Історичний консультант "Кіборгів" та "Хайтарми": Як реконструкція допомагає воювати та чому треба знати свою історію

Рекоструктор, історичний консультант на знімальному майданчику українських стрічок "Кіборги" та "Хайтарма" Андрій Швачко розповів Depo.Вінниця, чому важко поєднувати історизм подій та кінематографічність

Рекоструктор, історичний консультант на знімальному майданчику українських стрічок "Кіборги" та "Хайтарма" Андрій Швачко розповів Depo.Вінниця, чому важко поєднувати історизм подій та кінематографічність.

Андрій Швачко - випускник історичного факультету Київського педагогічного інституту ім. Драгоманова та в минулому шкільний вчитель, потрапив до лав реконструкторів завдяки своїм захопленням історією двох світових воєн, подій в Україні 1917-21 років та фотографією. 

Нині, маючи за плечима досвід роботи над кількома стрічками українського виробництва, Швачко наголошує: аби передати епоху, щоб глядачі могли відчути її, потрібно бути у середовищі реконструкторів. Треба бути всередині подій, а не просто відзняти захід, коли глядачі зібралися, півгодини подивилися та розійшлись.

Реконструкція - що найголовніше, що найскладніше?

- Найголовніше, та й наскладніше - це передати епоху. Психологічно не всі готові відійти від того, що є сьогодні, та відчути людей, які жили сто років тому.

Що Ви робили, аби бути готовим і досягнути цього відчуття?

- Максимум відмовлявся, наскільки можливо, від сучасних речей, читав літературу, спілкувався з людьми, які пам'ятають ту епоху, які були учасниками тих подій. Через якийсь час я вже зміг відрізняти, хто розповідає правду, а хто – речі, які їм вбила в голову радянська влада.

Яким чином навчилися розрізняти?

- Людина, яка розповідала про оборонні бої під Києвом, розповідає про артилерійські позиції, про те, як вони були облаштовані, що солдати їли, як отримували харчування – все нормально. Але як тільки вона починає розповідати про те, як переходили Дніпро та підірвали мости, я розумію, що це вже пішли казки. Адже той підрозділ мости не підривав. 

Коли ми розпитували людей, які за віком могли бути свідками будівництва оборонних споруд під Києвом, один чоловік розповідав, що "в цьому доті була велика гармата, її витягли, а вона потім потонула". Але там не було гармат – були кулемети. А інша жінка казала: "Ми зайшли в бункер – а там баки та пір'я. Що воно таке?". Так ось, вона розповідала правду. Бо фільтраційні баки якраз були оснащені пір'ям. Так само й мемуарна література і в документалістиці так само. Переможців не судять. І ті, хто стали переможцями, багато речей "переписують" на свій лад.

Кажуть, що сучасне покоління мало цікавиться подіями Другої світової війни, оскільки, по-перше, це було дуже давно, а по-друге, у нас зараз своя війна. На вашу думку, цей інтерес дійсно зник?

- У радянські часи людей змушували виходити на святкування. Але чи був це інтерес? Я прийшов в реконструкцію, коли мені вже було за 40. І молодь періодично приходить. Це відбувається хвилеподібно: люди звертаються до історії, а потім, на жаль, історія багатьох нічому не вчить, і багато хто, на жаль, історію не вчить.

Ви були консультантом під час зйомок фільмів "Кіборги", "Хайтарма", "Чужа молитва". Як ви потрапили на знімальний майданчик?

- Я давно знайомий з продюсеркою Іванною Дядюрою, і вона знала про мою участь у реконструкторському русі. Відбулася зустріч із режисером Ахтемом Сейтаблаєвим, ми переговорили, зійшлися на позиції щодо того, що є правда життя та правда кіно. Спочатку мене запросили на фільм "Хайтарма", потім була "Чужа молитва", потім "Кіборги".

Як виглядає баланс між правдою життя та правдою кіно?

- Наведу приклад із кіношного життя, але не свого. Ветерана в'єтнамської війни під час зйомок фільму попросили організувати позицію. А потім режисер та оператор кажуть: "Ми нічого не бачимо". Він відповідає: "Правильно. Так і має бути". Тобто замаскувалися вони добре, але глядач нічого не побачить.

У багатьох історичних фільмах про різні епохи, які знімаються в різних країнах, припускаються неточностей, помилок.  І це не лише, наприклад, годинник на руці персонажа "Трої". Чи завжди це дійсно помилка, чи, можливо, результат пошуку балансу?

- Дуже часто питання до фільму виникають тоді, коли знімальна група прагне зекономити на історичних консультантах. Або коли вважають, що самі все знають. Але траплялося і таке, що в мене питали, в яких костюмах ходили депутати Верховної Ради в 1991 році, тобто для людей ті часи – вже давня історія. А годинник – це недогляд. І я з цим теж стикався. Ми знімали масову сцену 1940-х років, йде дівчина, а в неї манікюр – хоч зараз на виставку.

Вам доводилося переконувати режисера в тому, що краще поступитися кінематографічністю на користь правди?

- З Ахтемом Сейтаблаєвим дуже добре працювати, бо він ніколи не наполягав на тому, що має бути лише так, як він скаже, а прислуховувався до інших думок. Це дуже позитивна якість. Тому якщо можна було щось виправити на знімальному майданчику, зробити повторний дубль, це робилося.

"Кіборги" – це вже не стільки історія, скільки сучасність. Ваша роль консультанта в роботі над ним відрізнялась від тієї, що була під час роботи над двома іншими фільмами про події Другої світової війни?

- Звичайно. Це наша сучасність. І фільм оцінювали сучасники та реальні учасники тих подій, яких зокрема запрошували на знімальний майданчик. Я запросив свого товариша, учасника війни, і коли він зайшов до павільйону, де після холостих пострілів залишилися порохові гази, а вони не відрізняються від бойових, побачив частину декорацій Донецького аеропорту, який він добре знає і де був у різні моменти. І він просто схопився за серце. Я вважаю, це найкращий показник.

Ви не були учасником тих подій, тож у чому полягали ваші консультації?

- Вся форма, яку носили актори, що грали наших та сепарів, проходила через мої руки. Я знаю, як все це виглядало, як це має бути, як правильно носити зброю та багато інших нюансів. Також я знявся у декількох епізодах "Кіборгів", але зі словами - один раз.

Що це за слова були?

- В епізоді, коли йде ознайомлення з базою в ДАПі, був жарт із приводу того, що замовити. І один із бійців каже: "Даша Астаф'єва", а я кажу: "12 штук".

Це було прописано в сценарії чи імпровізація?

- Не імпровізація. Я ще намагався з виразом сказати. А Ахтем каже: "Ні, просто мовити мимохіть "12 штук" і далі книжку читаєш".

У "Хайтармі" ви теж зіграли, щоправда, співробітника НКВС.

- Це мистецтво. Хтось повинен і такі ролі грати.

Коли Ви берете учать у реконструкціях і одягаєте форму, які перші відчуття?

- У будь-якому випадку форма змінює людину. І коли людина отримує зброю, навіть холосту, вона змінюється. Коли лунають постріли, навіть холості, вона теж змінюється. І всі, хто брав участь у військово-історичних реконструкціях, воюють, хоча деякі по різні боки. І ця реконструкція, ця "гра у війнушку" зіграла позитивну роль, бо люди були готові до багатьох речей фізично та морально.

Учасники реконструкцій потім реально воювали?

- Воюють і зараз. Воюють, переробляють техніку… Частина техніки, яка була на озброєнні під час Другої світової війни, використовується досі. Кулемети "Максим", наприклад, ДШК. А реконструктори знають, як поводитися з ними, з якого боку підходити до кулемета.

Чи є історичний епізод, в реконструкції якого ви б хотіли взяти участь?

- Я дуже хотів взяти участь у зйомках фільму "Чорний ворон" у будь-якій якості, у будь-якій ролі. І реконструювати ті події, дуже жорсткі, дуже непрості.

У більш віддалені події, ніж ХХ-ХХІ століття, зануритись ніколи не бажали?

- Цікава Кримська війна, яка в Європі називається Східною війною. Я був військовоісторичним консультантом під час відновлення Михайлівської батареї в Севастополі.

Говорячи про історичні події, чи можна казати про правильне та неправильне?

- Коли ти стаєш на позиції історизму, таких питань не виникає. Якщо звернутися до західного досвіду, то британські історики пишуть історію військ СС – і в цьому немає нічого соромного. Хоча є моменти, які ніхто не любить. Наприклад, що винуватцями Другої світової війни є не лише нацистська Німеччина, а й Радянський Союз, і США, і Велика Британія, і Франція разом взяті. Але переможці намагаються про це не говорити. А потім народжуються інсинуації. Завжди з'являються люди, які хочуть вірити у казки й не хочуть вірити документам, проводити аналіз. Потрібно правду називати правдивими словами й нормально до цього ставитися. А зараз є люди, які кажуть, що у нас триває громадянська війна. Але якби у нас була громадянська війна, ті боєприпаси, які були захоплені у 2014 році, вже давно б закінчилися. І знаходяться політикани, які кажуть, що це внутрішній конфлікт. І такі книжки будуть написані, і після закінчення цієї війни знайдуться люди, які казатимуть, що винен Київ, який прийшов у Донецьк із військами. Вибачте, Донецька та Луганська області – це територія України. А армія – це атрибут держави. І там, де потрібно, там і повинні приходити та квартируватися війська.

Що можна зробити, аби люди вірили історикам, а не політикам, коли йдеться про історичні події?

Учити історію в школі, звертатися до першоджерел і найголовніше – думати.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця