Друге життя непотребу: Як на Вінниччині давні традиції допомагають "розібратися" з відходами текстилю

Активісти вінницької ГО "Наше Поділля" започаткували проект VERETA, який дає нове життя старому текстилю. Вони збирають непридатні речі, везуть їх до села Стіна Томашпільського району, а там місцеві майстрині виготовляють килимки та доріжки в етностилі.      

Про те, як виникла ідея давати "нове життя" старому текстилю та як планують розвивати проект, в інтерв'ю Depo.Вінниця розповів голова ГО "Наше Поділля" Юрій Степанець.

Чому проект назвали іноземним словом VERETA?   

– Верета – це насправді тканий виріб, одяг з грубого тканого полотна, або ж рядно, яким зачасту в селах сіно носять. А нам вперше потрібно було якось занести ці шматочки одягу, ми їх склали у таку верету і занесли. Так воно якось саме прийшло.

Ця вся історія загалом почалась ще років 10 тому, коли ми почали займатися сортуванням побутових відходів. Це не стільки комерційна діяльність, скільки освітній процес. Ми сортуємо побутові відходи з учнями шкіл Вінницького і не тільки району. Торік ми відкрили станцію Ecohope разом із Донецьким університетом, пізніше вінницькі школярі відкрили станцію Shuttle, де сортують на 20 і більше видів відходів, які можна переробити в Україні. І от люди приходять і запитують, що робити з текстилем, а ти чухаєш потилицю і кажеш: несіть додому.

Його ж на вторсировину ніхто не купує?

– Ніхто в нас не купує. А індустрія текстилю надзвичайно велика і надзвичайно шкідлива для природи. За даними ООН, індустрія текстилю продукує стільки ж парникових газів, як авіаперевезення та міжнародне пароплавство разом. За різними даними, від 8% до 10% усіх парникових газів на рік – це частка нашого текстилю і всього, що з цим пов'язано. І ми мислилися, як його можна переробити.

Якщо дивитися на текстиль і його утилізацію, то є дві проблеми. Перша – ресайклінг, тобто що робити з тим, що ти, наприклад, носив, воно ще в хорошому стані, але мода пройшла. Інша проблема – це залишки, що утворюються внаслідок виробництва. Коли роблять розкрої, залишається дуже багато відходів, і їх теж, як правило, викидають на смітник. Можливо, в країнах, де поводження з побутовими відходами на якомусь вищому рівні, його можуть спалити. Адже зараз, якщо подивитись на структуру тканини, більшість волокон є комбінованими. Це і не синтетика, щоб її можна було якось "переплавити", і не органіка, щоб компостувати. Із цією сумішшю складно щось зробити. Ми подумали, що з цієї тканини можна щось зробити, щоб вона ще прослужила років 50, а може, й 150.

І що у вас з цього виходить?

– Виходять у нас такі собі екодоріжки, якими здавна на Поділлі люди прикрашали свої хати. Справа в тому, що є ще й інша частина цієї історії. Десь років три тому наша організація після чергових відвідин дуже гарного села Стіна в Томашпільському районі подумала: чи не купити б нам там будинок? І ми придбали там хату, де фактично створили екоцентр – своєрідне місце зустрічі сільської та міської культур. Час від часу робимо там ознайомчі табори: і з молоддю, і з людьми старшого віку, ділимося досвідом. Нас місцеві жителі навчають того, що вони вміють – скажімо, екологічні традиційні технології будівництва, підмащування хат, побілки. З іншого боку, ми можемо навчити їх того, що ми вміємо: поводження з відходами, встановлювати сонячні колектори, або навіть сухий біотуалет. І коли ми думали, що можна робити з тканиною, прийшла ідея, що можна сполучити одне з іншим: поєднати оце надмірне виробництво текстилю із народними ремеслами – виробництвом тканих доріжок. Це на Поділлі був дуже давній промисел і багато людей ним колись займалися. Зараз – мало. І я думаю, що тут якраз село Стіна дуже органічно підійшло: село розташоване біля русла річки, воно значно нижче від рівнини навколо. І таке враження, що в цьому "руслі" значно більше збережено традицій. Там багато людей ще зберегли традиції вишивання, ткацтва, фольклору, тощо.

Хто виготовляє ці доріжки?

– Місцеві жителі в селі Стіна. Це – жінки. Їм допомагають і чоловіки, і цілі родини. Поки що це дві родини майстрів. Вони мають свої ще давні верстати, які ще залишились від їхніх бабусь. Але ці верстати у Стіні вже вміють покращувати, трохи осучаснювати. Без проблем можна було б виготовити і нові. Все залежить від того, наскільки ця продукція сподобається людям.

Яка тканина підходить для таких килимків?

– Підходить десь 95% усієї тканини. Якимось супермаленьким клаптикам, правда, складно знайти застосування. Але, знову ж таки, залежить від тканини.

Куди людям можна приносити свої непотрібні їм речі?

– Можна приносити на станції глибокого сортування, наприклад, Shuttle або Ecohope у Вінниці. Або у школи, які є учасниками проекту "Зелена школа". Але це вже, мабуть, після карантину.

У Стіні виготовляють тільки доріжки й килимки?

– Поки що, так але є ідеї робити різні речі. Подушки, наприклад, які можна під спину підкласти, або м'які безкаркасні меблі, накидки і так далі.

  

Якщо проект почне приносити дуже багато грошей, куди їх будете витрачати?

– Проект не спрямований на те, щоб заробляти мільйони. Взагалі його ціль не заробляти гроші, але наявність грошей – це важливий чинник. Це показує навіть наш досвід збору і сортування вторинної сировини в школах: завдяки мотивації учні приносять вторсировину, бо за гроші вони можуть щось купити для себе і для школи. Так само й тут: немає цілі побудувати якусь бізнес імперію, але хочемо, щоб через економічні взаємовідносини проект був сталим, щоб він працював.

Є кілька складників філософії цього проекту. Перший – екологічний: ми переробляємо те, що без нас опинилося б на смітнику. Друге – частково соціальне: ми робимо це в селі, де зараз, на жаль, великого вибору робочих місць небагато. Третя складова – частина коштів від продажу цих виробів йтиме у спеціальний фонд для підтримки різних активностей у селі Стіна. Нині ми думаємо, що це має бути підтримка місцевого хору. Це могла б бути і промоція самого села, яке має гарний туристичний потенціал. І ми хочемо, щоб частину цих коштів спрямовувати на розвиток підприємництва в селі – видавати невеликі гранти тим, хто хотів би започаткувати щось зовсім нове.

У проекті буде тільки Стіна задіяна? Чи можуть приєднатися люди з інших сіл, у кого збереглись давні верстати і хто вміє ним користуватись?

– Ми почали це зі Стіни. Але, якщо справа піде, то можна буде поширювати й на інші села. Для нас важливо, щоб люди із сільської місцевості могли своєю працею заробити собі на життя і показати молоді усе багатство наших давніх традицій.