Доторкнутися до вічності: На півдні Вінниччини зберігся стародавній скельний храм

Є в стародавньому селі Буша Ямпільського району, що на Вінниччині, скельний храм, вирубаний в кам'яних породах багато століть тому. Кореспондентка Depo.Вінниця побувала у храмі і мала можливість доторкнутися до вічності.

Науковці так і не дійшли конкретного висновку, хто ж є творцем святині. За однією версією, "будівництво" скельного храму датується ІІ–V століттями нашої ери, за іншими – I–IV–IX століттями нашої ери, тобто його засновниками могли бути і язичники, і перші християни, які ще відчували значний вплив язичництва.

Храм називають подільською святинею, бушанським дивом (чудом). Розташований він на правому березі річки Бушанка на відстані 1 км від злиття її з річкою Мурафа.

Створений храм у природній розщелині, а не видовбаний глибоко в скелі. Наскельні малюнки, за переказами, в 1824 році під час земляних робіт випадково виявив місцевий поміщик Ромуальд Овсяний.  Він збудував біля рельєфу криту веранду і проводив там літературні вечори. Але відкритий всім вітрам і дощам рельєф почав руйнуватися, тому коли за його дослідження взялися археологи, вік його встановити було складно.

У 1883 році видовбаний на камені малюнок дослідив український археолог Володимир Антонович. Рельєф – унікальний, нічого подібного в світі. Версії про дату та причини створення малюнка суперечать одна одній, вчені не можуть дійти однієї думки навіть з приводу християнського чи язичницького походження рельєфу. Щоправда, підтвердженням язичницького походження пам’ятки вважають великі ніші у каменях, які могли бути жертовниками.

Символи, зображені на скелі мають декілька трактовок:

дерево – дуб, святе дерево слов'ян, образ дерева життя або, навпаки, дерева смерті, оскільки воно без листя;

птах – півень, символ життя і світанку або ж символ загиблих душ;

олень – схід сонця (приносить сонця на своїх рогах), зародження нового життя.

людина на колінах – жінка в молитовній позі або в позі прохання чи смутку. Або це чоловік в рясі, чернець, що молиться (є версія, що це святий Онуфрій, бо схоже зображення якого є в Софії Київській;

прямокутник – рамка, в якій був напис, який донині не зберігся.

За іншою версією, рельєф – пам'ять про спалення в 1524 році татаромонголами с.Антопіль (стара назва с.Буша) і чудесний порятунок однієї його жительки на ім'я Бася. За цією версією, саме вона зображена на колінах перед деревом. На її честь нібито потім назвали нове село – Буша. Кажуть, навіть приказка була: "Буша – залишилася одна душа". Зрештою дату 1524 видно на камені досить чітко.

На з’їзді археологів в Одесі у 1884 році вперше була оприлюднена інформація щодо дивної знахідки на правому березі річки Бушанки, але всі загадки досі не розгадані.

Своєрідною підготовкою до входу в святиню є парк кам’яних скульптур. Скульпутри не такі давні, як храм, можна сказати, цілком сучасні, але серед них є витесані з каменю дохристиянські боги: Велес, Перун, Дажбог. Створили їх скульптори під час пленерів. Нині це найбільший у Європі музей кам’яних скульптур просто неба.

На жаль, Буша, яку називають місцем сили, як населений пункт занепадає: у селі багато порожніх нежилих хат. Місцеві і заїжджі підприємці намагаються розвивати тут зелений туризм і, можливо, саме це не дасть селу з багатющою історією вимерти. От і нещодавно тут відкрили музей ткацтва в рамках проєкту "Шляхами тканої Буші", і це лише один з небагатьох мистецьких народознавчих заходів, які тут відбуваються досить часто.  А скельний храм, без сумніву, є однією з головних принад цього села, адже зелений туризм далеко не завжди обмежується свіжим повітрям, мальовничими краєвидами і сільськими стравами.

Фото: Сергій Бахмутов.