Як видають паспорти вінницьким ґрунтам

Чим живе та виживає єдина на Вінниччині агрохімічна лабораторія та про що розповідають дослідження, які в ній проводять, читайте в ексклюзивному репортажі Depo.Вінниця.

Малопримітна двоповерхова споруда в селі Агрономічному із синьою табличкою на стіні. Біля ганку – два велосипеди. Саме приміщення зустрічає тишею, прохолодою, сутінками та запахами, які наводять на думку про лікарняну лабораторію.

Власне, це й є лабораторія. Щоправда, досліджують її співробітники стан не людського організму, а ґрунту. А ще – добрив, сільськогосподарської сировини та продукції. Триває ця робота з 1964 року, коли було засноване підприємство. З тих під воно декілька разів змінювало свою назву, але суть його діяльності залишалася незмінною.

Перші в Україні

За словами директора Вінницької філії державної установи "Інститут охорони ґрунтів України" (саме так звучить повна назва підприємства) Василя Пасічняка, лабораторія першою в Україні отримала акредитацію системи ISO, яку на сьогодні, крім вінницької, мають лише п'ять аналогічних підприємств: в Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Волинській та Кіровоградській областях. "Акредитували нас у 2007 році, і спочатку атестат про акредитацію давали раз на три роки, але оскільки ми довго працюємо і Національне агентство з акредитації України нам довіряє, останній раз акредитували на п'ять років", - з гордістю розповідає Василь Пасічняк.

Втім, навіть така довіра не звільняє підприємство від щорічних позапланових перевірок. "Я рання пташка. Приходжу на роботу о 7:20 - двоє стоять із посвідченнями Національного центру акредитації: покажіть журнал, покажіть реєстрацію, покажіть калібровку приладів", - розповідає директор.

На добривах розводять, як кошенят

Почавши працювати в лабораторії з 1973 року, Пасічняк очолив її у 2004 році. На запитання, що змінилося за ці роки, він відповідає, що змінилося ставлення сільгоспвиробників до використання землі. "Люди стали використовувати землю з розумінням, зі знанням справи. Останнім часом замовники звертаються до нас у зв'язку з тим, що багато засобів захисту рослин та мінеральних добрив стали підробляти комерційні структури", – розповідає директор лаборатрії.

Наприклад, якщо карбамідно-аміачна суміш, тобто селітра, повинна містити 28-32% азоту, то лабораторія іноді виявляє лише 18-20%. "Набирають одну цистерну, переливають половину в іншу, додають води і продають сільгоспвиробникам", - змальовує схему Пасічняк. Трапляється і таке, що якщо у добриві дві діючі речовини, то однієї може бути лише половина від норми, іншої – взагалі нуль.

"Покупці не кажуть нам, де добрива купляють. Ми видаємо довідки про вміст добрив, а потім вони із продавцем розбираються. Продавець їм або витрати повертає, або до суду доходить", - каже Пасічняк. На запитання чи вигравалися такі суди, він відповідає суворо, після невеликої паузи: "Виграє бізнес, бо у бізнеса гроші".

Втім, достеменно оцінити масштаби фальсифікацій добрив, які потрапляють на поля та городи Вінниччини, практично неможливо. Адже їхня перевірка – справа добровільна і залежить від сумління того, хто працює на землі. "Ми не маємо права приїхати у господарство, відібрати зразок, провести дослідження і сказати, що зразок не відповідає стандарту. Це приватна власність", – каже Василь Пасічняк.

За його словами, регулярно перевіряють добрива всі агрохолдинги, розташовані на Вінниччині. Вони вміють рахувати гроші, тож не купляють добрива, не пересвідчившись у їхній відповідності стандартам. "Дрібні господарства теж звертаються – ті, хто хоче правильно господарювати та мати прибуток. А решта – тяп-ляп…", – скаржиться директор лабораторії.

Аналогічно не передбачена законодавством і обов'язкова перевірка продукції, яку вирощують фермери. За словами Пасічняка, її в області проходять усі господарства-експортери. Щодо решти, то дрібні фермери часто кажуть, що їм це не потрібно…

Гумус пішов у мінус

А ось що перевіряють обов'язково, то це стан родючості землі. Сьогодні його аналізують за 20 показниками, серед яких – рівень кислотності, вміст азоту, фосфору та калію, забрудненість радіонуклідами, пестицидами та важкими металами. Такими є вимоги Державної програми агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, затвердженої у 1995 році. Згідно з нею, щороку в області перевіряється по п'ять районів. Цього року – черга Вінницького, Іллінецького, Липовецького, Погребищенського та Шаргородського.

"За останні 20 років ґрунти Вінниччини втратили 0,21% гумусу, тобто плодоносного шару. Наразі його вміст ставить у середньому по області 2,4%. Якщо ж цей показник буде менше 2%, земля фактично стане мертвою", – розповідає Василь Пасічняк.

Причина, за його словами, у майже повному знищенні у Вінницькій області тваринницької галузі – основного джерела органічних добрив. Тож якщо до 1990 року на гектар виносили приблизно 12-14 тон органіки, то в останні 5 років – лише півтони, а подекуди й взагалі 200 кг. Як наслідок, замість 50-60 центнерів пшениці з гектара збирають по 35.

Не на користь родючості вінницької землі пішов і взятий останніми роками курс на заміну газу альтернативними видами палива. "Зараз вміст поживних речовин у ґрунті підтримується в основному за рахунок пожнивних решток. Але солома стала енергетичною та комерційною культурою, яку спалюють, вивозять, продають. У ЄС немає поняття, що таке – палити соломою чи віддавати її тваринам. Все йде у ґрунт. Весь ЄС працює за принципом "хліб для життя – побічна продукція для відновлення ґрунту", – каже Пасічняк.

Другою проблемою стало підвищення кислотності ґрунтів внаслідок використання мінеральних добрив, адже всі вони – кислотні. За цим показником Вінниччина займає друге місце в Україні, поступаючись Чернігівщині. Нейтралізують кислотність шляхом додавання у ґрунт вапна. Але якщо до 1990 року в області вапнувалося 150-180 тис га землі, то в останні роки – лише 16-18 тисяч: ті, що належать агрохолдингам, які сіють цукровий буряк.

"Раніше діяла Державна програма хімічної меліорації кислих ґрунтів в Україні, на яку виділялися сотні мільйонів гривень. Але у 2005 році її зупинили у зв'язку з відсутністю коштів у бюджеті", – розповідає директор лабораторії. Того року, каже він, Вінниччина востаннє отримала з державної скарбниці кошти на боротьбу з кислотою ґрунтів – 1,46 млн гривень. З тих часів лише в 2007 році ОДА з обласного бюджету дала півмільйона – і все.

Київ рулить на свою користь

Не оминули фінансові проблеми і саму лабораторію. У 2013 році вона втратила статус самостійної юридичної структури та перетворилася на філію "Інституту охорони ґрунтів". Наслідком такої реорганізації, яка зачепила усі без винятку аналогічні лабораторії України, стала повна втрата фінансової незалежності та суттєве скорочення штату: з 74 людей до 35. "Навантаження на наших працівників зросло майже вдвічі, а зарплати залишилися мізерні, та й ті затримують. А все, що ми заробляємо, йде на Київ. Нічого не можемо залишити собі", – каже Пасічняк.

Так, минулого року лабораторія надала послуг на суму в понад 1,5 млн гривень. З Києва ж на зарплату, комунальні послуги та реактиви надійшло вдвічі менше, розповідає головний бухгалтер підприємства Тамара Верховська. Хоча раніше усі зароблені кошти лабораторія могла пустити на розвиток та зарплату.

"Ми зараз тільки виживаємо. Якщо хочемо щось придбати, звертаємося до Києва, а Київ у більшості випадків дає відмову: недостатньо коштів. У нас вже три роки ані копійки немає на придбання приладів", - каже Верховська.

Що стосується реактивів, то їх закуповують централізовано та в недостатній кількості. Якість їх, м'яко кажучи, невисока. А іноді й взагалі підробки трапляються.

"Якщо так триватиме й далі, до лабораторії просто перестануть звертатися, бо вони застаріють", – зітхає головний бухгалтер. За її словами, інших таких лабораторій зараз немає, але якщо бізнес закупить прилади та акредитується, то в їхній організації потреба просто відпаде.