"Сяде на призьбі та й плаче, як дурненький": Які аргументи для розлучення наводили чоловіки й жінки сто років тому

Мова документів, зокрема заяв, скупа. Навіть якщо йдеться про ситуації драматичні, як-от розлучення. Але це нині заяви скупі й стримані. Років сто тому вони були іншими.  Співробітниця Державного архіву Вінницької області Олена Ількова, розшукуючи в книгах реєстрацій документи, натикалася на справжні перлини "документотворчості".

"До 1919 року народження, шлюби і смерті реєструвалися в метричних книгах, відповідно до віросповідання (католики, праволавні, юдеї – це три основні напрями, хоч були й інші), але . А в 1919 році створили ЗАГСи (скорочення від "орган запису активів громадянського стану", нині РАЦСи – орган реєстрації актів цивільного стану), і реєстрація відбувалася в "загсах" або в сільрадах. По сьогоднішній день з них в архіви здають книги реєстрацій, але саме з 1919-1920 роками чимало всіляких непорозумінь: десь здали книгу реєстрацій, а десь не здали, буває, що книга реєстрації називається якось по-іншому, бува, що підшито в книзі тільки заяви, а буває – всі акти. Зараз триває їх виявлення. Наприклад, у 1923-24 роки реєстрація проводилася у волості. От, наприклад, є книга шлюбів міста Літина за 1923 рік. За логікою, там мали б бути акти тільки з Літина, а фактично там є реєстрації й з половини сіл колишнього Літинського району (тепер громади). Шукаючи потрібні записи, працівники архіву, звісно, прочитують чимало документів. При цьому нерідко знаходять не лише те що шукали, а й чимало іншого. Зокрема виявляли заяви батьків про народження в них дітей. За цим документом, а не за довідкою з пологового будинку чи лікарні, й видавали документ про народження дитини. От наприклад: "У мене, Краєвсього Антона, і моєї дружини Загурської Юлії, народилася дочка, яку ми назвали Софією".  І ми в разі потреби видавали копію такої заяви, а не довідки про реєстрацію дитини в сільраді, оскільки книг про реєстрацію народжень не виявили", – розповідає архівістка. 

Особливої уваги заслуговують документи щодо шлюбів і розлучень. Зміст деяких з них Олена Ількова переказує, а деякі цитує повністю мовою оригіналу (більшість були написані російською) і зі збереженням орфографічних особливостей. 

"Є дівчата для роботи, а є для кохання", – жартома зауважує працівниця архіву. От заява, 1922 рік.

"Кущинецкому Вол Исполкому 

гражданина м. Зятковец

Кущенецкой волости Ивана Онисимова Дышкантюка

Прошение

В виду того что я характера очень слабого неимея возможности выразить все на словах покорнейше прошу обратить внимание намое письменное показание т. к. мною было подано заявленіе на ходатайство о расторжении браком з бывшей супругой моей Ольгой Ивановной Лебедь-Юрчык вчом и заключается следующее непрошло даже одного года стех пор как мы повінчались втеченіи такого кородкого времени она меня два или даже три раза бросала и бросает таким порядком возьмет вменя кое-что зафатит из вещей или даже из таких предметов как например соль мука крупа и т. п. и уйдет нетолько от меня но даже из села где нибудь в другой уезд или да в губернию итак вот нет ее два-три месяца потом опять заявится я ее принимаю думаю покаится но она три раза меня бросала и все три раза повторала такие свои происхожденія кроме того вто время когда она меня бросит пойдет к своему отцу и ругается сним что мол ты меня насильно за него выдал я жить сним небуду возьму веровку и повешалась.

Причом честь имею покорнейше просить обратить внимание на мое письменное показаніе и выдать мне разводную т. е. документ о расторженіи брака т. к. я снею больше сходиться немогу и даже нежелаю ввиду того что нет вменя ни отца ни матери я остался один мне нужна хозяйка в дом а она неможет и даже вовсе нехочет выполнять тех обязанностей которые кней касаются похозяйству ей больше всего в голове что нибудь другое как уличная проституція и т. п.

Иван Дышкантюк"

От ще одна заява з проханням про розірвання шлюбу, 1921 рік.

"В Киблицький Волосний Підвідділ

Запису актів громадянського стану

гр. с. Грузького Киблицької волості

Гайсинського повіту

Марфи Кодратової Гребенюк

(дівоцька фамілія Онищенко)

Прохання

Лютого сього 1921 року я вийшла заміж за свого односельчанина Никанора Гребенюка. Вийшла заміж я не по коханню, а більше по примусу з боку матері, бо він наказав багато дуже про свою заможність, ніби то в нього єсть і коні, й віз, й плуг й все знаряддя господарське, і хату свою, й одежу, а як я прожила з ним 6 неділь, то виявилось, що не тільки в нього нічого немає з того що він наказав, як сватав, але навіть він не годен обстояти за мною, свою жінкою, в випадку сварок з його рідньою, котра часто нападала на мене, лаяла, ганьбила ні за що ні про що. Як я йому стану скаржитись, то він замісць того щоб обстати за мною, сяде на призьбі, тай плаче, як дурненький. І до роботи зовсім не здатний. Словом, характери наші зовсім не підходять для совмістного життя.

Через те прошу підвідділ розвести мене з чоловіком моїм Никанором Гребенюком, щоби при нагоді я мігла вийти заміж за більш підходящого по характеру до мене чоловіка.

Просить Марфа Онищенко.

31 березня 1921 р."

А от приклад церковного документа щодо другого шлюбу.

"Епископ Винницкий и Литинский отцу-настоятелю Свято-Успенской церкви города Тульчина

Сообщаем вам, что для сведения и обявления по принадлежности … жителю города Тульчина Ивану Яковлевичу Кононову благословляется вступить во второй церковный брак за признанием прежнего брака его с женой Марией Мартыновной утратившим силу".

Іноді серед документів в актах одруження є довідки з місця служби, документи про освіту. 

"От: "Удостоверение на право получения гражданского брака Брицкому Павлу в том, что он действительно находится на службе в уездной милиции в должности милиционера резерва".

"Отже, можна женитися", – жартує Олена Ількова.

А бувають і такі документи: довідка "гражданке села Нестерварки Дарье Дихоновной Смалий в том, что она дествительно девица" (1923 рік). Очевидно, малося на увазі, що вона незаміжня, а не незаймана. 

"Колись дивилася документи зі свого села. Сім’я Годлєвських, які, очевидно, були католикам, судячи з польського прізвища, але записи про них були в православних книгах. Це було до 1900 року. Протягом років 10 з незначною перервою між дітьми у двох дочок одного батька регулярно народжувалися позашлюбні діти. Наприклад, у Анни, дочки Стаха Годлєвського і Марії, дочки того самого Годлєвського, народилися син чи дочка.  І через деякий час знову такі ж записи про тих же людей. Батьки дітей не вказані, тільки матері", – розповідає архівістка. 

Є серед архівних документів книги шлюбних (дошлюбних) обшуків.  Мета записів у них полягала у з'ясуванні можливості укладення шлюбу між нареченим і нареченою, наприклад, щодо убезпечення шлюбів між близькими родичами, або описи ситуацій, які можут бути підставами вступу в шлюб раніше дозволеного віку. Дівчатам дозволялося вступати в шлюб з 16 років, хлопцям – з 18.

"От в одному селі жінка пише лист (явно не сама, їй допомогли, але суть не в тому, більшість заяв писали від імені заявників юристи, як це й зараз робиться) якійсь духовній посадовій особі в духовну консисторію. І цей лист підшитий у книгу дошлюбних обшуків. І от жінка пише: я вдова, слаба, ледь човгаю, то дозвольте моєму синові, якому ще немає 18, одружитися, бо їй потрібна здорова невістка, яка могла б у господарстві працювати. Як бачимо, причиною раннього шлюбу могла бути зовсім не вагітність, як буває зараз". Або от документ: "Просим дать возможность побрачиться, так как ее муж убит и осталось двое детей и положение критическое". 

А от іще документи з одного акту. "Бажаючи вступити в шлюб по взаємній нашій згоді, прохаємо Соболівський загс зареєструвати нас громадянським шлюбом і видати належний документ. Прикладаємо свідоцтво лікаря". А в свідоцтві лікаря таке: "Парубок Макар Сокольвак и дівчина Ганна Говенко, оба вступають в перший шлюб, між ними родичання немає, і від сільради немає няких перешкод". Інший документ: "Удостоверение дано таким-то в том, что они при медицинском освидетельствоании оказались здоровыми, и препятствий к вступлению в законый брак не встречается". Або "Свидетельство дано гражданам таким-то в том, что они не одержимы никакими злокачественными болезнями и что со стороны их здоровья никаких препятствий ко вступленю в брак не втречается". Таке формулювання було, очевидно стандартним, зокрема в документах із Соболівки воно траплялося не раз. А от про стан здоров’я конкретеніше: "Осмотром констатировано, что никаких признаков веренического заболевания не обнаружено". У багатьох документах про стан здоров’я фігурує саме ствердження про відсутність венеричних захворювань. Можливо, в інших документах, де не було деталізації, теж малося на увазі саме це. Довідки про відсутність венеричних хвороб були дійсні протягом кількох днів. 

У документах з тієї ж Соболівки є й атестат про освіту нареченої, прикріплений до заяви про вступ у шлюб, разом з ним – посвідчення лікаря "о половім здоров"ї", і посвідчення від сільради "о сімейнім стані"

Заяви часом були написані на аркушах із зошитів у косу лінійку (іншого паперу, очевидно, просто не було). Іноді на особливу увагу заслуговують зразки каліграфії в документах.

Нерідко заяви вирізнялися високим штилем: "За 12-летнюю нашу супружескую жизнь моя жена Федосья Петровна Сидорук три раза уезжала от меня без моего согласия, по моему соглашению и ее настойчивому требованию сроком от 2 месяцев до 3 лет, жена моя Федосья не соглашалась на нашу совмесную жизнь, так как она неоднокрано требовала от меня развода, но условия прежней нашей жизни меня морально убивали в отношении нашего смейного ада. Прошу волостной подотдел загса допросить нас на предмет расторжения нашего брака". 

А от досить нестандартна заява від батька нареченого.

"Находившийся на моем воспитании и полном иждивении единственный сын мой Феодосий, имеющий 19 лет от роду, в этом году задумал встпить в брак с гаржданкой ….... Против этого брака я настойчиво протестую на том основании, что сын мой не самостоятельный, к самотоятельной жизни не способен, не сможет работать и тем обеспечивать себя и кроме того я всегда предоставлял и предоставляю ему возможность учиться и хоть обеспечить себя, так как я никакой собствности нигде не имею, но учиться он не пожелал. Из всего видно, что он просто обманут своей невестой, далеко старшей его по возрасту". 

Заяви про розлучення і про повторний шлюб:

"Оставшись вдовцом с малым ребенком после смерти моей Агафьи Захарчук, помершей в апреле сего года, я во избежание семейных недоразумений из-за оставшихся имущества и ребенка женился на родной сетстре моей жены Марии Захарчук. Пробыв некоторе время со мной она ушла и не хочет со мной жить. Мое семейное положение не позволяет мне дальше вести такую жизнь, и потому прошу загс расторгнуть мой гражданский брак". (До слова, громадянський шлюб – це не співмешкання без реєстрації, як чомусь вважають чимало людей, а зареєстрований в РАЦСі шлюб – на противагу шлюбу церковному).

"Прожив со мной вместе всего один год. мой муж в 1914 году еухал в Америку, оставив меня с трехмесячным сыном. За все время пребывания в Америке (9 лет) он не помогал мне. В последние годы даже перестал писать письма.  Мне же одной с сыном тяжело приходися, хозяйство мое за 9 лет в отсутствие рабочих рук и скота пришло в совершеный упадок, а надежды на то, что мой муж в будущем вернется, нет, так как уезжая он сказал своим родным, что никогда не вернется. Мое же материнское положение заставляет меня выйти замуж". 

"На основании того, что мы одно другого не любим, просим развести нас брачно и выдать нам акты. Нажитого нами шестимесячного ребенка я, Ирина …, согласна взять себе".

"мы хочем по обоюдноому соглашению нашему зарегистрировать наш брак. Ввиду тгого, что я, Дурандина…, уже замужняя, это не представляется возможным. Но так как мой муж Дурандин уже три года как пропал в бою безвести, и в настоящее время жив ли он, не знаю, просим….. зарегистрировать наш брак.  Паспортов и метричесих выписок у нас нет, ввиду того, что место нашего проживания занято белополяками и мы отуда уже шести лет". 

А от цікавий документ, в якому наголошено на національності нареченого і місці його народження: "Предъявитель сего гражданин Александр Феодосиевич Шаповал дейстрительно украинец и проживает там-то". Виданий документ в Кустанаї. Для чого? Можливо, для поїздки нареченого на батьківщину, де він мав одружитися, можливо, для чогось іншого – невідомо". 

Є справи, в яких, як у судових, викладено два погляди на ситуацію. 

"Я повінчався з громадянкою Федорою Бабенко і прожив з нею дві неділі. Не мав жодних суперечок в сімействі, але якось ненароком посварився з нею, і вона покинула мене і пішла до своїх батьків, забравши з собою своє майно, котре принесла з собою. Я ходив до неї сім раз із хлібом, просив, аби вона прийшла  до мене і обіцяв жити з нею гарно, як живуть всі люди, але вона категорично відказалася, сказавши, що нізащо жити бок, оженився, і жив зі своєю жінкою, показую, що зі своєю жінкою бажаю жити й надалі, но коли вона відказується, то я зі своєї сторони перепон не маю, в чім і підписуюся", – пише чоловік. 

А Федора Нестерова-Бабенко пише так: "Прожила зі своїм чоловіком дві неділі, як побачила відразу, що жити з ним не зожу, так як він мені став протівний, а тому жити з ним не хочу і наперед не матиму до нього жодних мабуть претензій". 

"Заведующим Кибличским подотлелом загс мне заявлено, что гражданка села Корабеловки София Полищук заявила мне претензию ко вступлению в законный брак с другой девицей вишеупоямнутого села Дарией Цибрий, находя причину, будто бы она мной соблазнена. Но я со своей стороны не отказывюсь стать в народном суде и показать свои объяснения, но жить с Софией Полищук ни в коем случае не буду, так как не нахожу в ней для себя друга жизни, и прошу Кибличский подотдел загс зарегистрировать меня с гражданкой Дарьей Ефимовной Цибрий, в которой я нахожу своего друга жизни."

*** 

Усі ці й чимало інших документів виявлені випадково, адже дістаючи зі сховищ книги реєстрацій, працівники архіву мають зовсім іншу мету. Але допитливість нерідко бере гору, і саме завдяки цьому ми маємо можливість зазирнути в драми сторічної давнини. 

Державний архів Вінницької області