Уроки української: Як наголос перебігає з однієї частини слова на іншу, змінюючи однину на множину

Помилки в наголошуванні слів – досить поширене явище.  На жаль,  чимало неправильно наголошених слів чуємо й з уст теле- і радіожурналістів, які мали б розмовляти взірцево правильною мовою, адже саме на них найчастіше орієнтуються ті, хто вивчає українську і хоче говорити грамотно. 

Є слова, наголоси в яких треба просто запам’ятати,  оскільки на них не поширюються правила наголошування, але є чимало й таких, які наголошуються за певними правилами. Сьогодні Depo.Вінниця пропонує запамятати кілька правил, які допоможуть уникнути багатьох помилок у вимові слів. Але це перший урок на тему нагорошування слів. Тема складна, тому її варто розділити на кілька уроків. 

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, в яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: вигнАння, видАння, визнАння, завдАння, запитАння, заслАння, зібрАння, навчАння, писАння, пізнАння, послАння,  читАння.  Але є й відхилення від цього правила (запамятайте їх): зобов’Язання, кОвзання.

Читайте також: Уроки української: Чому дітей і штанів буває по троє, а жінок і дівчат – ні

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказІвка – вказівкИ, гОлка – голкИ, жІнка – жінкИ, кАртка – карткИ, кАчка – качкИ, кнИжка – книжкИ, копІйка – копійкИ, лАстівка – ластівкИ, лОжка – ложкИ, мИска – мискИ, пИсанка – писанкИ, помИлка – помилкИ, сторІнка – сторінкИ, хАтка – хаткИ,  учИтелька – учителькИ, але: рОдичка – рОдички, сусІдка – сусІдки, верхІвка – верхІвки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення -ий:  вузькИй, в’язкИй, кружнИй, легкИй, липкИй, мілкИй, низькИй, новИй, нуднИй, піснИй, пітнИй, рідкИй, різкИй, сипкИй, скучнИй, стійкИй, стічнИй, страшнИй, твердИй, тіснИй, тонкИй, товстИй, труднИй, тяжкИй, черствИй, чіткИй, чуднИй. (Зверніть увагу, що в російській мові в цих словах усе навпаки, тобто закінчення НЕ наголошується: тЕсный, Узкий, стОйкий). У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос "переїжджає" на перший склад: вУзько, лЕгко, мІлко.

Читайте також: Уроки української: Навіщо потрібно пам’ятати про кафе "Птах"

4. У деяких дієсловах наголошується:

останній склад дієслів із закінченнями -емо, -имо, -ете -ите:  несемО, веземО, живемО,  ідемО, беремО;  несетЕ, везетЕ, живетЕ, ідетЕ;  але: підЕмо,  підЕте (але підУ); бУдемо, бУдете.

закінчення -у: вожУ, ношУ, в’яжУ, чешУ, верчУ, колишУ, але коли з’являється в цих дієсловах префікс, наголос переміщується – повОжу, понОшу, пов’Яжу, почЕшу,  повЕрчу, поколИшу;

суфікс безпрефіксальних дієслів:  стоЯти, мовчАти, сидІти,  лежАти;

корінь префіксальних: постОяти, відстОяти, настОяти,  помОвчати, посИдіти, полЕжати.

закінчення  -а в дієслівних формах  жіночого або середнього роду минулого часу: везлА (-о), взялА (-о), неслА (-о), жилА (-о), налилА (-о), підійнялА (-о).

суфікс інфінітива з кореневим Е:  везтИ, нестИ, плестИ, местИ, брестИ;

 корінь інфінітива з кореневим А:  клАсти, впАсти, вкрАсти і под.

початок слова у префіксальних дієсловах: знАйде, пІде, зІйде, прИйде і под.

На сьогодні досить. А наступний урок готує вам ще чимало відкриттів. 

Читайте  також: Уроки української: Чому не варто "переводити гроші" і як надолужувати прогаяне