Маріїнський палац на Вінниччині: Як доживає віку розкішний маєток лікаря Мерінга

У тридцяти кілометрах від Вінниці обабіч головних магістралей причаїлося невелике село зі столичними амбіціями. Ні, на адміністративний вплив тут ніяк не претендують, а от своїм архітектурним шедевром якраз хотіли стати в рівень зі столицею. Мова про Стару Прилуку, де уже понад століття розташований маловідомий палац, що збудували майже копією Маріїнського "президентського" палацу у Києві.

Власне, історія сучасного палацу має безпосередній зв'язок з Києвом, а саме – з легендарним столичним лікарем Фрідрігом Мерінгом, про чиї багатства ходила неймовірна кількість чуток. Його пацієнтами були знатні багатії Києва, яких він обслуговував за чималі гроші. Натомість, за переказами, бідноту він лікував безплатно, хоча й з того мав зиск – за переказами, бідні євреї у вдячність лікареві ділилися з ним інформацією, що і в кого можна придбати за вигідною ціною. Пристрасть до накопичення родини Мерингів проявлялась в тому числі й у нерухомості, яку вони активно скуповували як в столиці, так і поза її межами. Так їхній погляд пав на маєток у східному Поділлі.

Про первозданний вигляд палацу у Старій Прилуці відомо зовсім небагато. Зокрема, є свідчення, що до перепродажу палац, збудований шляхтичем Борецьким у 1769-му році, був триповерховим, але з роками один поверх почав руйнуватися і його демонтували. Ймовірно, це сталось уже з перебудовою будівлі, ініційованою півстоліття тому сином лікаря Меринга – Сергієм, який став власником палацу у 1905-му році. Із чималими статками Сергій Меринг – останній власник маєтку – був місцевим магнатом, маючи у власності цегельний та цукровий заводи, млин та ще багато іншого.

Любов Мерингів до багатства відобразилась в архітектурних уподобаннях Сергія Федоровича. Отримавши у власність маєток, він заходився перебудовувати його на свій лад, запросивши для цього академіка архітектури Карла Маєвського. До переїзду на Поділля, Сергій Меринг жив неподалік київського Маріїнського палацу і його архітектура настільки сподобалась магнату, що він побажав перевтілити власний маєток за його подобою.

Звісно, про абсолютну точність копії говорити не доводиться - масштаби староприлуцького шедевру помітно скромніші, але на перший погляд він видався справді дуже схожим на свого столичного "брата": збудований у стилі необароко, він має подібну форму і отримав такі ж по-столичному вишукані елементи оздоблення фасаду.

За історичними свідченнями, в палаці зберігались цінності сім'ї Мерінга. Згодом, коли гасло про "війну палацам" втілилось у життя, місцеві навіть намагалися копати в багатьох місцях, але нічого не знайшли. Під час ремонту в стіні виявили схованку з портретом Мерінга, дорогими перськими килимами і золотими царськими монетами, які передали в музей. За легендою, через кілька днів бабуся пасла корів поблизу і побачила серед сміття блискучі золоті монети, які випали з штукатурки після дощу. Шукачі скарбів пізніше кілька разів перерили це місце, але вже безрезультатно.

Що з цього правда, а що вигадки селян, чию уяву бентежив розкішний палац посеред села, уже й не дізнатися. Натомість, маємо цілком осяжне сучасне – палац, який так хотів його власник перетворити на власну "Маріїнку", за багато років суттєво потьмянів. З приходом більшовиків, приміщення маєтку використовували як склади, а у 1950-х роках будівлю віддали під інтернат для дітей з особливими потребами. Учбовий заклад тут розміщується й понині, щоправда, більшу частину приміщень колишнього палацу уже не використовують – діти проживають і навчаються у сусідніх будівлях, а тут залишилось лише кілька адміністративних кімнат, бібліотека, спортзала і склад.

Перед палацом "за панів" був фонтан, але згодом працівники інтернату, не зумівши налагодити його роботу, засипали його землею і перетворили на клумбу.

Нині, якщо не підходити до палацу близько, він все ще здатний вражати – помпезний, вишуканий, елегантний… Чого не скажеш зблизька – фасад архітектурної пам'ятки буквально розвалюється на шматки.

Зайшовши всередину палацу, що будувався цілком за європейськими архітектурними традиціями, дивуємось внутрішньому оздобленню приміщень. По-перше, щастя, що вони збереглись у досить пристойному, як на свій вік, стані. Інтер'єр палацу Меринг побажав бачити у східних мотивах, тож всередині оздоблення палацу виконали у строкатому мавританському стилі.

Зі слів директора староприлуцького інтернату Юрія Косача, востаннє фасад палацу ремонтували ще на початку 1990-х. Нині ж унікальна ліпнина палацу уся в тріщинах і осипається, волога місцями уже просочилася у стіни, завівся грибок.

Відповідаючи про жалюгідний стан староприлуцької перлини, керівник інтернату пояснює, що фактично освітній заклад не має ані можливості, ані повноважень будь що ремонтувати, оскільки будівля має статус національної пам'ятки, тож опікується ним управління архітектури області. У чиновників же відповідь традиційна – немає грошей. Кілька років тому відремонтували дах і те, мовляв, добре, - на повну реставрацію палацу в бюджеті області грошей немає, а приклад реставрації Вороновицького палацу, що неподалік, є лише щасливим винятком.