"Тривожна й небезпечна помилка": Відомий професор алерголог-імунолог – про глобальну шкоду руху антивакцинаторів

В Україні,  незважаючи на загрозливі тенденції поширення коронавірусу, шириться так званий рух антивакцинаторів. Журналістка Depo.Вінниця зібрала аргументи за вакцинцію, наведені професором Борисом Пухликом – українським науковцем у галузі алергології, імунології й фтизіатрії, доктором медичних наук. Тривалий час Борис Пухлик очолював кафедру фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова й Асоціацію алергологів України. Є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

Борис Пухлик. Фото: Вікіпедія

Нині Борис Пухлик проживає в Ізраїлі, але продовжує просвітницьку роботу серед українців. Він вакцинувався від коронавірусу ще на початку цього року, щойно щеплення стало доступним жителям Ізраїлю, і, як фахівець в галузі імунології, аргументовано розповідав українцям, чому це варто зробити.

Читайте також: Вибрати менше з двох зол: Відомий професор алерголог-імунолог – про щеплення від коронавірусу

В Україні вакцинація від коронавірусу тоді ще не була доступною для всіх – навпаки, чимало людей цікавилися, коли можна буде зробити щеплення. Тепер вакцини доступні всім, але роз’яснювальна робота явно недостатня, якщо в країні стільки противників вакцинації.

Отже, Борис Пухлик ділиться інформацією і роздумами на цю тему, сподіваючись, що його слова для когось стануть вирішальними у виборі. Йдеться не про вакцинацію від коронавірусу, а про щеплення взагалі. 

Що таке вакцина, і як вона захищає від хвороби

Зараз у світовій літературі з’явилося чимало відомостей про вакцину проти COVID-19, є публікації позитивні і негативні. Я ж хочу розповісти про вакцинацію взагалі, її історію та етапи. Можливо, це допоможе багатьом тим, хто сумнівається, отримати аргументи, яких не вистачало, щоб визначитися.

Вакцина — це медичний препарат біологічного походження, що забезпечує організму появу набутого імунітету до конкретного антигену. Вона містить агент, який нагадує мікроорганізм, що викликає захворювання, і стимулює імунну (захисну) систему організму розпізнавати такий агент як загрозу і знищувати його. Вакцинація – простий ефективний спосіб захисту від хвороби до того, як людина вступить у контакт з її збудником. Саме вакцинація дозволила перемогти віспу та обмежити поширення поліомієліту, кору й правцю в більшості країн світу.

Можливо, ви цього не знаєте, але недовіру людей до вакцинації внесено до списку десяти головних проблем охорони здоров'я, над якими ВООЗ працювала у 2019 році. За оцінками ВООЗ, імунізація дозволяє щорічно врятувати від смерті від 2 до 3 мільйонів людей. Це один із найефективніших, з погляду вартості, видів інвестицій в охорону здоров'я.Технічно можливе щорічне запобігання додатковим чотирьом мільйонам випадків смерті.

Люди почали жити значно довше, відколи вакцинуються від захворювань. До XIX століття лікарі в Європі були безсилі проти багатьох епідемій. Одним із таких інфекційних захворювань була натуральна віспа: вона щорічно вражала мільйони людей у всьому світі, помирали від неї від 20% до 30% інфікованих, а ті, хто вижив, часто ставали інвалідами. Віспа ставала причиною 8-20% всіх смертей у європейських країнах у XVIII столітті. Але з давніх часів було помічено, що люди, які перехворіли на віспу, більше на неї не хворіють. Саме тому робилися спроби викликати легке захворювання на віспу, щоб згодом запобігти тяжкому перебігу. В Індії та Китаї практикувалася інокуляція — щеплення здорових людей рідиною з пухирців хворих на легку форму натуральної віспи.

Однак недоліком інокуляції було те, що, незважаючи на меншу патогенність вірусу, він іноді таки викликав смертельні випадки. Траплялося, що помилково інокулювався високопатогенний вірус.

Читайте також: "Любіть науку і правду!": Як уродженець маленького села на Вінниччині увійшов в історію вірусології та епідеміології

Перші спроби вакцинації були зроблені в Індії в 1000 році до нашої ери, але до отримання справжньої вакцини відтоді минуло багато часу. Перша вакцина отримала свою назву від слова vaccinia (коров'яча віспа) – вірусна хвороба великої рогатої худоби. Англійський лікар Едвард Дженнер в 1796 році вперше застосував на хлопчику Джеймсі Фіппс вакцину проти натуральної віспи, отриману від хворого на коров'ячу віспу.

Масова вакцинація розпочалася лише після епідемії віспи у 1840—1843 роках, коли загинули близько 500 тисяч європейців. Друге покоління вакцин введено в 1880-х роках Луї Пастером, який розробив препарати для щеплення від курячої холери та сибірки новим методом, тобто використовуючи ослаблені мікроорганізми.

Вакцини кінця ХІХ століття вважалися питанням національного престижу. З'явилися закони щодо обов'язкової вакцинації. З того часу кампанії з вакцинації розповсюджувалися по всьому світу, іноді вони встановлювалися законами чи правилами ("Акти про вакцинацію" у Великій Британії, 1840—1907 роки). Вакцини почали використовуватися проти різних захворювань.

Луї Пастер розвинув свою техніку протягом XIX століття, розширюючи її використання для ослаблення агентів, що викликають "сибірку" і сказ. Метод, що використовується Пастером, ушкоджував мікроорганізми, тому вони втрачали здатність заражати, але щеплення ними, як і не захищало від хвороби повністю, то, у разі зараження, робило захворювання легким.

6 липня 1885 року в лабораторію Луї Пастера привезли 9-річного хлопчика на ім'я Йозеф Майстер. Дитину покусав скажений пес. Пастер тоді закінчував розробку вакцини від сказу і це був шанс як для дитини, так і для винахідника. Вакцинація проходила під наглядом публіки та преси. Дитина, чия загибель вважалася безсувмнівною, одужала, а в лабораторію Пастера з усієї Європи почали приїжджати постраждалі від скажених тварин.

У 1958 році в США було зареєстровано 763 094 випадки кору. Померли від кору 552 людини, а вісля введення нових вакцин кількість випадків захворювання значно зменшилася (у середньому – 56 на рік). Вакцина дала змогу викорінити віспу – одну з найбільш заразних і смертельних хвороб. Краснуха, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, вітряна віспа і черевний тиф тепер трапляються набагато рідше, ніж сто років тому – саме завдяки вакцинації. Поки переважна більшість людей вакцинована, набагато важче викликати спалах хвороби, не кажучи вже про її масове поширення. Цей ефект називається колективним імунітетом. Вакцинація є максимально безпечним і ефективним способом боротьби з інфекційними захворюваннями.

Так, обмеження ефективності вакцинації існують. Іноді захист не спрацьовує, тому що імунна система конкретної людини не реагує на вакцину адекватно чи не реагує взагалі. Відсутність відповіді зазвичай зумовлена клінічними факторами, такими як діабет, використання стероїдів, ВІЛ-інфекція чи вік. Іноді таке буває з генетичних причин.

Якщо у вакцинованої людини розвивається захворювання, проти якого вона вакцинована, хвороба в абсолютній більшості подібних випадків буде не такою складною і менш заразною, ніж у нещеплених хворих.

Читайте також: Життя після коронавірусу: Які наслідки залишає COVID-19, і яких сюрпризів можна чекати після одужання

Які побічні ефекти від введення вакцин реєструють найчастіше 

ВООЗ стверджує, що тяжкі або тривалі побічні ефекти трапляються вкрай рідко. Шанс зіткнутися із серйозною несприятливою реакцією організму на введення вакцини становить 1 до мільйона. Щеплення можуть викликати легкі побічні ефекти: субфебрильну температуру, біль або почервоніння в місці ін'єкції. Такі прояви, як правило, зникають самі протягом кількох днів.

У деяких людей може виникнути алергія на інгредієнти вакцини. Серйозні побічні ефекти трапляються дуже рідко, стверджую це як алерголог з чималим стажем.

"У антивакцинаторів, очевидно, своя правда, але вони не зважають на кількість померлих за їхню ідею"

Антивакцинаторство вважається широко поширеною теорією змови і є формою заперечення науки. За висновками експертів ВООЗ, більшість доказів антивакцинаторів не підтверджуються науковими даними і характеризуються як "тривожна та небезпечна помилка". Рух проти вакцинації виник невдовзі після розробки Едвардом Дженнером першої вакцини проти віспи. З розвитком практики вакцинації зростав і рух антивакцинаторів. Антивакцинатори часто посилаються на релігійні мотиви, проте релігійні організації насправді підтримують вакцинацію.

В Україні 12,2% людей не вважають вакцинацію дітей важливою, 25% вважають щеплення небезпечними, 15,5% не вважають щеплення ефективними, 11,2% вважають, що щеплення несумісні з їхніми релігійними переконаннями. Вдумайтеся: кожна четверта людина в країні вважає вакцинацію дітей небезпечною, кожен шостий не вірить у її ефективність, а кожна восьма людина взагалі не вважає питання вакцинації своїх дітей важливим! У антивакцинаторів, очевидно, своя правда, але вони не зважають на кількість померлих за їхню ідею.

Ще в 1881 році вийшла перша антивакцинальна брошура під назвою "Вампір-вакцинатор", в якій ішлося про те, що щеплення від віспи містить "отруту гадюки, кров, нутрощі і екскременти кажанів, жаб і сліпих щенят" і всі ці компоненти неодмінно перетворять людину на багатоголову гідру, мінотавра чи дракона. Сучасні "аргументи" трохи інші, але іноді не менш фантастичні.

З розвитком практики вакцинації зростав і рух антивакцинаторів. У медичній літературі наведено чимало таких фактів. У 1866 році у Великій Британії засновано Національну лігу антивакцинації, а в 1879 році – Американське товариство антивакцинації. У 1870—1880-х роках почала видаватися велика кількість антивакцинальної літератури. Основними аргументами руху на той час були неефективність та небезпечність вакцинації, утиск прав людини обов'язковими щепленнями. Нині, як не дивно, антивакцинаторські ідеї найбільш поширені в освічених країнах Європи, а не в бідних країнах, де й досі є чимало неписьменних. Особливістю сучасного руху антивакцинаторів є активне використання інтернету, особливо активні вони у соцмережах. Особливо небезпечно те, що серед медичного персоналу також є противники вакцинації.

Приклади ефективності вакцинації у боротьбі з епідеміями 

Антивакцинатори стверджують, що людина у всіх випадках має право сама вирішувати питання будь-якого медичного втручання, заперечується право держави робити кроки для відстоювання суспільних інтересів, можливо, всупереч бажанню окремих громадян. Противники вакцинації з релігійної позиції пояснюють небажання отримувати вакцини різними догматичними положеннями — наприклад, неприпустимістю людського втручання у Провидіння, культивуванням інгредієнтів на ембріональних клітинах абортованих зародків людини (зокрема, вакцини від краснухи).

Якби людство завжди велося на такі аргументи, то, можливо, людства вже й не було б. А масові щеплення рятували ситуацію навіть у критичні періоди. Нижче – ще кілька красномовних прикладів з історії медичної науки. 

1873 року почалася велика епідемія віспи. Це спричинило масову вакцинацію – і епідемія закінчилася.

У 1974 році з'явилося повідомлення про 36 реакцій на вакцину проти кашлюку; відомий академік стверджував, що вакцина мала сумнівну ефективність, і порушував питання, чи переважує її користь ризики. Інформація була широко висвітлена в пресі і на телебаченні. Після того охоплення щепленнями знизилося з 81% до 31%, почалася епідемія кашлюку, були й летальні випадки. Довіру громадськості до вакцинації було відновлено після публікації повторної перевірки ефективності вакцини. Охоплення вакцинацією потім перевищило 90%, і рівень захворюваності помітно знизився.

Після початкового успіху програми вакцинації від дифтерії, що звела захворюваність у СРСР до поодиноких випадків (52 випадки в 1975 році). А в 1990-і роки у країнах колишнього СРСР виникла епідемія дифтерії, захворіло понад 150 тис. осіб, з них близько 5 тисяч загинуло. Пік захворюваності припав на 1994-1995 роки. Однією з основних причин спалаху епідемії, поряд із загальним розвалом системи охорони здоров'я, вважається значна кількість недостатньо щеплених проти дифтерії, насамперед відсутність масової ревакцинації дорослих, які не мають довічного імунітету в результаті попередньої широкої вакцинації в дитячому віці.

Ще один показовий приклад. В історії людства перша пандемія чуми у середині VI століття – "Юстиніанова чума" – призвела до загибелі близько 100 мільйонів людей, вбивши від 50 до 60% населення Європи. Друга пандемія чуми, яка отримала назву "Чорна смерть", виникла в середині XIV століття і стала причиною загибелі 30% населення Азії і до 50% жителів Європи. Третя пандемія чуми почалася у Китаї у середині ХІХ століття і протягом кількох десятків років охопила всю земну кулю. У січні 1897 року людині вперше було введено вакцину від чуми. Саме завдяки вакцині, розробленій учнем Луї Пастера російським ученим Володимиром Хавкіним, було зупинено останню пандемію чуми.

Під час останньої епідемії краснухи в США (60-ті роки ХХ століття), захворіло 12,5 мільйона людей, більш ніж у 2 тисяч хворих розвинувся енцефаліт і більше 11 тисяч жінок змушені були перервати вагітність через ризик розвитку у дітей синдрому вродженої краснухи (далі – СВК). Було народжено понад 20 тисяч дітей із СВК. При цьому понад 11 тисяч дітей мали глухоту, сліпими від народження були понад 3,5 тисячі дітей, розвинулася розумова відсталість майже у 2 тисяч малюків. Тільки широкомасштабна вакцинація останнього десятиліття змогла призвести до практично повної ліквідації краснухи та СВК у багатьох розвинених та окремих країнах.

Читайте також: Рятівник людства: Як єврейський хлопчик з невеликого подільського містечка став Нобелівським лауреатом

Два великі спалахи епідемічного паротиту були зареєстровані в США: у 2006 році – понад 6,5 тисячі випадків серед студентів університетів Середнього заходу та у 2010 році – понад 3,5 тисячі випадків серед старшокласників кількох шкіл, членів релігійної громади ортодоксальних євреїв-хасидів. Ризик формування шкоди у вигляді можливого, насамперед "чоловічого" безпліддя, яким ускладнюються середні та важкі форми епідемічного паротиту в 20-50% випадків, завданий цій громаді, досить великий. У Білорусі в довакцинальному періоді щорічно близько 1 тисячі дітей хворіло на поліомієліт і значна частина з них залишалася інвалідами, понад 50 тисяч малюків заражалися кором і краснухою, близько 33 тисяч – епідемічним паротитом і понад 11 тисяч осіб хворіло на дифтерію. Масштабні програми вакцинації перемогли ці хвороби, але через відмову від щеплень тепер знову реєструються випадки забутих захорювань.