"Любіть науку і правду!": Як уродженець маленького села на Вінниччині увійшов в історію вірусології та епідеміології

Батько Данила Заболотного був хліборобом, мати — донькою сільського писаря, і ніхто в родині про таку долю дитини не міг думати навіть у найсміливіших мріях

"Любіть науку і правду!": Як уродженець…

У невеличкому селі Чоботарка (нині — Заболотне) Подільської губернії в селянській родині 154 роки тому, в грудні 1866-го (за новим стилем - у січні 1867-го),  народився хлопчик, якому судилося велике наукове майбутнє: Данило Заболотний став епідеміологом і мікробіологом зі світовим  ім’ям. Батько Данила був хліборобом, мати — дочкою сільського писаря, і ніхто в родині про таку долю дитини не міг думати навіть у найсміливіших мріях.

Батько майбутного академіка, Кирило Павлович, був сином нахімовського матроса, учасником оборони Севастополя під час Кримської кампанії. Свого часу пан узяв його до себе в маєток як слугу, і Кирило Заболотний завдяки допитливості і чудовій пам'яті самотужки здобув непогану освіту.

Данило рано залишився без батька. Мати захворіла на туберкульоз кісток і багато років була прикута до ліжка. Материн брат Макар Сауляк забрав хлопця до себе у російський Ростов-на-Дону. Хлопець навчався у гімназії в містечку Нахічевані неподалік, а у 1880 році переїхав до іншого дядька, в Одесу, де вступив до Рішельєвської гімназії. Навчався юнак добре, і в 1885 році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), з якого у 1899 році був виключений за участь у студентському зібранні й заарештований, але незабаром звільнений за станом здоров'я.

У студентські роки

У 1889–1891 роках Данило працював на Одеській бактеріологічній станції помічником у директора Якова Бардаха. У вільний час ходив на засідання літературного гуртка "Плеяда".

Після звільнення з тюрми почав працювати на вже згаданій бактеріологічній станції, захопився бактеріологією. Брав участь у дослідженні холери і чуми, які тоді забирали мільйони людських життів. 

У 1891 році за підтримки кількох професорів склав екстерном державні іспити в університеті і здобув ступінь магістра природничих наук. Після цього вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира.

5 листопада 1894 року медична випробувальна комісія при Імператорському університеті Св. Володимира присвоїла Заболотному звання лікаря. Йому, автору уже 10 наукових праць, пропонували наукову роботу на кафедрі, яку тоді очолював Володимир Підвисоцький, проте Заболотний обрав практичну роботу і поїхав на Поділля працювати лікарем-епідеміологом. Оселився у Кам'янці-Подільському, одружився. У 1894–1895 роках брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії.  У Кам'янці-Подільському обладнав губернську лабораторію і взявся за вивчення мікрофлори кишечника при холері, холерного вібріону.

Через рік Заболотний повернувся до Києва і протягом 1895-1897 років працював на посаді позаштатного помічника проректора кафедри загальної патології Київського університету. Проводив практичні заняття зі студентами, а дозвілля присвячував науковим дослідам. У цей час Заболотний вивчав реакцію аглютинації збудників черевного тифу, газової гангрени і опублікував працю про сірководневі та сіркові бактерії.

Сміливим експериментом на власному організмі Данило Заболотний поклав початок методу ентеровакцинації: у 1893 році разом із прозектором Іваном Савченком випив живу холерну культуру – після попередньої пробної імунізації впродовж 28 днів, щоб довести ефективність імунізації через рот. Зі щоденникового запису: "1 травня об 11:30 натщесерце, нейтралізувавши свій шлунковий сік прийомом 100 см куб. одновідсоткового розчину солі, ми в присутності професорів Підвисоцького та Леша, а аткож працівників лабораторії прийняли у воді 0,1 см куб. 24-годинної бульйонної розводки холерних вібріонів, вирощених при температурі 37ºС. Водночас із тієї пробірки було впорснуто двом дорослим кроликам у черевну порожнину: одному 0,5 куб. см розводки, другому – 1 куб. см. Один з кроликів загинув надвечір, другий – вночі того ж дня, тобто не проживши доби. Дієта весь час після досліду залишалася нормальною. Самопочуття весь час після досліду було цілком задовільним. Жодних хворобливих явищ не помічалося з самого початку досліду і до останнього часу (9 травня)". Згодом Ілля Мечников, вражений героїчним вчинком Данила Заболотного, подарував йому своє фото з написом: "Безсмертному учневі від здивованого вчителя".

Проаналізувавши накопичені дані, Заболотний відкрив не лише реальність пероральної імунізації людини проти холери, а й виявив і описав приховане бактеріоносійство. Сформульована Заболотним профілактична доктрина – вплив на джерело інфекції – стала провідною в боротьбі з холерою.

Понад 10 років (1900–1911) вчений боровся з холерою в Шотландії, Португалії, на Поволжі, в Одесі, Маньчжурії, у 1918 році – у Петрограді. У постреволюційному Петрограді епідемія лютувала з особливим розмахом: з 1 по 18 червня 1918 року в лікарні міста доставили 5444 хворих на холеру, 1611 з них померли. Щодня додавалося майже по сім сотень хворих. Заболотний використовував масові запобіжні щеплення, але на заваді ставав брак лабораторного посуду і поживних середовищ для приготування вакцин. "Доводилося розшукувати і реквізувати агар в кондитерських, користуватися одеколонними флаконами як посудом, вигадувати пристосування для обігрівання термостатів, замість ампул і пробірок застосовувати пляшки, але таки готувати необхідну кількість вакцини і пускати її  в дію", – згадував лікар-експериментатор.

Після успішного застосування винаходів у лікуванні й попередженні холери Заболотний взявся до іншої масштабної й небезпечної роботи. На початку 1897 року він з групою інших науковців виїхав на три місяці до Індії для вивчення однієї з найстрашніших на той час хвороб — чуми. Під час тієї експедиції були виявлені шляхи потрапляння збудника чуми до людського організму, вивчена захисна дія протичумної сироватки, а також ефективність сіркової терапії.

Данило Заболотний оглядає хворого в Маньчжурії

Протягом 1897–1899 років Заболотний брав участь у протичумних експедиціях в Індії, Внутрішній Монголії, Персії, Аравії, Месопотамії, Китаї. Він тривалий час намагався довести, що джерелом інфекції чуми в природі є гризуни, а люди заражаються від них, поширюючи потім хворобу далі. Тільки через 12 років невтомної праці докази були "в руках" у дослідника.

У степу один з помічників Заболотного помітив тарбагана, який поводився не так, як завжди. Тарбаган – тварина дуже ляклива, а коли він хворий на чуму, то не лякається людей, спокійно виходить з нори і ходить, як п'яний. У людей таке спостереження завжди було грізним передвісником чуми, але наукового підгрунтя в цього тоді не було. Ісаєв, помічник науковця, зловив хвору тварину і приніс Заболотному. З організму тієї "випадкової" тварини й була виділена чиста культура чумних мікробів. Відкриття Заболотного мало підтвердження при подальших спостереженнях над іншими гризунами — ховрахами, мишами. Пізніше Данило Кирилович довів і роль бліх у перенесенні збудника чуми від хворих гризунів до людей.

Довів Заболотний і те, що носіями чуми в природі є дикі гризуни. Епідеміологічне обстеження дало можливість заперечувати зв'язок спалахів чуми в  різних регіонах. Дослідник сформулював оригінальну гіпотезу щодо причин ендемічності хвороби і зв'язку захворювання людей з епізоотіями серед гризунів, яку детально виклав у праці "Ендемічні вогнища чуми на земній кулі і причини її поширення" (1899).

Під час експедиції в Азії

Під час розтину хворих тарбаганів Данило Кирилович вколовся голкою шприца, яким брав гній із чумного бубона. Розуміючи, що йому загрожує неминуча смерть, Заболотний почав писати прощальні листи, але не зупинився в дослідженнях і вирішив випробувати на собі протичумну сироватку. Він, без сумніву, пам’ятав свій несподіваний успіх з протихолерною вакциною, але ж гарантії ніхто не давав. Втім, неминучість смерті, мабуть, під’юджувала науковця, і він вирішив не йти з цього світу просто так. Ввівши собі протичумну сироватку, дослідник одужав, спостерігаючи на собі й детально описуючи перебіг захворювання.

Результати досліджень в Індії Заболотний виклав у працях "Отчет экспедиции, командированной в Индию для изучения чумы" (1897) та "Материалы о чуме в Индии (Письма из Бомбея)" (1897). Далі була Маньчжурія, киргизькі степи, де він продовжував боротьбу з чумою.

У 1898 році на запрошення Іллі Мечникова Заболотний працював у Пастерівському інституті в Парижі, за наукові досягнення нагороджений французьким орденом Почесного легіону. 

Але наукову славу Заболотному принесли не тільки дослідження холери й чуми. Він вивчав також перебіг сифілісу (розробив серольні реакції для діагностики, описав властивості й місця перебування в організмі збудника), газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифів, дизентерії, малярії, грипу. Заболотний слідом за Пастером багато зробив у справі вивчення ролі мікробіологічного чинника й біологічних властивостей збудників різних захворювань у виникненні, розвитку та згасанні епідемій.

У 1898–1919 роках Заболотний очолював кафедру медичної бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, створив першу у Російській імперії самостійну кафедру медичної мікробіології. У 1919—1923 роках був ректором Одеського медичного інституту. У 1920 році організував у цьому закладі першу у світі кафедру епідеміології.

З 1926 року Данило Заболотний — дійсний член Академії наук СРСР.  У 1928 році він переїхав у Київ і очолив Всеукраїнську академію наук (тепер – Національна академія наук України), у складі якої створив  Інститут мікробіології та епідеміології (згодом Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України).

В лабораторії Інституті мікробіології та епідеміології

Помер Данило Заболотний 16 (деякі джерела вказують 15 число) грудня 1929 року на 62-му році життя. За іронією долі, смерть настала від ускладнення після грипу, яке, на жаль, не змогли подолати лікарі. Останніми його словами були: "Діти мої дорогі, любіть науку і правду".

Поховали академіка в рідному селі Чоботарці (нині – с. Заболотне, назване на честь славетного уродженця) поруч із дружиною Людмилою Радецькою.

Могила Данила Заболотного

Пам’ятник на території Інституту мікробіології та вірусології

 "Смерть його показала, наскільки його розумів і любив народ. Протягом двох діб, поки тіло було в Києві, тисячні натовпи людей різного віку йшли віддати йому останню шану. Тисячі проводжали його на вокзал. Траурний поїзд зустрічали на станціях, які були на шляху до Крижополя", – писала лікар Ганна Чуриліна у статті, опублікованій наступного року в журналі "Гігієна і епідеміологія".

Родичі й колеги згадували, що Заболотний залишив щоденник "По світах і людях", але він зник. Зберігся лише акт: "Дневник академика Заболотного, как содержащий буржуазно-националистические взгляды, подлежит уничтожению путем предания его огню".

Данило Заболотний усиновив 13 дітей, але внук одного із всиновлених хлопчиків Андрія Заболотного стверджував, що точної інформації про те, скільки саме дітей всиновлено, немає. Можливо, плутатина виникає через те, що лише трьох Заболотні всиновили офіційно, а іншими опікувалися. Першим усиновленим хлопчиком (у 1911 році) був 6-річний Ян Гуй з Маньчжурії. Всі його родичі померли від чуми. Науковець відправив малого до дружини в Петербург. Інші вси новлені діти були з його рідного села Чоботарки або його околиць. А двоє його рідних синів  (за деякими даними – один син) померли немовлятами від пневмонії та кишкової інфекції.

Данило Кирилович Заболотний, ліворуч – син Ян-Гуй (врятований Заболотним у Китаї), праворуч – син Андрій, вгорі – племінник Федір

У Заболотному діє музей-садиба видатного науковця, на подвір’ї крижопільської лікарні встановлено погруддя лікаря-експериментатора, його ім’ям названо медичний коледж у Вінниці, як уже згадано вище, увічнено його ім’я і в назві Інституту мікробіології та вірусології НАН України, а також вулиць у містах і селах України.

Вхід до музею 

У хаті Заболотних

З односельцями в Чоботарці

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"