як жила окупована Вінниця та як її визволяли

Перші облави та розстріли у місті почалися за дев'ять днів після приходу німців. Точна кількість загиблих досі невідома

Нещодавно місто над Бугом відзначило 75-річчя визволення міста у Другій світовій війні. Цій події присвячена виставка Вінницького обласного краєзнавчого музею, яка триватиме до 19 травня. Про те, як місто пережило часи окупації, та про подробиці визволення Depo.Вінниця розповів завідувач відділом військової історії музею Павло Мельников.

"Захоплювала Вінницю група армії "Південь". Все відбулося дуже швидко: до міста німці увійшли вже 20 липня, а до кінця місяця зайняли всю область. У Вінниці розташувався штаб сухопутних військ армії: спочатку він розмістився у лікарні ім. Ющенка, а коли у 1942 році побудували ставку Гітлера, переїхав туди", – каже науковець.

Сьогодні достеменно невідомо, скільком вінничанам вдалося евакуюватися із міста до приходу німців. Відомо лише, що до початку війни у Вінниці проживало близько 96 000 чоловік, після – на 60 000 менше.

Вже за дев'ять днів після захоплення, 29 липня, у Вінниці розпочалися облави та розстріли, при цьому найбільших облав було дві: у вересні 1941 та квітні 1942 року. Їхніми жертвами, в першу чергу, стали євреї та члени комуністичного активу.

"Спочатку були розстріляні євреї, які мешкали у Вінниці та сусідніх селах. Потім до місцевих гетто почали звозити євреїв з Буковини та Румунії. Невідомо, скільки саме їх було знищено. Радянські джерела називають цифру 25 000, але сьогодні деякі історики та краєзнавці вважають її завищеною", – каже Павло Мельников.

За його словами, на території області було створено 125 гетто та 18 військових концтаборів, два з яких були у самій Вінниці: один, солдатський – по вулиці Чехова, другий, офіцерський – по Стрілецький. Щоправда, щодо місця розташування останнього досі йдуть дебати.

Після захоплення Вінниччину було поділено на дві окупаційні зони. Центр та північні райони увійшли до складу так званого рейхскомісаріату "Україна". Південні райони перейшли до Румунії та стали частиною так званої Трансністрії, яка охоплювала окрім Вінницької частину Одеської та Миколаївської областей, а також Молдови. Такою була домовленість між німецьким та румунським урядами ще до початку на СРСР.

"У Вінниці німці відновили самоврядування, діяла міська рада, яку очолював професор медичного університету Савостьянов. Під час відступу німців він покинув Вінницю разом із ними та помер у Франції. У 1942 році знову відкрилися і медичний інститут, і педагогічний. Відкривали школи, лікарні. Видавалась газета "Вінницькі вісті". Звісно, усе це відбувалося під жорстким контролем окупаційних військ", – розповідає Павло Мельников.

Працювали у Вінниці й заводи, зокрема, м’ясокомбінат, спиртзавод, та пивзавод.

Із настанням окупації Вінниччини місцеве населення продовжувало користуватися радянською валютою яку у 1942 році німці замінили на карбованці. Офіційний курс становив 1:1, реально ж за один карбованець давали два рублі. В обігу карбованці були тільки на території окупованої України, при обміні на рейхсмарки їхній курс становив 10:1.

Що ж стосується місцевого самоврядування окупаційних часів, то в основному міська рада мала суто соціальні функції. Наприклад, організовувала збір продуктів та речей для військовополонених у концтаборах. Крім того, члени міськради брали участь у розкопках 1943 року на місцях поховання вінничан, розстріляних НКВС. Загалом було знайдені рештки понад 9 000 тіл, із них родичі опізнали декілька сотень.

Ще одна сумна цифра – 61 000 мешканців Вінницької області, які були вивезені до Німеччини на примусові роботи. "Більшість із них повернулася і в принципі радянська влада їх не зачіпала. Хоча якийсь відсоток, дійсно, після повернення потрапив вже до радянських таборів", - розповідає Павло Мельников.

Окрема сторінка історії – діяльність на теренах Вінниччини ОУН та УПА. Так, група "Південь" під керівництвом Омеляна Грабця діяла в області із 1943 по липень 1944 року, коли вона була знищена військами НКВС.

"Існує легенда, що ОУН-УПА були на боці німців, але це неправда: вони боролися проти них. Якщо на початку, у 1941 році, оунівці ще плекали думку, що німці допоможуть поновити незалежність України, то до 1943 року стало зрозумілим, що німці так само використовують Україну, як і московський режим", – зазначає Павло Мельников.

Офіційно визволення Вінниччини тривало понад 90 днів. Перша спроба була у рамках Житомирсько-Бердичівської операції, яка розпочалася 25 грудня 1943 року силами Першого Українського фронту під керівництвом генерала Ватутіна. Вона тривала до 10 січня 1944 року і за цей час були визволені Погребищенський  та Оратівський райони. А ще 28 грудня танкісти 69-го гвардійського танкового полку Першої танкової армії під командуванням уродженця Вінниччини Івана Бойка звільнили Козятин.

Але вже на початку січня німці кинули сюди нові сили, і почалися оборонні бої, які тривали до березня 1944 року. І вже у березні 1944 року радянські війська розпочали наступ двома фронтами: Першим та Другим Українськими. 4-5 березня розпочалися дві військові операції Умансько-Батожанська та Проскурово-Чернівецька, які й призвели до звільнення Вінниччини. Загалом у цих операціях брали участь шість сухопутних, п'ять танкових та дві повітряних армії. А безпосередньо Вінницю звільняла 38-а армія генерала Москаленка.

"Уперше радянські війська підійшли до Вінниці 15 січня, але були відкинуті. Вдруге – 15 березня. 241, 221, 183, 305 дивізії фактично оточили місто й розпочали наступ із різних боків. І вже 17 березня лівобережна Вінниця була звільнена. Німці перейшли на правий бік, а 18-19 березня їх вигнали й звідти. На той час тут йшли вже локальні бої, і 20 березня радянські війська спокійно увійшли в місто", – каже Павло Мельников. За його словами, саме під час звільнення Вінниця зазнала найбільших руйнувань, адже, відступаючи, німці підривали будівлі, аби зупинити просування радянських військ.

Загалом у звільненні Вінниці брало участь близько півмільйона військових, із них 125 було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. А ось щодо втрат точної статистики немає.

Першим військовим комендантом звільненої Вінниці став Федір Бруй, Герой Радянського Союзу. Він очолював місто до кінця 1944 року, після чого керував різними військовими комісаріатами. У 1955 році у званні підполковника вийшов у відставку.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця