Мости Вінниці: Якою була еволюція переправ через річку "Бог"

На початку ХХ століття, щоб перейти міст вінничани платили гроші 

Мости Вінниці: Якою була еволюція перепр…

Відколи Вінниця "розрослась" на обидва береги Південного Бугу, питання переправи через річку постало досить гостро. Місто невпинно розбудовувалось, тож комунікація лівого та правого берегів стала абсолютною необхідністю. Спочатку це були поромні переправи через мілководний Буг, потім – недовговічні дерев'яні мости, яким на зміну прийшли уже сучасні залізобетонні споруди. І сьогодні, коли через закриття одного з тьох міських мостів Вінниця зупинилась у заторах, Depo.Вінниця пропонує поринути у історичний екскурс про еволюцію міських переправ.

Розташування вінницьких мостів сформувалось сотні років тому і було зумовлене потребою городян у доступі до того чи іншого району міста. На першій деталізованій схемі Вінниці 1915-го року видно, що вінничани, як і тепер, з Правого на Лівий берег переправлялися у тих самих місцях, де й сьогодні знаходяться мости – Центральний, Київський та Староміський.

Схема Вінниці 1943-го року:

Історія вінницьких мостів починається у другій половині 19-го століття. Місто зростало і поромні переправи, якими вінничани корисувалися доти, перестали справлятися з потоком людей. У Вінниці постало питання будівництва мостів.

Перший великий мостовий перехід через Південний Буг, за свідченням історичних джерел, з'явився у 1886-му році в районі електростанції і з'єднував вулицю Поштову (тепер – Соборну) із сучасним Замостям. Міст був дерев'яним і перехід через нього був платним. За встановленими міською думою тарифами, пішохід мав сплатити одну копійку, за домашню тварину платили три копійки, з екіпажа – чотири копійки, з воза – п'ять.

У 1902-му році замість дерев'яного мосту збудували два залізні мости системи Швеллєра (по 27 тис. пудів кожен), які замовили на Брянському Олександрівському рейкопрокатному механічному заводі. Їх встановили через обидві протоки Бугу, які омивають острів Кемпа. Цього разу через міст пропускали уже безплатно.

Вид на міст у напрямку центру Вінниці. На знімку: одна з частин мосту, що проходив через острів Кемпа.

Мости були уже досить міцними, щоб витримувати велику вагу. У 1913-му році через них пішов перший вінницький трамвай. Рештки колишньої трамвайної системи, до речі, й понині можна побачити на самому острові Кемпа.

Міст з острова Кемпа до вулиці Соборної.

З початком окупації Вінниці у 1941-му році мости було підірвано відступаючими радянськими військами. Пізніше збудували тимчасовий міст, через який, щоправда, важкий транспорт не пропускали. Відтак, аж до 1949-го року у місті діяло дві ізольовані трамвайні системи.

У 1953-му році у Вінниці приступили до будівництва сучасного мосту, що досьогодні сполучає Центр із Замостям. Солідна залізобетонна конструкція завдовжки 129 метрів була гордістю вінницьких будівельників. Міст був розрахований на великі навантаження і на тривалий термін експлуатації.

Як і тепер, півстоліття тому вінничани також полюбляли милуватися міськими пейзажами, що відкривались з Центрального мосту.

1 вересня 1984 року вінничани, вранці проїжджаючи Центральним мостом, були шоковані – Буг пропав! Через аварію на Сабарівський ГЕС вода почала швидко сходити далі за течією. З розповідів старожилів, річку тоді можна було перейти мало не вбрід.

Центральний міст над змілілим Бугом.

На світлинах радянської Вінниці часто можна зустріти ще один міст, який довго був чи не єдиним способом дістатись до острова Кемпа. Понтонний міст проіснував до 2009-го року, тоді його розібрали у зв'язку з будівництвом набережної та фонтану "Рошен". Згодом міська влада пробувала взятися за будівництво нового містка, однак жоден із запропонованих проектів не підійшов ані за змістом, ані за ціною.

Центральний міст у 1990-ті.

Нинішній Староміський міст розташований точно у тому ж місці, де ще у 19-му столітті діяла поромна переправа, яка сполучала Нове місто зі Старим. З лівого берега пором відчалював від крутого скалистого берега, де розміщувалась міська каменеломня, а також найстаріший із нині діючих у Вінниці храмів - православна Миколаївська церква.

У 1910-му році купець Немирівський спорудив на тому ж місці досить витривалий дерев'яний міст, по якому можна було проїхати кіньми. Переправа мостом була платною.

У 1941-му році на міст очікувала така ж доля, як і у Центрального - його підірвали. Понтонний міст, яким могли проїхати вантажівки, того ж року споруджувала уже окупаційна армія.

У першій половині 60-х почалось будівництво капітального залізобетонного мосту на Старе місто. На той час його конструкція вважалась унікальною, це був один із перших в СРСР "похилих" мостів.

Староміський міст у 1960-ті.

Найдовше поромна переправа проіснувала на Кумбарах. Вінничани "зі стажем" згадають, що навіть усередині 20-го століття дістатись лівого берега вони могли виключно нею. Розташована переправа була на місці, де зараз добре відомі вінничанам сходи до Бугу у сквері на вулиці Оводова.

На знімку, зробленому понад сотню років тому, ще немає тих сходів, але видно саму переправу на Замостя. Там же біля крутого правого берега розташовувались міські купальні.

Із побудовою залізниці через Вінницю, лівий берег почав стрімко розвиватися і потреба дістатися Замостя відповідно зростала. На наступній листівці поруч із особняком лікаря Новинського уже видно добре впізнавані вінничанами гранітні сходи, збудовані за проектом архітектора Артинова і які слугували спуском до порому. Складались вони із 118 сходинок, згори відкривався чудовий краєвид на Буг та околиці міста. Тут було одне з улюблених місць прогулянок вінничан.

Після побудови Сабарівської ГЕС рівень води у Південному Бузі значно піднявся і один проліт сходів "заховався" під водою.

Вид на "замостянський" берег Бугу, який мешканці Вінниці знають як півострів Бригантина.

З часом поромна переправа уже не могла задовольнити транспортні потреби вінничан, тому у 1930-х роках почалось спорудження мосту, що мав сполучити П'ятничани із Замостям. Утім, прослужив дерев'яний міст недовго - із вторгенням німецько-фашистських військ на територію Вінниці, відступаючі радянські війська підірвали конструкцію.

І знову актуальною стала поромна переправа. У 1941 році їй на підмогу окупаційні війська спорудили пішохідний понтонний міст. На фото видно також рештки підірваного моста, а ще - острів Спорт, про який ми писали в огляді про Втрачену Вінницю.

По-завершенні Другої світової війни, у відновленні Вінниці пріоритетним знову стало питання побудови капітального моста на лівий берег. Спорудження почалось у другій половині 1950-х років.

Ракурс від парку Кумбари у бік мосту. На передньому плані стела, присвячена перемозі козацьких військ Івана Богуна над польським військом, що стоїть на тому ж місці й понині.

У 1962-му році П'ятничанський (або Київський) міст, що згодом зіграв величезну роль у розвитку Вінниці, здали в експлуатацію.

За увесь час існування мосту капітального ремонту жодного разу не проводили, через що конструкції визнали аварійними. З березня 2017-го року розпочали реконструкцію споруди.

Питання мостів для Вінниці завжди було актуальним і про необхідність будівництва нових переходів у місті говорять давно. У генеральному плані Вінниці передбачалось спорудження ще двох мостів – від Свердловського масиву на Старе місто в районі вулиці Скалецького, а також із Замостя на П'ятничани, де нині у Південний Буг "впирається" вулиця Гонти. Про останній йшлось цілком всерйоз, у першій половині 2000-х навіть підраховували приблизну вартість будівництва мосту. Тоді це було 400 мільйонів гривень. Можна тільки здогадуватись, у скільки будівництво може обійтися тепер...

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"