Політолог Тетяна Нагорняк: Кандидати діють за принципом "ти хочеш – я дам", а не "створю умови для…"

Що запізно зрозумів Порошенко, хто голосуватиме за Зеленського та в чому сильна сторона Тимошенко

Політолог Тетяна Нагорняк: Кандидати дію…

Політолог Тетяна Нагорняк розповіла в інтерв'ю Depo.Вінниця, чому мало не вперше в українській історії президентські вибори не можна розглядати як репетицію парламентських, які сценарії можуть розгорнутсь за результатами першого туру і як сталось, що передвиборчі програми основних гравців виходять за межі президентських повноважень.

У цих виборах планували взяти участь понад 80 потенційних кандидатів, зареєстрували 44, що є найбільшою кількістю за роки незалежності України. Про що свідчить такий "відсів"?

– Усіх кандидатів у президенти можна поділити на три групи. Перша – реальні кандидати, які мають активи, як фінансові, так і певну електоральну адресу, яка або є стабільною – так званий ядерний електорат, або мінливою і формується, як реакція на певні заяви.

Друга група – абсолютно технічні кандидати. Треті – ті, хто приміряє свої сили перед парламентськими перегонами. І така кількість заявлених кандидатів сьогодні, перш за все, пов'язана саме з великою кількістю технічних кандидатів. А значний "відсів" – із тим, що Україна не настільки багата країна, щоб дозволити собі зафіксувати ще більше кандидатів із окремими програмами, білбордами, штабами.

Серед тих, кому відмовили у реєстрації, був лідер Компартії Петро Симоненко. За кого голосуватимуть тепер його виборці?

– Традиційно Комуністичну партію у 1990-х роках підтримували Донбас і Крим, та й по країні за неї голосував майже кожен четвертий виборець. Через політичну доцільність КПУ мала перевагу в 1990-ті як у ВРУ, так і в перших турах президентських виборів. За сучасних умов велика частина цього електорату відпадає через окуповані території, міграцію за кордон, зміну настроїв. Якщо ж говорити про віковий зріз (електорат КПУ – переважно люди похилого віку, – ред.), то в Україні частка населення віком понад 55 років становить більше 20%. На жаль, сьогодні ця частина населення часто ставить знак дорівнює між своєю молодістю, успішністю, радянськими цінами та сучасною Російською Федерацію, тому купується на маніпуляції в інформаційному полі країни-агресора. І, на жаль, це відбувається не тільки на Сході чи в Криму.

Якщо говорити про Вінниччину, то соціологічні дослідження ДонНУ свідчать, що тут має місце категорія людей, яка підтримує популізм проросійських гасел – незалежно від того, проповідує їх "Наш край", Юлія Тимошенко чи Компартія. Це, в першу чергу, відставні військові, які народилися не в Україні і за своїм походженням не є українцями. Частину такого "комуністичного електорату" відтягнули на себе Зеленський і Тимошенко.

Як так сталося?

– Для людей, чий основний канал отримання інформації телевізор, це цілком зрозумілий вибір – вибір яскравих популістів. Вони кажуть те, що хочуть чути виборці. І емоційне сприйняття того, як Зеленський та Тимошенко артистично критикують владу, багатьом подобається. І люди, особливо старшої вікової категорії, не ставлять за мету відокремити Зеленського-кандидата в президенти від Зеленського-шоумена чи його героя – Голобородька. Крім нього, зважаючи на те, як голосувала Вінниччина в попередні роки, високий відсоток може мати "Опоблок" у різних варіантах.

Якщо розглядати президентські вибори-2019 як репетицію парламентських, у кого з кандидатів є шанс восени провести свою політсилу до Верховної Ради?

– На мій погляд, ці вибори майже вперше в українській історії не можна розглядати як репетицію. Не думаю, що всі ті політичні сили, які вийшли з кандидатами в президенти, будуть розігрувати основну карту парламентських виборів. І навпаки: є політичні сили, які відіграватимуть перші ролі на виборах ВРУ, проте сьогодні не делегували своїх кандидатів.

Так, для багатьох стало несподіванкою, коли пан Яценюк заявив, що не буде висувати свою кандидатуру чи, наприклад, кандидатуру Лілії Гриневич на пост президента. Але я впевнена, що його політична сила має всі шанси увійти до парламенту. Думаю, те саме можна сказати і про Володимира Гройсмана. Сьогодні він не йде у президенти, але спробує виграти битву на парламентських виборах.

Крім Яценюка балотуватися у президенти відмовився і Святослав Вакарчук. І це також було для багатьох несподіванкою…

– Я не знаю, чому він відмовився. Але припускаю, що як достатньо мудра людина він зрозумів, що, заявляючи про себе як про політика, втратить набагато більше, ніж зможе отримати. Він має серйозний авторитет серед молоді й не тільки, та міг би бути тим кандидатом, навколо якого молодь би об'єдналась. Але чи зміг би він потім, після передвиборчої кампанії чи, припустимо, президентського строку повноважень, повернути свою славу музиканта? Я не впевнена.

А кому із чинних кандидатів було б варто з чисто практичних міркувань наслідувати приклад Яценюка та Вакарчука?

– Давати такі поради я не можу. Вибори – це певні правила гри. І в кожного з кандидатів, навіть технічних, є своя задача. Кожен має свій функціонал.

Чи може середньостатистичний виборець, прочитавши програми основних претендентів на президентську посаду, визначити: ось, наприклад, Порошенко, ось Тимошенко, ось Зеленський?

– Середньостатистичний виборець може розрізняти кандидатів за їхніми позиціями стосовно розв'язання питання повернення окупованих територій, вирішення проблеми бідності українців, зовнішнього вектору державної політики. Але майже всі президентські програми основних гравців виходять за межі президентських повноважень. Тобто в них заявляється те, що Президент не може вирішити, й те, що хоче чути електорат.

Це робиться навмисно?

– По-перше, частина робить це через незнання. По-друге, кандидати у президенти діють за принципом "ти хочеш – я тобі дам", а не "я створю умови для…". Хочеш дешевий газ – на тобі дешевий газ. Але як, у який спосіб і де взяти на це гроші, ніхто не пояснює. І деякі люди, на жаль, не ставлять ці запитання. А ті, хто ставить, не побачили жодних дебатів кандидатів у президенти, де можна було б поставити додаткові питання.

Дуже прикро, що я не бачу жодного кандидата, який би працював із молоддю. Молодь треба залучати до прийняття рішення, до розбудови національної ідеї та впровадження нових технологій. Покоління Z додало б нового подиху реальному народовладдю.

Звідки така неувага до молодого покоління?

– Це "ненадійний" електорат. Кандидат працює з електоратом, який точно проголосує. А молодь може взяти участь в якихось заходах, щось порадити, але не факт, що вона прийде на вибори, не факт, що планує залишатися в Україні, та не факт, що "зетки" вірять у свою потрібність.

Чому, в такому разі жоден кандидат не влаштував масової кампанії, спрямованої на те, щоб молодь принаймні прийшла на дільниці 31 березня?

– Гадаю, їм не вистачає важелів впливу. Політична агітація чи реклама простіша за рахунок адміністративних ресурсів на бюджетних підприємствах. Заклади освіти, за логікою та законодавством, мають лишатися поза політикою. Відповідно, докладати зусиль для роботи з молоддю треба у міжвиборчий час. А зараз вже часу мало для цього.

Тобто, кандидатам не вистачає фантазії, аби винайти інший спосіб?

– Кандидати працюють лише під час кампанії, на жаль.

Якщо повернутися до президентських програм, яка головна їхня відмінність?

– Будуючи програму, кандидати реагують на запити, адже у нас послідовних політиків мало, а ідеологічні партії відсутні. Сьогодні є два внутрішніх запити: люмпенізація (збіднення) населення та війна. І в програмах ми можемо бачити ставлення кандидатів до анексії Криму, окупації Донбасу, до шляхів розв'язання військового конфлікту, до мовного питання і соціально-економічних та інституційних реформ. Але мало хто з кандидатів пам'ятає, що лише зовнішня політика та безпекова парадигма (захист національних інтересів держави, безпека людини, кордонів держави, інформаційного простору) – це повноваження президента. Все решта – це повноваження уряду та інших владних інститутів.

Поява Зеленського у колі кандидатів у президенти – це цілковита несподіванка чи закономірність?

– Якщо проаналізувати вибори в інших країнах, можна побачити, що в найскладніші часи кандидатом стає людина, якій довіряють, не як політику. Додатково це, звичайно, добре прорахований варіант Ігоря Коломойського.

Тобто Зеленський має завдячувати персонажу, якого грає?

– Так. Існує така технологія як політичний хепенінг, коли на підставі гумористичного протесту проти влади і політикуму жартівники чи їхні замовники отримують додатковий символічний капітал. Наприклад, "Куклы" в Росії, той же "95-й квартал". І сьогодні, у час зневіри, дійсно шукають нові обличчя, людей, яким довіряють. Але наскільки Зеленський стане політиком – то ще велике питання.

Хто є його середньостатистичними виборцями?

– Люди, які отримують інформацію, як мотивацію для обрання президента, через телевізор. Частково це люди похилого віку, не дуже вмотивована молодь, яка поки що не думає та обирає Голобородька, який може собі дозволити жарти, що принижують людську гідність, та матом викривати несправедливість влади. А влада завжди погана і питання сьогодні в іншому: чи може представник електорату не очікувати царя, який прийде та візьме на себе відповідальність за його долю, а прораховувати свої кроки на завтра. Бо ми обираємо владу і чомусь забуваємо про це наступного дня та не вимагаємо виконання передвиборчих обіцянок.

Хто, в такому разі, голосує за Тимошенко?

– У неї є риса – до речі, непогана для публічного політика: дуже швидка реакція на те, чого хоче виборець. Якщо б при цьому вона ще й реально змогла запропонувати план дій та команду виконавців, було б більш переконливо. Вона яскраво маніпулює, використовуючи різноманітні образи (берегині, мучениці, революціонерки). Є цілий фронт феминісток, які голосуватимуть за Тимошенко, бо переконані, що президентом має бути жінка, а яка саме – то друге питання. У неї є і "ядерний" електорат, який з нею всі роки, і він є в тому числі і у Вінниці.

Кажуть, що це мешканці малих та середніх міст, які мають невеликі статки та працюють в основному в бюджетній сфері. Це дійсно так?

– Абсолютно погоджуюсь щодо малих та середніх міст. Бо міста-мільйонники за неї ніколи не голосували, навіть Дніпро, з якого родом Тимошенко. А щодо бюджетників – зважаючи які саме. Якщо йдеться про держслужбовців, то ні. Якщо лікарні чи, наприклад, бібліотеки – може бути. Все залежить від того, яку команду вона має в регіоні. На Вінниччині в неї є шанси в окремих районах.

Vox Ukraine, проаналізувавши заяви потенційних кандидатів у президенти за 2018 рік, дійшов висновку, що саме заяви Тимошенко містять найбільше брехні та маніпуляцій. Невже люди не відчувають цієї брехні чи не зважають на неї?

– Люди не аналізують. Якщо говорити про той самий газ, то в рамках безпекового форуму в Мюнхені Юлія Тимошенко заявляє, що вона за ринкові ціни, повертається в Україну й каже про зниження ціни, бо влада пригноблює людей. Але якщо проаналізувати її політичну кар'єру, можна побачити, що вона завжди мала дуже високий рейтинг підтримки, перебуваючи в опозиції. І як тільки Юлія Тимошенко отримувала владу – чи то бюджетний комітет у Верховній Раді, чи пост прем'єра – вона швидко втрачала позиції саме через те, що одна справа говорити, а інша – робити.

Більше того, робити треба з кимось. А якщо проаналізувати, хто був усі ці роки з Тимошенко, можна помітити, що послідовної і принципової команди у неї немає. А це дуже серйозний показник для будь-якої публічної людини.

Чи зможе набрати команду Зеленський?

– Зеленський – то Голобородько. Якщо у людини немає політичного досвіду, звідки у неї політична команда? Можливо, "95-й квартал" і буде його командою. Або це буде команда Ігоря Валерійовича (Коломойського, – ред.) чи Геннадія Борисовича (Боголюбова, – ред.).

Якщо переможе Порошенко, його команда залишиться та сама?

– Щодо Петра Порошенка, то це окреме питання. Зараз ми бачимо, що він робить кроки, яких від нього чекали у 2014 році. І якщо Тимошенко ми можемо назвати найкращим популістом серед кандидатів, та довіра до неї хвилеподібна, то Порошенко дуже пізно зрозумів, на жаль, що втратив довіру виборців, які об'єдналися навколо нього на початку війни.

Що йому завадило зрозуміти це раніше?

– Можу лише припустити, що є дві позиції. Перша – коли людина стає президентом, вона ризикує не отримувати всю правдиву інформацію, бо існує фільтр у процесі її подачі першій особі. І друге припущення – великі гроші й велика влада є серйозним випробуванням. І я думаю, що Петро Олексійович його не пройшов. Ані він, ані Віктор Ющенко у свій час, не були готові до такого рівня відповідальності. Вони не мали серйозного досвіду управління країною, яку отримали у результаті Майданів. Не знали реального стану речей в країні і багато часу пішло на вивчення цих питань. А вивчення через фільтр – це складний процес.

Тому сьогодні Петро Порошенко робить кроки задля утримання своїх позицій. Як, наприклад, внесення змін до Конституції щодо курсу на НАТО та ЄС або заява щодо зміни статусу Автономної Республіки Крим на Кримськотатарську республіку. Речі правильні, але запізні та рамкові.

Що дасть на практиці Україні, Криму, кримським татарам це перейменування?

– Визнання, що це не автономна республіка Крим (як суб'єкт унітарної України), а національна кримськотатарська республіка, з актуалізацією чинної сили півострову та логікою захисту кримськотатарського населення України на міжнародному рівні. Анексія Криму на міжнародному рівні вже визнана, як і російсько-українська війна, але РФ сама собі визначає принципи міжнародного права. І саме тому я навела цей приклад як популістський крок чинного президента.

З одного боку, згідно з соціологічними даними, кількість прихильників курсу України на ЄС та НАТО зростає. З іншого, це один із пунктів передвиборчої програми Порошенка, який, власне, й ініціював ці зміни до основного закону. І якщо уявити, що вибори виграє будь-який інший кандидат, чи може цей курс бути змінений, якщо він вже зафіксований в Конституції? І чи можна тепер говорити, що цей курс залежить тепер виключно від Порошенка, якщо, знову-таки, він прописаний в Конституції?

В Конституції прописано, що Україна – правова і соціальна держава, але від цього не зменшується стан незахищеності громадян у широкому сенсі. Тому ми маємо сьогодні те, що мало відбутися у 2014 році. Майдан постав унаслідок свавілля влади (Врадіївська хода), внаслідок відмови Януковича підписувати Асоціацію з ЄС. Перше, що мав зробити пан Порошенко, ставши президентом, – або започаткувати референдум та на його підставі внести зміни до Конституції, або просто внести їх, використовуючи своє право законодавчої ініціативи, як він зробив це зараз.

Ще одна перевиборча "фішка" Порошенка – це отримання Томосу. З одного боку, це подія, яка мала відбутися вже давно і нарешті відбулася. Але це і елемент політичної боротьби. Чи не є небезпечною ставка на релігійний момент у країні, де церква офіційно відокремлена від держави?

– Так, кожна незалежна держава повинна мати помісну церкву. Цей процес назріває знизу і не може бути таким політизованим. На жаль, усі три гасла, які взяв чинний президент – "Мова. Армія. Віра" – є конфліктогенними й не здатні об'єднати українців. Це дуже небезпечно, адже політики можуть використати Томос, щоб вивести людей на Майдан. Російська Федерація рятувала російськомовне населення на Донбасі, російський флот у Криму – що їй завадить зараз рятувати православну церкву МП?

Реалії такі, що більшість виборців роблять свій вибір скоріше під впливом емоцій, ніж на підставі хоча б аналізу програм кандидатів, або їхньої політичної діяльності. Образ якого президента малюють ці емоції сьогодні?

– Сильної фігури, яка може навести порядок. Люди не звикли брати на себе відповідальність за свою долі й долю своєї родини та хочуть, щоб прийшов хтось із сильною рукою і вирішив долю кожного.

Не все, чого ми зараз хочемо, реально нам потрібно. Який президент потрібен Україні сьогодні?

– Особистість. Такий, що здатен захистити територіальну цілісність та національні інтереси України. Це точно не може бути людина без політичного досвіду. Це має бути англомовна людина, тому що вона має говорити зі світом однією мовою. Це має людина з освітою, в архіві якої вже є вчинки, що вже позитивно вплинули на розвиток України. Нових облич, без досвіду, Україна сьогодні не потягне. Це стане фактом зовнішнього управління країною.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook