Еколог Людмила Сломінська: Від України чекають зниження викидів парникових газів, а не його імітації

Участь в конференції взяли 198 країн, в тому числі й Україна. Крім офіційних делегації у французькій столиці перебували і громадські активісти з країн-учасників заходу. Серед 20-ти українців була і вінничанка Людмила Сломінська. Про саміт, його неоднозначні підсумки та перспективи вона розповіла в ексклюзивному інтерв'ю Depo.Вінниця.

- Під час конференції делегати-активісти влаштували акцію проти позиції офіційного Києва. Що стало причиною цього виступу?

- За місяць до початку конференції кожна країна-учасниця мала представити свій очікуваний внесок до нової кліматичної угоди, яка прийде на зміну Кіотському протоколу і набуде чинності у 2020 році. Україна декларує, що ми будемо знижувати викиди парникових газів в атмосферу на 40% від рівня 1990 року. Тоді ми входили у ТОП-20 світових забруднювачів довкілля. З тих пір ми скоротили викиди на 60%, однак це сталось через розпад Радянського Союзу, подальшої економічної кризи і зупинки промисловості. Тобто не за рахунок модернізації виробництва, а за рахунок його скорочення. Така позиція далека від конструктиву, оскільки міжнародна спільнота очікує зниження викидів, а не імітації цього процесу.

- Тобто офіційно Україна заявляє, що ми вже скоротили свої викиди, і від нас вже нічого не вимагається?

- Так. І дуже прикро, що зараз йде така риторика, мовляв нам потрібно відбудовувати Донбас, що ми постраждали від війни, і це використовується як виправдання для сидіння склавши руки.

- А що насправді має робити Україна?

- Ми використовуємо в 3-4 рази більше гігакалорій пального на обігрів помешкання, ніж ті самі поляки або чехи. Це страшенне марнотратство! Натомість нам потрібно утеплювати будинки, модернізувати комунікації, які настільки зношені, що незабаром почнуть руйнуватися. Потрібно проводити модернізацію промисловості, яка сьогодні застаріла, енергомістка, ресурсомістка. Тим більше, що увага світової спільноти дійсно прикута до України, тож ми можемо для цього залучати інвестиції. Якби Україна задекларувала свою готовність знижувати викиди припустимо на 20% до 2050 року і показала чіткий фінансовий план, нам би, можливо, просто дали необхідні гроші. 

- Який внесок готові зробити інші країни?

- Це залежить від рівня економічного розвитку, політичних інтересів, навіть релігійних переконань. Є різні групи країн. Україна входить до так званої "парасолькової групи", яка в Кіотському протоколі була зацікавлена у продажі квот на викиди. Виходить така картина - країни Африки та Азії особливо нічого не можуть внести, адже це країни, які найбільше страждають від посухи, від повеней, і вони просять допомогти їм адаптуватись до змін клімату. А країни ЄС та США декларують амбітні цілі щодо скорочення викидів, хоча у них також є риторика, що вони і так багато зробили, і нехай Китай скорочує. А у Китаю така позиція: ви ж розумієте, у нас багато людей живе за межею бідності, давайте ми ще трохи розвинемося.

- Паризьку угоду мають ратифікувати країни, які її підписали. І це означатиме, що країни взяли на себе певні зобов'язання. А хто контролюватиме, якщо вони їх не виконуватимуть?

- Паризька угода не передбачає санкцій. Це можна оцінювати по-різному. З одного боку, негативно, бо країна може відмовитися від виконання угоди, і їй за це нічого не буде. Кіотський протокол передбачав санкції, а це відлякувало багато країн від приєднання до нього. Зокрема, від підписання протоколу відмовились ключові гравці, такі як США та Китай, тому він був недостатньо ефективним. Тож позитивом Паризької угоди є те, що її підписало більше країн – понад 150, у той час як Кіотський протокол підписали 70. 

- Крім зниження кількості викидів на 40%, які ще зобов'язання взяла на себе Україна?

- Поки що ніяких. Але угода набере чинності тільки у 2020 році, і до того часу країни зможуть переглянути свої національні внески. Зараз ставиться мета не допустити зростання глобальної температури на два градуси у порівнянні з 1870 роком - початком промислової революції. За висновками учених, два градуси – це та критична межа, до якої ще можливо адаптуватися. Якщо температура підніметься на три градуси, наслідки будуть незворотні. Вчені говорять про це вже 20 років і, нарешті, їх почали слухати. На Паризькій конференції йшла мова про те, що два градуси недостатньо і потрібно ставити мету не допустити підняття температури більше, ніж на півтора градуса. Але деякі країни, що подали зобов'язання, не дотримуються межі навіть у два і говорять про три. І якщо ніхто нічого не буде робити, то температура може піднятися на чотри-п'ять градусів. Тому громадські активісти тиснуть на політиків, аби межу визначили у півтора градуса.

- В Україні клімат теж змінився. Яким чином ми збираємося адаптуватись, і чи лунали з боку нашої делегації прохання допомогти у цьому?

- Україна хоче продовжувати продавати квоти, але Паризькою угодою продаж квот вже не передбачається, бо визнаний неефективним. Якщо говорити про адаптацію, то є дві групи заходів. Перша – це заходи, спрямовані на скорочення викидів парникових газів. Друга – заходи, спрямовані на полегшення життя людей в умовах, які вже настали. Це, наприклад, встановлення кондиціонерів. Але проблема в тому, що від змін клімату найбільше страждають матеріально незахищені люди, які не мають можливості купити той самий кондиціонер.

Якщо мова йде про міста, то у Вінниці, наприклад, обладнуються велодоріжки, сортується сміття, модернізуються котельні, і це дуже правильно. Але у той же час скорочується кількість зелених насаджень. Потрібно їх, навпаки, збільшувати, бо це допомагає людям адаптуватись до спеки, допомагає поглинати автомобільні вихлопи. Крім того, коли у місті суцільний асфальт, то створюється так званий "острів тепла", і це ще більше погіршує ситуацію.

- Яке місце серед найважливіших питань посідає кліматична тематика в Україні?

- На жаль, не таке, як хотілося б. У нас, наприклад, ухвалюються стратегії обласні, районні, які називаються Стратегіями соціально-економічного розвитку. Хоча має бути стратегія збалансованого розвитку, тобто економічна, екологічна та соціально складова мають бути рівними, тобто на кожну має перепадати по 33%. Тому що коли йде перекіс в один бік, то виходить дисбаланс.

- А чи є взагалі ця екологічна складова?

- Коли я аналізувала районні стратегії Вінницької області за 2014 рік, я брала за екологічну складову навіть покращення стану доріг або стану автопарку, тому що це зменшить витрати пального, а це є екологічна ціль. В сукупності тоді показник коливався в межах від 6% до 15%.

- Що взагалі протягом конференції робили громадські активісти, у тому числі й українські?

- У нас були дві представниці, акредитовані безпосередньо на самі переговори, тобто вони мали можливість спостерігати за політиками. А ми налагоджували стосунки з різними організаціями світу. Було кілька локацій, одні більш формальні, інші менше. Там були представлені "Грінпіс" i WWF (Всесвітній фонд дикої природи - авт.), усі презентували свої проекти та стенди, проводили консультації.

У нас була задача зрозуміти, що собою являє кухня кліматичної політики, а також підвищувати рівень обізнаності громадськості. Ми спостерігали за роботою нашої офіційної делегації, і в подальшому будемо намагатись вплинути на кліматичну політику в Україні.

Сьогодні ми сподіваємося почути від України більш конструктивну позицію. Проблема в тому, що не у всіх політиків є відповідна освіта, у них немає консультантів, які б донесли, що скорочувати викиди вигідно для України. Чомусь більшість з них переконані: якщо ми почнемо скорочувати викиди, це буде шкідливо для економіки. Тому треба їм пояснити, що можна одночасно і викиди скорочувати, і економіку розвивати.

- Чи є серед наших політиків такі, що готові вас почути?

- Є досить прогресивні люди, особливо ті, що прийшли після Майдану. Але представників "старої школи" теж досить багато, тому важко спрогнозувати, як розгортатимуться події.

- Що цікавого та корисного ви винесли із спілкування з громадськими делегаціями інших країн?

- У активістів надія тільки на активістів. Ми зрозуміли, що громадські організації – це сила, що разом ми можемо багато, що є розумні, компетентні люди і потрібно налагоджувати контакти. Є навіть міжнародні рухи за стовідсотковий перехід на відновлювані джерела енергії. Раніше мені це здавалося утопією, але виявляється, що є люди, які цим серйозно займаються, у яких є серйозні напрацювання. Вони кажуть, що, можливо, для такої великої держави як Україна важко одразу переходити на безвуглецеву економіку, але це може зробити окреме невеличке містечко або, наприклад, університет. І така практика в світі вже існує.

Також набирає популярності рух за дивестиції. Тобто університети, мистецькі чи релігійні заклади, наприклад, виступають за відмову від фінансування з боку нафтових та вугільних компаній. Я була шокована, коли дізналася, що Ватикан володіє акціями вугільної корпорації. Але віруючі люди об'єдналися і сказали, що їм це не подобається. І цей рух був настільки потужним, що Папа Римський був змушений до них дослухатися. Так само студенти та викладачі університету Північної Кароліни в США були незадоволені, що університет фінансується вугільною корпорацією, яка руйнує планету.