Музей Пирогова

Скільки років вона тут працює, завідувачка науково-експозиційного та екскурсійного відділу Національного музею-садиби М.І. Пиргова Клавдія Антощук не каже. Натомість розповідає, що ще застала тих, хто стояв у витоків закладу. "Вони з таким запалом, з таким горінням в очах розповідали, як вони створювали музей, як клумби розбивали, як саджанці добували", - згадує співробітниця музею.  

Закопувати не збираються

Рішення про створення музею було прийняте на найвищому рівні незабаром після звільнення Вінниці від фашистів під час Другої світової війни. За три роки до того, у блокадному Ленінграді вперше перевидали написаний Пироговим підручник з військово-польової хірургії. Звідти спеціальними літаками книгу розповсюджували по всіх фронтах.

"У 1944 році генерал-полковник медичної служби Смирнов, начальник медичної служби Червоної армії, доповідаючи про результати лікування поранених, сказав, що успіх було досягнуто завдяки вченню Пирогова. Його запитали, хто такий Пирогова. Смирнов відповів і повідомив, що тіло Пирогова знаходиться у Вінниці і настав час його ребальзамувати. За тиждень вийшла постанова Ради Народних Комісарів, де було зазначено: терміново організувати музей Миколи Івановича Пирогова у Вінниці як філію Військово-медичного музею міста Ленінграда. Пунктом другим постанови була термінова ребальзамація тіла", - розповідає генеральний директор музею Петро Гунько.

Того ж року тіло Пирогова доставили у Москву. Це була перша ребальзамація після смерті лікаря у 1881 році.

"До  розпаду СРСР тіло регулярно возили літаком до Москви (у Науково-дослідний центр біологічних структур НПО "ВІЛАР" – ред.), після розпаду ми почали запрошувати московських вчених сюди. Обладнали нормальну лабораторію і робимо ребальзамацію тут. Остання проводилася у 2011 році. А ми проводимо так звану аплікаційну бальзамацію: раз на рік, на два накладаємо на лице і відкриті ділянки тіла бальзамуючі розчини", - каже Петро Гунько.

Наступна ребальзамація, згідно із планом, мала відбутися у 2016-17 роках. У 2016 провести не вдалося внаслідок військових дій на Сході країни. Втім, попри війну зв`язок між музеєм та лабораторією зберігся. Тож науковий експеримент зі збереження тіла Пирогова триває, каже Петро Гунько.

"Думаю, питання щодо ребальзамації буде вирішено. Прем`єр-міністр, Міністерство охорони здоров`я, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ поінформовані про те, що її потрібно провести у першому півріччі 2017 року", - каже Петро Гунько.

Процедура коштуватиме бюджету України 30 тис доларів. "Це невеликі гроші для держави і це науковий експеримент. А науку потрібно підтримувати навіть під час війни", - зазначає гендиректор музею. І наголошує: тіло Пирогова зберігається чудово, можливо, навіть краще, ніж тіло Леніна, і закопувати його ніхто не збирається.

Грецький слід

Урочисте відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 року - рівно через 100 років після того, як Микола Пирогов вперше в історії застосував ефірний наркоз у польових умовах.

Сьогодні колекція музею нараховує близько 10 тис експонатів. Серед них – і особисті речі Пирогова на столі його кабінету. А ось меблі для цієї кімнати були придбані до 150-річчя з дня народження видатного хірурга, розповідає Клавдія Антощук. За її словами, після 1918 року родина Пирогова покинула будинок, і у 20-тих роках там розміщувалася сільськогосподарська дослідна станція, а у 30-тих – інфекційна лікарня. За таких умов, звісно, до нас дійшло не все, чого торкався Пирогов.

Серед аутентичних експонатів – малюнки препаратів, які виконав спеціально запрошений художник для ілюстрації докторської дисертації на тему перев`язування кровоносних судин, яку блискуче захистив 22-річний Пирогов. "У кожному куточку малюнка – його особистий підпис", - показує Клавдія Антощук.

Із того, що відвідувачам не демонструють, - копія рукописної біографії Пирогова, написана його праправнуком Андрієм Гершельманом старогрецькою мовою. "Нажаль, ми не можемо знайти спеціаліста, який би переклав її", - зітхає Клавдія Антощук і робить короткий курс у сімейну історію Пирогова. Був двічі одружений. Перша дружина, Катерина Березіна, померла через 10 днів після народження молодшого сина Володимира від післяпологової гарячки. Друга, Олександра Антонівна фон Бістром, була на 18 років молодшою за чоловіка.

"Старший син, Микола, був фізиком, Володимир – істориком. Обидва були одружені, але у молодшого дітей не було. У старшого було дві доньки. Одна з них, вийшовши заміж, стала Мазіровою, друга – Гершельман. Мазірови у 1914 році емігрували в Париж, Гершельмани у 1918 році виїхали у Грецію. Правнук Пирогова, Андрій Гершельман, будучи у відставці у чині генерала грецької армії, написав книжку про свого прадіда", - розповідає Клавдія Антощук.  

Свого часу через українське посольство у Греції керівництво музею розшукало нащадків Пирогова, і ті навіть збиралися приїхати навідати садибу свого великого пращура. Але спочатку завадила економічна криза у Греції, потім – війна на сході України.

Короїд та дефіцит

З моменту відкриття музею його відвідали 8,5 млн екскурсантів зі 185 країн. Щоправда, каже директор музею, останні три роки практично немає росіян, білорусів та прибалтів, та й відвідувачів з інших країн значно поменшало.

І вже 10 років як вхід відвідувачі змушені платити за вхід до музею та на територію садиби. Причина – брак фінансування. "Нам недодали у 2016 році зарплату, недодали на енергоносії, недодали на державну охорону, а приватна у національному заказнику-музеї заборонена", - розповідає Петро Гунько. На прохання назвати недодані суми відповідає: "Соромно казати". Втім, після репліки про  те, що соромно має бути не йому, погоджується уточнити: тільки на охорону не вистачає 600 тис грн, а загалом вона та енергоносії профінансовані державою лише на 30-35%. Із зарплатою ситуація трохи краща.

"Область і місто хотіли б допомогти, але за бюджетним законом не мають права", - каже Петро Гунько. Тож єдиний вихід утриматися на плаву – платний вхід: "Наша ціна зараз 75 грн – це 2,5 пачки середніх цигарок. Вхід до головного корпусу музею, аптеки із восковими фігурами та мавзолею. Із Нового року буде, напевно, 100 грн – 3 пачки цигарок".

Втім, отримати самостійно зароблені кошти – праця не з легких. Адже усі отримані за білети гроші одразу стають бюджетними і проходять через Держказначейство. "Ми беремо ці дані, їдемо до Києва, в Міністерство охорони здоров`я, якому підпорядковуємося, і доводимо необхідність виділення нам коштів на охорону, зарплату", - описує схему гендиректор музею.

Ще одне джерело допомоги музею – спонсори. На запитання, чи багато їх, Петро Гунько відповідає коротко: "То мої особисті друзі. То дерево подарують, то садок посадять, то парк оновлять…"

А оновлювати є що. Адже за останні 5 років на території садиби від короїду загинули понад 200 сосон. У тому числі одна з тих, що посадив особисто Пирогов. Причина, каже Петро Гунько, - бюрократія.

"Ми з першої ялинки почали боротись із короїдом, не розповсюджувався. Управління екології, міська, обласна рада, Міністерство екології, мало не ООН – ми всюди добивалися права терміново знести дерево. Відповідь була одна: коли приймався Закон про екологію, забули прописати, як зносити дерева в заказнику.  І це тягнулося майже 3 роки. В результаті знайшлася розумна людина, яка підписала дозвіл і взяла на себе відповідальність. Ми знесли ці 200 дерев", - розповідає гендиректор музею.

Повертаючись до фінансового питання, він каже: проблеми виникли ще до війни. І єдине пояснення, яке отримав музей, - Міністерство фінансів не дало МОЗу грошей. "Якби нам додали до нашого бюджету хоча б 3-4 млн грн, ми б творили дива. Ми вже відремонтували три зали – в основному за рахунок добрих людей. Дали б нам на рік хоча б 200-250 тис грн, ми б за два роки оновили всі. Лялечку б зробили".