Експертка з інформаційної безпеки: Додати друга у соцмережі – все одно, що пустити незнайомця додому

Війна з Росією триває п'ятий рік, але інформаційна війна розпочалася значно раніше. Про те, які форми вона набуває, як уберегти свої персональні дані та нервову систему від ворожих агентів і звичайних шахраїв, Depo.Вінниця розповіла координаторка проекту "Вижити в мережі. Інформаційна безпека в час гібридної війни" Лариса Полулях.

Як гадаєте, скільки десятиліть тому мав місце початок інформаційної війни проти України?

- Напевне, гібридна війна проти України розпочалася ще задовго до розвалу Радянського Союзу. Згадайте радянські фільми: якщо боєць говорить українською, це означає, що він падлюка й десь має стати зрадником. Наших східних сусідів і так від слова "Бандера" завжди тіпало, і тому мода створювати відповідний образ українця існувала давно.

Перша помітна інформаційна атака мала місце у період Помаранчевої революції. Яких тем найбільше стосувалися маніпуляції?

- "Ющенко – американський шпигун" (це почалося ще до Помаранчевого Майдана), "Україна – Схід та Захід", був навіть безумний ролик, у якому йшлося, що помаранчевий колір є неприродним і погано впливає на психіку. Тобто були маніпуляції, спрямовані на розкол України на Схід та Захід, на агентів Держдепу та гарних прихильників Кремля.

Чи розвивалась така активність після Ющенка?

- Був період затишшя. А потім, коли вже починався Майдан, я побачила на сторінці свого приятеля з Луганської області, абсолютно нормальної та поміркованої людини, дуже багато перепостів російських пропагандистів на кшталт Дугіна. Я почала дивитися в інших українських користувачів, своїх та його друзів, і побачила, що ці перепости з'явилися й там. Коли вже почався Євромайдан, цей мій знайомий почав робити великі скріни про "наколоті апельсини" та тому подібне. Я пропонувала йому купити квиток, приїхати до Києва та побачити все на власні очі, але моя пропозиція викликала у нього дику лють. Це був абсолютний блок: "Ні, ви там людей їсте".

Що Ви побачили з початком війни?

- Сучасна війна досить гібридна і впливати на людей можна не лише зброєю, а й формуючи їхню думку. Дуже яскравий приклад – події 7 травня 2014 року, коли Вінницю охопила паніка у зв'язку із захопленням, яке ніби має відбутися. Того дня я написала багато дурнуватих постів про ніби то захоплення Вінниці, багато людей їх перепостило і всі ми думали, що ця паніка – жарт. Але коли ми з колегами з інших міст України звірили карти, виявилося, що в багатьох із них розганялась аналогічна інформація: до Харкова їде група диверсантів на катамаранах, у Чернівцях теж щось подібне. Мабуть, то був пробний шар, аби з'ясувати, наскільки ми піддаємось паніці, перевірка на істеричність.

Наскільки Вінниця пройшла цю перевірку?

- Нормально. Ніхто нікого не вбив, ніхто не кинувся скуповувати продукти. Вінничани просто посміялися над цим. Але іноді хочеться якихось безпекових заходів, щоб люди знали, чого не можна робити в мережі, аби не потрапити у неприємну ситуацію. Адже ми часто легковажимо, не усвідомлюючи небезпеку, на яку наражаємося.

Чого конкретно не можна робити в мережі?

- Наприклад, є тести "Який ти сир" чи "Яка ти принцеса". Сайт, який пропонує їх, одразу попереджає, що ми погоджуємося на скачування своїх персональних даних.

Але люди чомусь все одно натискають та з'ясовують, який вони сир чи принцеса…

- Тому що цю небезпеку на можна помацати руками. Хоча ця дія одного порядку з передачею комусь ключів від власної квартири або пін-коду від своєї карти. Бо персональні дані – це й номер телефона, який прив'язаний до Фейсбука та банківської картки або електронних скриньок, це контакти твого оточення, це й твоя родина, якщо вона є на Фейсбуці, наприклад, діти або чоловік, який наразі проходить військову службу. І виходить, що, клацнувши раз, ти здаєш всіх. І коли кажуть: "Я не носій державної таємниці" - так, але ти носій своєї банківської картки, ти носій паніки або недостовірної інформації, яку можеш розповсюдити.

Так само ми вчиняємо, коли необачно набираємо собі друзів у Фейсбук. Є, наприклад, сторінка екскурсовода Вінницького краєзнавчого музею, яку активно додавали й вінницькі журналісти, й вінницькі активісти. Але якщо ви зателефонуєте до краєзнавчого музею, ви дізнаєтесь, що там немає посади екскурсовода, вже не кажучи про те, що ця пані там не працює. А додати друга у соцмережі – це все одно, що запросити незнайому людину до себе додому. А потім ця людина скаже, що твою дитину викрали або у воді завівся якийсь хробак. І тебе охоплює паніка.

Хто є найбільш вразливим, коли йдеться про інформаційну небезпеку?

- Згадайте квітень-травень, коли мережею поширилася інформація про маніяка-педофіла. Ми відслідковували батьківські групи у Фейсбуці, які постили його фото, яке виявилося фотографією Захара Прилепіна. Так, вони казали: "Попереджений – значить озброєний". Але таким чином створюється та сама паніка, нервозність та істерія. Ми знайшли сторінку пані, яка почала поширювати цей фейк, вона виявилася випускницею однієї з вінницьких шкіл. Але інші випускники її не знали, а її Фейсбук-друзі не знали її в реалі. Але при цьому були багатотисячні перепости.

Але діти та їхня небезпека – це дуже болюча тема для всіх батьків…

- Ми не кажемо дитині про завідомо безпечні речі, що вони несуть загрозу. І це відповідальність батьків та взагалі будь-якої дорослої людини – не створювати небезпеку там, де її реально немає. Тому що коли з'явиться реальна загроза, ми на неї можемо не зреагувати. Це як у казці про хлопчика, який постійно кричав "Вовк!".

Чи можна сказати, що це і є основна мета створення паніки?

- Можливо. Це створення втоми для людей, які постійно живуть у стресі й потім вже не помічають, що несе реальну небезпеку. Вони закручують у цей вир і себе, й своїх близьких, а потім будь-яка інформація сприймається як негативна та тривожна. Таких людей легше підбурити на будь-що або, навпаки, увігнати в депресію.

Що потрібно зробити, аби люди, перш ніж панікувати, почали "вмикати мізки"?

- Спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. Так само, як ми маємо самі дбати про свої зуби, ми маємо дбати про інформаційну гігієну. І аби не підхопити той інформаційний "трипер", потрібно дотримуватися правил поводження у мережі: не додавати у друзі незнайомців, перевіряти інформацію перш ніж поширити її, не давати геолокацію тощо. Одна моя знайома, чинна військовослужбовиця, переконувала, що це примарна небезпека. Але коли їй за два тижні змогли зробити висновок, у який час можна пограбувати її квартиру, у якій школі навчається її дитина, вона все зрозуміла. Ця інформація, яку ми самі про себе надаємо, нікуди не зникає. Тому й у результатах тестів, про які я говорила, все більше співпадінь. Одна пані виставила результат: "У тебе народиться хтось". А вона й справді вагітна. Хоча починалися усі ці тести із маркетингу. Інформація збиралася для того, аби запропонувати людині, що їй потрібно. Але чому б памперси, які створювалися для космонавтів, не використати для діточок? Чому б метод, який довів свою ефективність у маркетингу, не використати, наприклад, у політиці, під час виборів для промивки мізків?

До речі, про вибори. До чого в інформаційному плані нам варто бути готовими?

- Подивіться на досвід американських виборів. У дуже багатьох джерелах описано, як використовувалися соцмережі на користь того чи іншого кандидата, як використовували комерційні вподобання людей. Приблизно те ж саме буде у нас, тільки з розрахунку на наш менталітет. І будуть використовувати дуже адресний вплив. Коли у нас тільки оголосили воєнний стан, моя сестра, яка живе в Ізраїлі, надіслала мені абсолютно безглуздий російський текст, де фігурують назви російських служб, про те, що за нами будуть слідкувати так, що просто жах. Виявилось, це надіслала її подруга з Вінниці, яка зараз живе у Бєлгороді в Росії. Вона працює в інтернет-магазині, і це їй дали такий додатковий заробіток: надсилати інформацію своїм знайомим та друзям, яких вони добре знають, щоб попередити і зробити гарну справу. Щоправда, полінувались цей текст, який був згенерований десь у 2008 році, підправити для України. А люди не надто думають. Ну й що, що там написано "федеральний"? Головне, що будуть слухати твої телефони.

Це єдина новація?

- Є ще українські дівчата з Таїланду, які нещодавно наводнили мережі, "IloveUkraine".В українських віночках, щоправда, у павлово-посадських платках. Вже більше 200 аккаунтів з'явилося. Люди зайшли, подивилися, яка гарна дівчинка і клацнули - нехай у друзях буде. А не подивилися, що до оголошення воєнного стану у неї друзі були тільки в Таїланді чи Тайвані.

Така нерозбірливість у додаванні друзів онлайн – це від наївності та довірливості?

- Це називається "Поки грім не гряне". У нас п'ятий рік триває війна, а більшість ще не вміє надавати первинну медичну допомогу. В Ізраїлі кожна дитина знає, що не можна підбирати іграшку, яка валяється на землі. У нас про це не знають навіть дорослі. Згадайте історію з гумовими каченятами, які розкидали у Вінниці і які люди збирали, бо халява. Так, ті іграшки не були небезпечними. Але, можливо, то був якийсь тест.

Звідки таке ігнорування потенційної небезпеки?

- Ми дуже інфантильні, навіть попри війну. І це питання до загальнодержавної політики та власної відповідальності. Як би держава не стукала тобі по голові та не нагадувала, що у нас війна, поки ти сам впевнишся, що тебе це не стосується, сенсу у цьому стуканні не буде. Можливо, це треба перерости й взяти відповідальність на себе. Так, у нас держава не ідеальна, та звинувачуючи її, ми забуваємо, що цей інформаційний "трипер" ми підхопили самі й не лікуємося.