Для буднів і свят: Як майстриня з Могилева-Подільського поставила народну вишивку на службу сучасній моді

Леся Лученко живе у Могилеві-Подільському. Має чудове, досить поширене нині хобі – чи не весь вільний час вишиває. Колись вишивала, як і більшість майстринь, хрестиком (причому вона прихильниця "ідеального хрестика", ідеального вивороту – вишивальниці знають, що це вищий пілотаж у справі охайності вишивки), іноді й бісером, але це вже в минулому.

Тепер Леся опановує традиційні техніки української вишивки і пояснює іншим майстриням, що всім відома хрестикова вишивка насправді не є народною, хоч вона міцно пустила коріння на території України. Майстриню непокоїть засилля машинної вишивки, особливо з величезними маками, які ніколи не були притаманні народному одягу, тому вона залюбки показує всім охочим, що традиційна українська вишивка інша. Сьогодні могилів-подільська вишивальниця показує читачам і читачкам Depo.Вінниця дивовижні витвори своїх невтомних рук.  

Як і більшість сучасних  майстринь, Леся спілкується з однодумицями і однодумцями у соцмережах і чимало інформації про вишивку знаходить саме там. Так дізналася й про вишивальника Андрія Єрмакова, який досліджує народну вишивку, прискіпливо вивчає її, а іноді й "розшифровує" шви, інформації про які не знаходив ніде. У 2014 році Єрмаков переїхав з Луганська у Вінницю, і Леся, дізнавшись про те, що він організував студію вишивки, почала їздити на його уроки з Могилева-Подільського.

Читайте також: Рідкісне хобі: Як вінницька співачка взялася за відродження забутого "весільного" мистецтва

Шлях неблизький, а Леся не могла змиритися з тим, що в дорозі витрачається марно стільки часу. Тому вона вишиває навіть в автобусі, що здається неймовірним навіть затятим вишивальницям. Ба більше, вишиває лічильними техніками, в яких рахуються нитки для створення візерунків. Є в Лесі сорочка, вишита тільки в автобусі. Щоправда, то була "заготовка" під хрестик, але з хрестиком на той час Леся вже розпрощалася і вишивала занизуванням. А ще вона примудряється вишивати навіть у черзі, наприклад, у поліклініці чи в якійсь установі. 

Як і більшість майстринь, які захопилися народною вишивкою, Леся вишиває сорочки. Але не тільки.

"Сорочка як частина народною строю – це прекрасно, але щодня таку річ носити не будеш. А вишивати я дуже люблю і хочу носити вишиті речі якомога частіше. Тому оздоблюю візерунками в традиційних техніках одяг, який можна носити і в будень, і в свято", - розповідає Леся.

Для створення сучасного одягу майстриня використовує візерунки з автентичних сорочок (переважно подільських, але не обмежується ними, адже в такому разі в результаті виходить не етнічна сорочка, тому якихось жорстких умов у цій справі немає; наприклад, до числа улюблених потрапили чернігівські й полтавські візерунки). Вишиває не тільки сорочки й блузи, оздоблювала вишивкою навіть пальто. А тепер вишиває ще й сумки. Точніше, вставки, які потім віддає іншій майстрині, а та шиє сумки, сумочки, наплічники, косметички, клатчі. 

"Я час від часу пробую щось нове для себе. Не можу тривалий час робити щось одне, тому беруся за інше. Потім повертаюся до того, що найбільше захоплювало мене раніше. Так опановую нові техніки, нові вироби, нові види рукоділля",  – розповідає вишивальниця. 

А торік Леся вишила іграшковий будиночок. Ну, точніше, не іграшковий, а сувенірний, бо перетворювати таку річ на іграшку рука не підніметься. З відстані кількох метрів його не можна відрізнити від  витвору з розписаного глазур’ю печива (теж популярне нині мистецтво), але насправді то вишивка.

Є в Лесиній колекції й інші аксесуари, зокрема й новорічні прикраси.

Пробувала майстриня  свої сили і в художній вишивці гладдю – навіть вишивала на замовлення однієї вінницької дизайнери, яка створює унікальні колекції вишитого одягу.

Знову бісер, але не для вишивки

Має могилів-подільська майстриня ще одне захоплення – плетіння з бісеру. Плете вона, зокрема,  зґарди – нашийні прикраси; "зґардочки", як їх, зазвичай, називали подолянки. Зґарди носили у різних районах Вінниччини. Прикраса не надто складна у виготовленні, її можна сплести самостійно, навіть якщо ви вперше взялися за бісероплетіння. І допомогти в цьому може майстерклас від героїні нашої розповіді. 

"Я навіть не можу згадати, як з’явилося бажання плести ці прикраси. Просто сподобалися, і я вирішила спробувати. Ніхто не показував, як це робиться,  – сама навчилася. Навіть свою  методику придумала. Вона відрізняється від тієї, яку подають як правильну, але результат такий же, а мені по-своєму зручніше, та й виходить швидше", – розповідає Леся. 

Орнаменти зґард різні, але принцип виготовлення однаковий. Плетену смужку нашивають на зігнутий удвічі шматок оксамиту чи просто чорної тканини або на темну стрічку. Кольори тканини – чорний, темно-коричневий. Були й ще більш "святкові" зґарди – на них під загальною смужкою зґарди з бісеру пришивався тонкий мережаний комірець.

"Є зґарди, в яких використано 8 кольорів, в інших – тільки 2-3. Мабуть це залежало від того, який бісер мала дівчина і до якого строю вона робила зґарду", – вважає Леся.

Зґарди чудово пасують не лише до подільських сорочок, а й до сучасного одягу, як до буденного, так і до святкового.

"Я  навчу, а ти виший сама!"

На замовлення Леся не плете і не вишиває. Каже, що для  цього потрібне особливе натхнення, а без нього не виходить. Робота ж на замовлення вимагає чітких термінів і вишивання чи плетіння навіть "через силу", а Лесі цього зовсім не хочеться. І все  ж рукоділля – це значна частина її життя. Навіть альбом на своїй сторінці у ФБ Леся так і назвала "Частинка мого життя".

Своїми знанням і вміннями Леся ділиться із землячками, залюбки спілкується з однодумицями, їздить на етнофестивалі й виставки і продовжує опановувати безмежний світ народної вишивки й пропагувати народне мистецтво. А коли її просять вишити щось на замовлення, відповідає приблизно так:" Я тебе (вас) навчу, а ти (ви) виший (вишийте) сама (самі)". 

Фото: Фейсбук/ Леся Лученко

Читайте також: "Прощавай, хрестику!": Як учителька з Бершаді відроджує вишивку Східного Поділля