Вишити, щоб вижити: Як вінничани долучились до створення фільму "Спадок нації"

"Вишити, щоб вижити". Ці слова – гасло документального фільму "Спадок нації" який вийшов в український прокат 3 листопада, а в суботу, 12 листопада, буде показаний і у вінницькому кінотеатрі "Родина".

Фільм знімався в Канаді, Італії, ОАЕ, Німеччині, Росії і, звісно, в багатьох областях України, зокрема й на Вінниччині.

"Вишити, щоб вижити" – не просто красива гра слів, хоча в журналістському тексті це, без сумніву, цінно. Насправді ці слова можна читати абсолютно в буквальному значенні, а можна надавати їм іншого. Ба більше: можна говорити про фізичне виживання людини і про моральне, можна говорити і про виживання етнічної вишивки як виду мистецтва чи як своєрідного коду нації. Можна цими словами ілюструвати благодійність: на ярмарках-продажах, які проводяться з доброчинною метою, вишиті речі посідають одне з чільних місць. Та й вінницький показ фільму матиме благодійну складову: глядачів пустять у залу кінотеатру без квитків, але запропонують зробити посильний внесок у справу лікування маленької дівчинки, яка народилася незрячою і потребує складної дорогої операції.

Перед презентацією в Києві, яка відбувалася в травні цього року, режисер Олександр Ткачук сказав: "Фільм складається з двох частин – це етнографічна, де ми розповідаємо про особливості сорочки та пов’язані з нею вірування і традиції, а також – людські історії, які демонструють, що вишиванка – це не просто річ, а щось набагато більше, символ, який берегли і передавали з покоління у покоління".

Історія української вишиванки у фільмі переплетена з історичними хроніками, адже були періоди, коли вишиванку було небезпечно не те що носити, а навіть зберігати у хаті. Як і поєднання жовтого й блакитного кольорів, наявність вишиванки, хай навіть і на дні глибокої скрині, могла завдати чималих проблем її господарю чи господині, адже свідчила про "недозволені" ідеологічні погляди.

Ідея створення фільму належить чернівчанці Лесі Воронюк, талановитій журналістці і великій патріотці. Це з її легкої руки "народився" Всесвітній день вишиванки, започаткований з того, що студенти Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича вирішили прийти на пари у вишиванках. Просто так, не на свято, не на мітинг, не на презентацію. Такий собі флешмоб, хоча це чужоземне слово не годиться для такого суто українського вияву патріотизму. Потім виникла акція "Народжені у вишиванках", а затим і ідея фільму.

На переконання Воронюк, вишита сорочка – це не просто тренд чи мода і навіть не лише ознака самоідентифікації у час війни, як відбувається зараз в Україні, це – набагато глибший символ, генетичний код українців.

У фільмі озвучені й показані історії українців-патріотів, яких жорстоко било немилосердне життя, яких доля закинула у далекі світи, але вони не втратили при цьому відчуття українського коріння. Стрічка має не лише неймовірну історію зйомок, а й не менш зворушливу історію показів.

От один з випадків – розповідь про родину Галабурдів. Під час Другої Світової війни в німецькі табори потрапили хлопець і дівчина. Зовсім юні, мали на той час років по чотирнадцять від роду. Познайомилися, закохалися, одружилися. Там же, в Німеччині. Скільки таких пар народилося у фашистській неволі – важко сказати. У подружжя Галабурдів – чотири доньки, дві з яких теж поїхали в інші країни (дякувати Богові, не за таких обставин, як їхні батьки). Але всі вони знають українську мову, вишивають, стали активними громадськими діячками і захисницями України у світі, хоч виросли і живуть не в Україні.

"Ця історія є дуже показовою для сучасних українців, які живуть в нашій країні і чомусь ніяк не можуть вивчити українську мову чи дуже слабо орієнтуються в українській історії, культурі, - розповідала про своїх героїв Леся Воронюк на "5 каналі".

Після показу фільму в Мюнхені Надя Галабурда подарувала Воронюк ікону Матері Божої, яку вона вишивала за взором Ірини Сеник, а Олександрові – вишиту закладку для книжки і мюнхенську гальбу на пиво.

Фільм "Спадок нації" вийшов навесні, коли вже не стало двох його героїв - охоронця Романа Шухевича Любомира Полюги та свідка Голодомору 1947 року Єфросинії Паламарчук.

"Страшенно сумно, але відчуваю щось таке - ніби "Слава Богу, що встигли зняти, зафіксувати". Дуже багато українців відходить у вічність, знання і спогади яких є безцінними, справжніми. Це не суха статистика з книг чи підручників, це частинка кожного з нас, генетична пам'ять, яку варто з підсвідомого рівня піднімати на свідомий, усвідомлений. Кінодокументалістика - це - важливо, особливо коли десятиріччями нашу історію переписували. Дуже хочеться робити потрібну роботу... задля тих, кого вже нема, і задля тих, хто ще буде", – написала Леся Воронюк на Фейсбук-сторінці "Спадок нації".

"Вишити, щоб вижити... Перший документальний фільм про вишиті сорочки. Так як є. Від столітніх родинних реліквій до сучасних синтетичних макових… Від шанування, дбайливого збереження, відтворення до шматування на клапті на дизайнерське бачення… І радість, і сльози. Наша історія, наше життя, наші люди… Фільм, який варто подивитись кожному. І хто шанує своє коріння і хто його зневажає… Вдячна авторам фільму за талант, сміливість і правду", – пише про стрічку відома українська вишивальниця Ольга Нарбут.

Є у фільмі зворушливі історії й про сучасні події в Україні. Одна з них прямо стосується Вінниці. Луганчани Інна й Андрій Єрмакови після псевдореферендуму в Луганську зрозуміли, що треба звідти їхати. Поїхали світ за очі – у місто, в якому ніколи не були, але мали там друзів: знайомилися під час подорожей і зустрічей з колегами. Інна – фотохудожник і викладач фотографії, Андрій – інженер-програміст із не надто поширеним для чоловіка захопленням: він вишиває, причому не новомодно-гламурно, а традиційними українськими техніками. Єрмакови обоє, у доброму значенні слова, "звихнуті" на всьому етнічному, цінують ручну роботу і українські традиції.

Андрій взявся на дозвіллі викладати вінничанкам мистецтво української вишивки, причому абсолютно безкоштовно, оскільки йому ніколи не спадало на думку комерціалізувати своє хобі.

Крім викладання вишивки у студії "Своє. Рідне" і популяризації давнього виду мистецтва, Єрмакови почали досліджувати подільську вишивку. Влаштували кілька експедицій, знайшли однодумців і організували виставку "Код Всесвіту в узорах загадкових". Подільські сорочки просто причарували Андрія, йому було дуже прикро, що така делікатна краса, така неймовірно тонка робота майстринь втрачається, бо всюдисущий "хрестик" (як найпоширеніша техніка вишивки) у буквальному значенні слова "з’їдає" низь, мережки, лиштву та інші традиційні техніки.

Особливо боліло йому незаслужене забуття, яке торкнулося подільської низі (низинки), тому він агітує своїх вінницьких послідовниць вишивати собі сорочку (принаймні першу) саме цією технікою. І от саме про те, що зникає низинка, і нею на Вінниччині майже ніхто не вишиває, студійці прочитали в одному з повідомлень про створення фільму "Спадок нації". Андрій посумував з цього приводу, але революційних кроків не робив. А Наталя Сентемон, яка тривалий час проводить етнографічні дослідження, взялася відновити справедливість і написала знімальній групі про те, що не лише майстриня Марія Савчинська (до речі, про неї йдеться у фільмі) в Ямпільському районі досі вишиває низзю, а є людина, яка навчає цього всіх охочих, - Андрій Єрмаков.

Леся Воронюк і Олександр Ткачук приїхали на вищезгадану виставку, де й познайомилися з Єрмаковими і з вишивальницями студії. Отак вінницька студія на чолі з Єрмаковими потрапила "на екран".

Кому хочеться знати більше – про те, як втрачався і знов відроджувався інтерес до вишивки, про те, як прадавнє рукоділля допомогло Єрмаковим "прорости корінням" у Вінниччину, і багато інших історій, які відбувалися з вишивкою і вишиванками, – приходьте у кінотеатр "Родина" 12 листопада о 18:00.