Не тільки слухати: Як вінничанин "чорним по білому" знімає музику

Вінницький фотохудожник Сергій Бахмутов, який нерідко публікує свої фото й на Depo.Вінниця, особливо любить знімати музикантів. І переважно - в чорно-білому. Сьогодні, 1 жовтня, у Міжнародний день музики, розповів, чому так склалося і чому джазменів треба дивитися, а не тільки слухати.

Сергію, як давно знімаєш музикантів?

– Років з п'ятнадцять. Спочатку фотографував вуличних музикантів у День міста і в День Європи, а потім зібралася ціла колекція.

Чому саме музикантів?

– Фотографую не лише музикантів. Люблю макрозйомку, із задоволенням знімаю портрети, люблю фоторепортажі під час масових дійств – все, що завгодно. Але портети музикантів – це відображення творчості й емоцій у чистому вигляді. Фотографувати творчих людей завжди цікаво, але письменники або художники, наприклад, творять наодинці, їхнього творчого процесу не видно сторонньому оку, а от музиканти, співаки – на виду, їхня робота без емоцій "на публіку" неможлива. Це їхня робота, точніше, їхнє мистецтво – передати емоції публіці.

У твоїх "музичних" знімках багато джазової теми. Найбільше любиш саме джаз?

– Люблю різну музику, але джаз - це свобода, імпровізація, розкутість. Жодна композиція джазова не повторюється в різних концертах. Вона щоразу інша, відповідно й емоції музиканта інші. Обличчя джазменів не бувають "ніякими", на них завжди щось "написано". На мій погляд, джазовий концерт потрібно не просто слухати (у записах), а саме дивитися, адже часом композиція може здаватися набором одноманітних звуків, якщо їх тільки чуєш. А от коли бачиш музикантів на сцені, такого враження немає, бо перед тобою – ціла вистава. От кілька років тому приїздив на джазовий фестиваль американський саксофоніст Дерек Браун, яких примудрявся грати навіть з мобільним телефоном у саксофоні. Він просто на вуха поставив публіку в залі. А якби ми тоді чули тільки його гру, а не бачили його трюків із саксофоном, то такого захвату у слухачів не було б.

А чому така пристрасть до чорно-білого фото?

– Показати чорно-білим те, що насправді кольорове і яскраве, – особливе мистецтво. У чорно-білому не сфальшивиш. У кольоровому є додаткові "інструменти", які допомагають фотографу: власне, колір, гра світла. І все це відволікає від емоцій, які передає знімок. У чорно-білому цього немає, треба без барв показати головне. І це добряче тримає фотографа "в тонусі". А ще я займаюся графікою, тобто малюю теж переважно в чорно-білому. А коли у мене в руках фотоапарат, то я просто "пишу портрет" не олівцем, а об'єктивом.