Сто років медичної науки: Що відомо про людей, які очолювали медуніверситет у Вінниці з 1921 року до наших днів

У середу, 2 лютого 2022 року, виповнилося 80 років з дня народження Василя Мороза – ректора Вінницького національного медичного університету імені Пирогова. А університету трохи більше місяця тому виповнилося 100 років. Герой України, професор і академік Василь Мороз очолює колектив медичного університету з 1988 року (до 1994 року навчальний заклад був інститутом, у 1994 році  став університетом). Історія університету і біографії його керівників – відображення історії Вінниці і всієї України за сто років.

Серед людей, які очолювали колектив медуніверистету, є учасники Першої і Другої світових воєн, є репресовані і навіть розстріляний, є представники різних медичних спеціальностей, винахідники, міністри, почесні громадяни різних міст і навіть Герой України. Кожен з них залишив свій слід в історії закладу. Рекорд роботи на посаді ректора медуніверситету (без перебільшення, неймовірно плідної роботи) утримує нинішній ректор – Василь Мороз. Але він завжди віддає належне досягненням своїх попередників, без яких універистет не мав би таких здобутків. 

Сектор краєзнавчих видань університетської бібліотеки під керівництвом завідувачки Ольги Юрчишиної зібрав відомості майже про всіх ректорів (директорів) закладу і поділився результатами досліджень з редакцією Depo.Вінниця. 

На жаль, більшість знімків, які ілюструють розповідь, неякісні, оскільки дослідникам не вдалося знайти кращих. Переважно це фото з випускних альбомів. Деякі з них подаємо так, як вони й були в альбомі – підписані вручну фотографом чи художником, який оформлював альбом. 

Микола Єфименко

Єфименко Микола Андрійович – перший директор Вінницького фармацевтичного технікуму. Народився 14 вересня 1878 року. Провізор, бактеріолог, викладач. У 1921 році очолив новий заклад. Це всі відомості, які вдалося роздобути пошуковцям. Даних про точний термін перебування на посаді немає. Дата смерті теж невідома. 

Лев Морейніс 

Морейніс Лев Костянтинович – хімік-фармацевт, професор. Один із засновників Вінницького медичного інституту, перший завідувач кафедри фармакології. У 1920-х роках обіймав посаду завідувача навчальної частини Вінницького фармацевтичного технікуму, у другій половині 1920-х років його обрали директором закладу.

Народився Лев Морейніс 20 грудня 1886 року в м. Кам’янець-Подільський. Закінчив фармацевтичний відділ медичного факультету Київського університету в 1913 році. З 1914 року розпочав наукову роботу. У 1917–1918 роках очолював фармацевтичний відділ Міністерства народного здоров’я Української народної республіки. У 1918 році увійшов до складу підкомісії у справах реформування медико-санітарних справ в Україні. З 1922 року був першим завідувачем кафедри фармацевтичної хімії у Вінницькому фармацевтичному технікумі, завідував навчальною частиною і одночасно був професором агробіологічного відділення Вінницького педагогічного інституту. Читав лекції з фармацевтичної хімії, фармакогнозії, вів аптечний практикум у фармацевтичному інституті, а фармакологію – в школі допомоги лікарям.

У 1920-ті роки працював науковим співробітником Кабінету виучування Поділля. У 1934 році став одним із засновників Вінницького стаціонарного медичного інституту, першим завідувачем кафедри хімії та фармакології (1934-1937). У цей період викладав хімію і фармакологію на другому і третьому курсах, одночасно викладав хімію в педагогічному інституті.

Автор монографії "Етерові Олії: До питання про організацію виробництва у Вінниці етерових олій" (Вінниця, 1929). Його підручник "Основи фармацевтичної хімії" двічі перевидавався: друге видання (Київ, 1934); третє видання (Дніпропетровськ, 1937) і був "рекомендований Наркоматом охорони здоров’я для усіх медичних вузів України".

Помер 15 жовтня 1937 року у Вінниці. 

Олександр Отелін 

Отелін Олександр Анатолійович – анатом, доктор медичних наук (1946), професор (1946). Директор Вінницького фармацевтичного інституту в 1930–1931 роках.

Народився 31 грудня 1904 року в Тульчині, нині Вінницької області. 

Закінчив медичний факультет першого Харківського медичного інституту в 1930 році. Директор Вінницького фармацевтичного інституту (1930–1931), навчався в аспірантурі (1931–1933), асистент (1931–1938), доцент (1938–1941), в. о. завідувача кафедри нормальної анатомії, професор першого Харківського медичного інституту (1941–1945), за сумісництвом – завідувач кафедри анатомії Харківського стоматологічного інституту (1944–1945). Завідувач (1945–1946), професор (1946–1948) кафедри нормальної анатомії Львівського медичного інституту, за сумісництвом професор, завідувач кафедри анатомії Львівського університету (1945–1949), завідувач кафедри нормальної анатомії Вінницького медичного інституту (1949–1951).

Автор близько ста наукових праць, серед них три монографії, розділи в підручнику й атласі анатомії людини.

Напрямки наукових досліджень: макро- і мікроскопічне вивчення взаємозв’язків нервових елементів, судин і залоз шкірного покриву, кон’юнктиви слизових оболонок тіла людини, дослідження іннервації кісток, окістя, кісткового мозку, впливу пошкоджень кісткових нервів на розвиток патологічних змін у кістках, вивчення онтогенезу периферійних ланок шкірного і рухового аналізаторів, питання гістофізіології тілець Фатер-Пачіні.

Помер Олександр Отелін 20 лютого 1981 року в Ленінграді (тепер – Санкт-Петербург, Росія).

Лев Медведь 

Медведь Лев Іванович – доктор медичних наук (1911), професор, академік АМН СРСР (1969).

Директор Вінницького вечірнього виробничого медичного інституту (1932–1933).

Народився 5 червня 1905 року в селі Чорна Гребля (нині с. М’якохід Джулинської громади Гайсинського району Вінницької області). Закінчив з відзнакою Вінницький хіміко-фармацевтичний (1927) і Київський медичний (1939) інститути. Завідувач окружного аптекоуправління (1930–1931), керівник міського відділу охорони здоров’я у Вінниці (1931–1932). Одночасно читав курс лекцій з організації охорони здоров’я і аптечної справи у фармацевтичному інституті. Директор Вінницького вечірнього медичного виробничого інституту (1931–1933). У 1947–1952 роках був міністром охорони здоров’я УРСР, одночасно завідував кафедрою гігієни праці Київського медичного інституту (1944–1951). У 1952–1964 рр. працював директором Київського науково-дослідного інституту гігієни праці та профзахворювань.

Один з ініціаторів та організаторів Інституту гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас (сьогодні – Інститут екогігієни й токсикології ім. Л. І. Медведя МОЗ України).

Автор понад 260 наукових праць, серед яких сім монографій і посібників, що охоплюють питання гігієни села та сільськогосподарської праці, організації охорони здоров’я, історії медицини як науки, токсикології пестицидів. Його праці були перекладені багатьма мовами народів світу, зокрема англійською, німецькою, французькою, польською, болгарською. У 1982 році посмертно удостоєний премії Ф. Ф. Ерісмана за книгу "Гігієна праці в сільськогосподарському виробництві". Був почесним президентом Міжнародної асоціації сільської медицини, членом Міжнародної академії з охорони довкілля.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1971, 1987), "Знак Пошани" (1961, 1966), Леніна. Заслужений діяч науки УРСР (1965), дійсний член АМН СРСР (1969).

Пішов з життя 22 лютого 1982 року у Києві. Похований у Києві на Байковому кладовищі. У червні 1985 року з нагоди 80-річчя від дня його народження на фасаді будинку Інституту екогігієни і токсикології в Києві встановлено меморіальну дошку, до 100-річчя з дня народження в тому самому інституті відкрито пам’ятник, а в с. М’якохід встановлено меморіальну дошку. 

Олександра Смолянська 

Смолянська Олександра Пилипівна – лікарка-терапевтка, директорка Вінницького вечірнього виробничого медичного інституту (1933) і Вінницького стаціонарного державного медичного інституту (1934–1937).

Народилася 30 травня 1901 року у м. Симбірськ (нині Ульяновськ, РФ), лікарка-терапевтка, директорка Вінницького вечірнього виробничого медичного інституту (1933) та стаціонарного Вінницького державного медичного інституту (1934–1937).

Закінчила Одеський медичний інститут (1931). У 1929 році одночасно з навчанням працювала директором науково-дослідного інституту Охматдиту (охорони материнства й дитинства). Мешкала у Вінниці з 5 липня 1933 року. У 1933 році її було призначено директором вечірнього виробничого медичного інституту. У 1934 році Олександра Смолянська стала директоркою новоствореного стаціонарного Вінницького державного медичного інституту, одночасно працювала директоркою Вінницької клінічної лікарні ім. М. І. Пирогова.

До 1 грудня 1934 року дирекції інституту вдалося вийти на запланований рівень – 546 студентів. У 1937 році в інституті було видано першу збірку наукових праць. Розпочалося будівництво морфологічного корпусу, терапевтичної клініки, житлового будинку для професорів, двох нових гуртожитків на 200 і 150 місць. 

Після арешту її чоловіка, заступника голови облвиконкому, Смолянська була звільнена з роботи. Заарештована 3 жовтня 1937 року, засуджена як "дружина зрадника Батьківщини". За постановою Особливої Наради НКВС СРСР від 27.12.1955 року засуджена до восьми років виправно-трудових робіт. Покарання відбувала в Акмолінському відділенні Карагандинського виправно-трудового табору НКВС суворого режиму в с. Долинське Казахської РСР. З часу прибуття до табору п’ять місяців працювала формувальницею цегли. З жовтня 1938 року – в санчастині завідувачкою інфекційного відділення, лікаркою та головною лікаркою лікарні для ув’язнених та вільнонайманого складу.

Рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР від 2 лютого 1944 р. була умовно-достроково звільнена з-під варти. В липні 1944 року прибула в м. Тулу, де працювала лікаркою-терапевткою в поліклініці на заводі, з квітня 1945 року – завідувачкою терапевтичного відділення міської лікарні № 3, одночасно – лікаркою-консультанткою центрального міського пологового будинку і районів Тульської області. Реабілітована 29 грудня 1955 року. 

Заслужена лікарка РРФСР (1957). Почесна громадянка м. Тули (1967). Померла 9 березня 1996 року. 

Григорій Брилліант 

Брилліант Григорій Давидович, лікар-терапевт, директор Вінницького державного медичного інституту (1936–1937).

Народився 23 травня 1897 року у Вінниці. Закінчив Київський медичний інститут (1922). Працював головним лікарем Київської лікарні імені Жовтневої революції, (нині "Олександрівська клінічна лікарня м. Києва"), завідувачем Вінницького обласного відділу охорони здоров’я.

Був заарештований 27 липня 1937 року, звинувачений за ст. 54-7, 20-54-8, 54-11 КК УРСР (контрреволюційна діяльність, зрада Батьківщини). За вироком Верховного Суду СРСР 16 жовтня 1937 року засуджений на 20 років виправно-трудових робіт з позбавленням громадянських прав на п’ять років і з конфіскацією всього особистого майна. Покарання відбував у Норильському таборі, куди прибув 15 серпня 1939 року з Соловків. Працював завідувачем медпункту шахти "Надежда". За бездоганну роботу й високі виробничі показники рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР термін відбування покарання був зменшений на два з половиною роки. Вибув 27 листопада 1949 року в Александровську тюрму МДБ СРСР, де й помер в тюремній лікарні внаслідок гострої серцевої недостатності 20 листопада 1950 року. Реабілітований 23 січня 1958 року. 

Марко Василець 

Василець Марко Олексійович, патофізіолог, заівтувач кафедри патологічної фізіології і одночасно в. о. директора Вінницького державного медичного інституту (1937–1938). 

Народився 1899 року в с. Максаки (нині Менської громади Чернігівської Корюківського району Чернігівської області). 

Відомостей про нього мало. У березні 1938 року його було виключено з рядів КП(б)У за "ліберальне ставлення до ворогів народу" в інституті, 4 березня 1938 року заарештовано і звинувачено в належності до "бойового загону антирадянської націоналістичної військово-повстанської організації" (якого насправді не було) за ст. 54-2, 11 КК УРСР. За постановою трійки управління НКВС Вінницької області розстріляний 16 травня 1938 року.     Реабілітований 18 червня 1958 року

Факторович 

Факторович (ім’я невідоме)– в. о. директора Вінницького державного медичного інституту (1938).  Більше даних про нього немає.

Іларіон Кононенко 

Кононенко Іларіон Пилипович, невролог, кандидат медичних наук, директор Вінницького державного медичного інституту (1938–1941), народний комісар охорони здоров'я УРСР (1944–1947). 

Народився 15 березня 1900 року в селі Стехівка (нині Грабинівка Полтавського району Полтавської області). У 1935 році закінчив Харківський психоневрологічний інститут. Працював завідувачем Полтавського (1935–1936) і Вінницького (1936–1938) міських відділів охорони здоров’я. У 1938–1941 роках був директором Вінницького державного медичного інституту і викладав неврологію.  Учасник Другої світової війни. З 1942 року – директор Івановського медичного інституту. Нарком охорони здоров’я УРСР (1944–1946), міністр охорони здоров’я УРСР (1946–1947). Відроджував зруйновану війною систему охорони здоров’я.

З 1947 року – директор нервової клініки Львівського медичного інституту, з 1949 року – директор Харківського медичного інституту. З ініціативи Кононенка в 1953 році в Харківській обласній клінічній лікарні відкрили клініку дитячої неврології. У лабораторії кафедри дитячої неврології, де працював науковець, створювалися нові лікувальні препарати. З ініціативи Кононенка з бджолиної отрути було виготовлено препарат "Мелісін", який Міністерство охорони здоров’я УРСР затвердило як ефективний засіб лікування багатьох нервових захворювань. 

Нагороджений орденом Червоної Зірки (1942) і медалями. Помер у Харкові 22 лютого 1972 року.

Михайло Замятін 

Замятін Михайло Костянтинович, анатом, тимчасово виконував обов’язки директора законсервованого під час війни Вінницького медичного інституту з 22 липня 1941 року до 5 лютого 1942 року, після того був в. о. директора  інституту до 19 жовтня 1942 року. 

Народився 28 березня 1895 року в Томську (Росія). Закінчив медичний факультет Томського державного університету (1919). Учасник Першої світової війни: лікар 8-го Оренбурзького козацького полку (1919), молодший ординатор  польового запасного шпиталю (1920, м. Гур’єв), молодший ординатор 1-го хірургічного шпиталю (м. Самара), старший лікар Ташкентської школи авіації (1920–1921), викладач фізіології в 5-й школі інструкторів фізичної освіти РСЧА (1921–1923, м. Томськ).

Науковий співробітник кафедри нормальної анатомії медичного факультету Томського університету (1922-1930), асистент, доцент кафедри нормальної анатомії Томського медичного інституту (1930–1932).

У 1932–1936 роках – професор, завідувач кафедри нормальної анатомії Архангельського державного медичного інституту (нині Північний державний медичний університет).

Працював у Вінницькому медичному інституті з 1936 року: професор (1936–1938), завідувач кафедри нормальної анатомії (1938–1941), тимчасово в. о. директора (22.07.1941–05.02.1942), в. о. директора (05.02.1942–19.10.1942), завідувач кафедри нормальної анатомії (22.07.1941–28.09.1943), протягом  1944–1949 рр. – професор, в. о. завідувача кафедри нормальної анатомії. Працював також лікарем-окулістом у вінницьких лікарнях (01.12.1941–20.03.1944). Завідувач кафедри нормальної анатомії Львівського державного інституту (нині університет) фізичної культури (1949–1964).

Даних про дату і місце смерті немає. 

Георгій Ган 

Ган Георгій Станіславович – гігієніст, епідеміолог, доктор медичних наук, професор. В. о. директора Вінницького медичного інституту (1942–1943).

Народився 9 квітня 1902 року в м. Череповець (нині Вологодської обл., РФ). Походив із дворян. Закінчив 1-й Ленінградський медичний інститут (1926). Аспірант (1926–1929), асистент кафедри загальної гігієни 1-го Ленінградського медичного інституту (1929–1930). Лікар-інтерн інституту фізичної культури ім. П. Ф. Лесгафта в м. Ленінграді (1928–1930), лікар фізкультури і санітарний лікар  в м. Магнітогорську (1930–1932). Асистент кафедри фізіології (1932–1935), старший асистент фізіологічної лабораторії НДІ фізкультури в м. Ленінград (1933–1936). Асистент кафедри загальної і військової гігієни 1-го Ленінградського медичного інституту (1932–1940). Професор, завідувач кафедри загальної гігієни і епідеміології Вінницького медичного інституту (1940–1941).           

Під час нацистської окупації з лютого 1942 року до дня закриття інституту (жовтня 1943 року) – завідувач кафедри гігієни, одночасно – завідувач навчальної частини Вінницького медичного інституту. З 20 жовтня 1942 до 1 жовтня 1943 року – в. о. директора Вінницького медичного інституту. Одночасно з липня 1941-го до 20 березня 1944 року працював старшим лікарем міста (завідувачем відділу охорони здоров’я Вінницької міської управи). Після визволення Вінниці у 1944 році був заарештований, звинувачений за статтею 54-1 "а" КК УРСР. За постановою УНКВС Вінницької області справа була припинена 16 вересня 1944 року. У 1944–1948 роках працював завідувачем санітарно-гігієнічного відділення Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції, одночасно виконував обов’язки завідувача кафедри загальної гігієни Вінницького медичного інституту (1946–1950).

У серпні 1950 року переїхав до Луганська, де працював завідувачем санітарно-бактеріологічної лабораторії. З 1954 року – старший науковий співробітник, завідувач лабораторії Київського НДІ комунальної гігієни. У 1958 року був обраний завідувачем новоствореної кафедри загальної гігієни Луганського медичного інституту. Помер у 1964 році. 

Л. Познанін

Познанін Л. П. – в. о. директора Вінницького державного медичного інституту в 1944 році. Більше даних немає.

Веніамін (Авраам) Бедер

Бедер Веніамін Львович (Авраам Лейбович), невропатолог, професор. В. о. директора Вінницького державного медичного інституту (1944).

Народився 15 березня 1897 року. Закінчив Київське комерційне училище (1917), лікувально-профілактичний факультет Київського медичного інституту (1922). Працював у клініці нервових хвороб Київського інституту удосконалення лікарів під керівництвом академіка Б. М. Маньківського; завідувачем водолікарні у м. Кам’янець-Подільський. У 1933–1935 роках– старший науковий співробітник Київського психоневрологічного інституту, де був також завідувачем 1-ї клініки. Одночасно очолював клініку нервових хвороб інституту на базі Київської психіатричної лікарні імені І. П. Павлова. В 1934–1935 роках– доцент клініки нервових хвороб Київського медичного інституту.

Прибув до Вінниці за направленням Народного Комісаріату охорони здоров’я УРСР у 1935 р. Був одним із перших викладачів і засновників Вінницького державного медичного інституту, першим завідувачем кафедри нервових хвороб цього (1935–1941). За час роботи у Вінниці організував одну з найкращих кафедр нервових хвороб в Україні. 

Учасник Другої світової війни. Служив начальником медичної частини евакуаційного шпиталю № 1684 (м. Вольськ), провідним невропатолог нейрохірургічного евакошпиталю №1056 (м. Саратов), провідним консультантом-невропатологом евакуаційних шпиталів Івановської обл.

Після визволення Вінниці від нацистських окупантів у 1944 році повернувся до Вінниці й очолив кафедру нервових хвороб, був призначений в. о. директора медичного інституту й перебував на цій посаді з квітня до вересня 1944 року. 

Був заступником голови науково-медичного товариства, головою Вченої ради при обласному відділі охорони здоров’я. Помер у Києві 14 березня 1946 року. 

Читайте також: Як "Пироговка" була вигнанницею і в чому її фатальність для першого головлікаря

Іван Дейнека

Дейнека Іван Якович – хірург, доктор медичних наук, професор. В. о. директора (1944–1945), директор (1945–1951) Вінницького державного медичного інституту.

Народився 22 квітня 1904 року в Опішні (нині Полтавської обл.). Закінчив Полтавську фельдшерську школу (1922), 1-й Харківський медичний інститут (1929). Працював фельдшером у Кирило-Ганнівській лікарні Опішнянського району Полтавської обл. (1922–1924), районним фельдшером 5-ї робітничої поліклініки у Харкові (1924–1928), препаратором кафедри оперативної хірургії 1-го Харківського медичного інституту (1928–1929). Роботу поєднував з навчанням в інституті. Упродовж 1929–1932 рр. працював асистентом кафедри оперативної хірургії, аспірантом науково-дослідної кафедри клінічної хірургії того ж інституту. Протягом 1932–1938 років – асистент хірургічного відділення Центрального Українського онкологічного інституту (м. Харків) і одночасно асистент, а згодом – доцент кафедри оперативної хірургії 1-го Харківського медичного інституту. Працював завідувачем кафедри оперативної хірургії Курського медичного інституту (1938–1941).

У 1940 році – організатор і завідувач онкологічного відділення, у 1941 році – завідувач 3-го хірургічного відділення Курської обласної лікарні. Упродовж 1941–1943 років був головним хірургом Управління шпиталів ВЦРПС по Свердловській та Молотовській обл. Протягом 1943–1944 рр. – доцент кафедри факультетської хірургії Військово-медичної академії (м. Ленінград). У вересні 1944 – червні 1945 – в. о. директора, упродовж  1945–1951 років – директор Вінницького медичного інституту. З 1945 по 1947 рік виконував обов`язки завідувача кафедри факультетської хірургії, а з 1947 по 1951 рік очолював кафедру факультетської хірургії Вінницького медичного інституту. Був головою Вінницького обласного наукового товариства хірургів. У 1951–1967 роках – ректор і одночасно завідувач кафедри загальної (1951–1958) і шпитальної (1963–1970) хірургії Одеського медичного інституту.

Автор понад 130 наукових праць. Один із співавторів монографії  "Короткі нариси з історії хірургії в Українській РСР" (1968). 

Заслужений діяч науки УРСР (1957). Нагороджений орденом "Знак Пошани", медалями "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років", "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років".

Помер 25 січня 1970 року.

Сергій Корхов

Корхов Сергій Іванович – хірург, доктор медичних наук,  професор, ректор Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова (1951–1967).

Народився 21 липня 1918 року в Харкові. Закінчив Київський медичний інститут (1941). Асистент, доцент кафедри госпітальної хірургії і заступник декана лікувального факультету Одеського медичного інституту (1945–1951); ректор Вінницького державного медичного інституту імені М. І. Пирогова (1951–1967), одночасно – доцент, професор, завідувач кафедри хірургії. У 1967-1981 роках – ректор Одеського медичного інституту й завідувач кафедри госпітальної хірургії. У 1975-1992 роках – завідувач кафедри оперативної хірургії й топографічної анатомії, пізніше – професор цієї ж кафедри (1992-2000).

Учасник Другої світової війни. Заслужений працівник вищої школи України (1970). Почесний професор Вінницького медичного університету імені М. І. Пирогова (1994) і Сегедського медичного університету (1979, Угорщина), Почесний член наукового товариства хірургів України (1984). Почесний член наукового товариства АГЕТ України (1998).

Нагороджений орденами Леніна (1966), Трудового Червоного Прапора (1961), Жовтневої революції (1971), "Дружби народів" (1981), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1978), багатьма медалями.

Автор численних наукових праць. Напрямки наукових досліджень: лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, електрогастрографія при виразковій хворобі і раку шлунка.

Пішов з життя у травні 2009 року. 

Максим Рудюк 

Рудюк Максим Павлович – акушер-гінеколог, кандидат медичних наук, доцент. Ректор Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова (1967–1970).

Народився 13 серпня 1920 року в селі Кривошиїнці Хмільницького району Вінницької області. Навчався у Вінницькій фельдшерсько-акушерській школі, Чернівецькому медичному інституті, закінчив Вінницький медичний інститут (1950).

Клінічний ординатор (1950–1952), асистент (1952–1958), з 1959 року – доцент кафедри акушерства та гінекології, одночасно декан лікувального факультету (1959–1965), проректор з навчальної роботи (1965–1967), ректор Вінницького державного медичного інституту (1967–1970).

Напрямки наукових досліджень: знеболювання пологів шляхом новокаїнової анестезії та психопрофілактичними методами, діагностика, лікування, профілактика серозного лактаційного маститу, раціональне ведення вагітності й пологів у літніх первісток.

Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Слави 3-го ступеня, медалями "За трудову доблесть", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років".

Помер 10 липня 1970 року у Вінниці. 

Василь Корнійчук 

Корнійчук Василь Антонович – анатом, кандидат медичних наук. Ректор Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова (1970–1973).  

Народився 26 березня 1924 року в с. Білопілля (нині Хмільницького району Вінницької області. Закінчив Вінницький медичний інститут з відзнакою (1951).

З 1951 року– асистент, доцент (1963–1971), з 1971-го. – завідувач кафедри нормальної анатомії Вінницького державного медичного інституту, одночасно заступник декана (1960–1962), декан (1965–1969) лікувального факультету, проректор з наукової роботи (1969–1970) того ж навчального закладу. Упродовж  1970–1973 років – ректор Вінницького державного медичного інституту. Протягом багатьох років виконував обов’язки редактора газети "Молодий медик".  Другої світової війни. Провадив наукові дослідження в галузі порівняльної морфології судинної системи.

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями "За бойові заслуги", "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років", "За взяття Будапешта".

Помер 9 серпня 1990 року. 

Василь Білик 

Білик Василь Данилович – невролог, доктор медичних наук, професор. Ректор Вінницького державного медичного інституту ім. М. І. Пирогова (1974–1988).

Народився 14 січня 1923 року в селищі Вапнярка (нині Тульчинського району Вінницької області). Закінчив з відзнакою Вінницький державний медичний інститут (1950). Клінічний ординатор (1950-1951), асистент (1951-1966), з 2005 року – професор кафедри нервових хвороб; проректор з навчальної роботи (1971–1974), ректор (1974–1988) Вінницького державного медичного інституту. Очолював Раду ректорів Вінницького центру вищих навчальних закладів. Був членом правління та Президії наукових товариств невропатологів, психіатрів та наркологів СРСР та України. Академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1992). Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденами "Знак Пошани", Трудового Червоного Прапора та Дружби Народів, багатьма медалями. Заслужений працівник вищої школи України (1979). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1983). Почесний громадянин м. Вінниці (1998).

Автор близько 80 наукових праць. Напрямки наукової діяльності: нейроінфекційні захворювання, хвороби екстрапірамідної системи, клінічна епідеміологія нервових хвороб, клініко-епідеміологічна характеристика екстрапірамідної патології в Подільському регіоні України. Помер 12 лютого 2006 року у Вінниці. 

19 червня 2015 року на фасаді морфологічного корпусу ВНМУ ім. М. І. Пирогова було відкрито меморіальну дошку на честь Василя Білика. 

Василь Мороз 

Мороз Василь Максимович – чинний ректор Вінницького національного медичного універистету імені Миколи Пирогова,  відомий представник фізіологічної школи науковців України, один з провідних науковців  у галузі фізіології людини, Герой України, Академік Національної академії медичних наук України, член-кореспондент АМН України в галузі фізіології, заслужений діяч науки та техніки України (1993), академік Академії наук вищої школи України, доктор медичних наук, професор. Очолює колектив медичного університету з 1988 року. 

Фото: Вінниця. інфо

Фото: ВНМУ 

Народився 2 лютого 1942 року в селі Озеро (нині Немирівської громади Вінницького району Вінницької області). У 1967 році закінчив Вінницький державний медичний інститут. З 1967 до 1968 року працював терапевтом Шпиківської дільничної лікарні Вінницької області.

Подальша діяльність Василя Мороза пов’язана з Вінницьким медичним університетом: в. о. асистента (1968–1969 ), аспірант (1969–1972) кафедри нормальної фізіології, асистент (1972–1976) і за сумісництвом вчений секретар Вченої Ради (1975–1982); доцент (1976–1984), заступник декана лікувального факультету (1982–1984), професор (1984–1991), за сумісництвом декан педіатричного факультету (1984–1986), завідувач кафедри нормальної фізіології (1991–2015). У 1986–1988 роках – проректор з навчальної роботи.

У 1988 році обраний ректором. З тих пір працює на цій посаді незмінно. Обраний головою асоціації ректорів вищих медичних навчальних закладів України, очолює раду ректорів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації Вінницького регіону (Вінницька, Хмельницька, Житомирська області). Президент заснованої на базі ВНМУ Міжнародної академії інтегративної антропології; з 1991 року– член Всесвітньої організації з вивчення мозку; головний редактор наукових журналів "Вісник Вінницького національного медичного університету", "Вісник морфології" та "Biomedical and Biosocial Anthropology", "Pain Medicine. Медицина болю"; член редколегій та редакційних рад ряду інших фахових журналів, член Колегії та Президії Вченої ради МОЗ України. Брав активну участь у розробці заходів з реформування в Україні вищої медичної освіти, соціального захисту співробітників вищих навчальних закладів і студентів.

Автор понад 400 наукових праць, в т. ч. монографій, підручників і посібників з фізіології, численних раціоналізаторських пропозицій, винаходів. Вивчає реакції кори мозку на звукові стимули; роль структур головного мозку в реалізації поведінкової реакції цілісного організму, зокрема центральні механізми програмування та контролю довільних рухів; проблеми інтегративної медичної антропології, а також курортології. Під його кервництвом розроблену ком­п’ю­терну функціональну модель організму людини "Скіф" (вдома ще як "віртуальний пацієнт"). З ініціативи Мороза університет налагодив активне співробітництво з медичними факультетами 19 зарубіжних країн, тісні зв’язки мають клінічні кафедри з 28 іноземними фармацевтичними фірмами, університет отримує гранти фондів Спаркмана і Фогерті (США). Віртуальній моделі людини "Скіф", презентованій у 2013 році, пророкували навіть Нобелівську премію, але подальша ситуація в Україні стала на заваді організації подання документів на здобуття відзнаки. 

Під керівництвом Василя Мороза медичний інститут набув статус університету (1994), а потім – статус національного  університету (2002). У 2003 році професор Мороз удостоєний звання Герой України (першим у Вінниці). Нагороджений кількома орденами і почесною відзнакою "За заслуги перед Вінниччиною". Лауреат Національної медичної премії України у номінації "Викладачі та ректори медичних навчальних закладів" (2012). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2016).

Читайте також: Альма-матер тисяч лікарів: Як сто років тому у Вінниці зароджувалася вища медична школа