Гуляти по воді: Як вінничани відкривають для себе екзотичний вид спорту і дозвілля

Вінничани, які відпочивають на березі Південного Бугу, очевидно, бачили людей, які пливуть річкою на пласких дошках – стоячи і з веслом. Вгадуючи, що то таке, називають ті дошки байдарками чи човнами, хоч насправді це ні те, ні інше. То дошки для САП-серфінгу (від SUP- англ. Standup paddleboarding; іноді Гонка на дошці стоячи; гавайськ. Hoe he'e nalu)  – відносно нового для України, а насправді досить давнього виду спорту. Спробувала свої сили в екзотичній дивовижі й кореспондентка Depo.Вінниця. 

Трохи історії 

Батьківщиною цього виду спорту вважаються Гавайські острови. Ще в 1778 році європейці писали про гавайців, які виходили в море на дерев'яних дошках стоячи і використали при цьому весла. (Можливо, європейці споглядали тоді ту дивовижу приблизно так, як сучасні українці, які бачать таке вперше). А в 1960-і роки деякі люди на Гаваях виходили в море на подібних дошках, щоб сфотографувати тренування "справжніх" серфінгістів, які катаються на хвилях. Hозвиток сапсерфінгу як окремого виду спорту почався лише на початку XXI століття: першими професійними спортсменами в даній дисципліні стали Дейв Калама і Лерд Гамільтон, з ініціативи яких на Гаваях з 2003 року й почали проходити змагання з сапсерфінгу. У 2005 році в Каліфорнії була заснована його федерація, після чого почалося поширення дисципліни в інших країнах світу; до 2012 року сапсерфінг був вже досить популярним, а за кілька років дістався й України.

В Україні SUP як спорт почав активно розвиватись в 2017 році із створенням національної федерації SUP та серфінгу — UFSS (Ukrainian Federation of SUP and Surfing). UFSS вирішила приєднатись до міжнародної федерації серфінгу (ISA), яка буде вперше в історії представляти серфінг на майбутніх Олімпійських іграх в Токіо в 2020 році.

Встояти на дошці

А у Вінниці цього року з’явився свій САП-клуб, учасники якого поки що "гуляють" по воді, але дехто вже й бере участь у змаганнях. Звичайно, змагається з іншими сапсерфінгістами засновник клубу Костянтин Прилєпський, виходили на водну "трасу" позмагатися і його дружина Юлія, і восьмирічний син Олексій, який цього року у Вінниці вже показав серйозні результати серед юних "сапістів". І молодшу доньку Олесю вони до цього вже залучають. 

Втім, взяти участь у змаганнях може навіть той, хто вперше став на дошку – таке було у Вінниці під час святкування Купала цього року. Звісно, на перемогу розраховувати зовсім "зеленим" новачкам не варто, але поки що у всіх учасників САП-клубу завдання інше – перемога не над суперником, а над своїм страхом, над думками про власну незграбність, зокрема над найбільш підступною думкою "я так ніколи не зможу!".

Костянтин каже, що змогли всі, хто пробував стати на САП. Бажано при цьому вміти плавати, адже падіння з дошки – явище поширене, особливо серед новачків. Але є серед вінницьких сапістів і такі, що плавати не вміють зовсім, – тим Костя дає рятувальний жилет. Парадокс чи ні, але ті, хто не вміє плавати, падають у воду рідше – у них є стимул чіпкіше стояти на дошці.

Власний досвід 

У авторки цих рядків – своя історія САП-тренувань. Оскільки інформація про клуб поширюється за принципом сарафанного радіо, то серед перших на заняття прийшла моя подруга – землячка Костянтина Прилєпського Інна Єрмакова, викладачка Донецького університету. Кілька виставлених у соцмережі знімків зробили свою справу: після захоплених коментарів під тими фото з’явилися запитання, куди і коли приходити, щоб спробувати й собі. Так туди прийшла і я. Кілька слів "інструктажу" (гучне слово!) на тему "як сісти на дошку, як на ній звестися на ноги, як тримати весло, як повернути праворуч чи ліворуч" – і я на воді. Тобто на дошці, а дошка – на воді. До речі, відкриттям був той факт, що "дошка" насправді надувна – просто вона так накачана повітрям, що справді тверда, мов дерево.

Але повернімося "до наших баранів", тобто до мого плавання на САПі.

І от я на САПі і на ногах. Стою. Ноги трясуться: дрібненько так – ніхто не бачить, а ноги не слухаються. Але всі ж інші стоять – то й собі треба! Обережно занурюючи у воду весло, намагаюся кілька метрів проплисти і розумію, що, мабуть, не святі горшки ліплять! От уже й уілька десятків метрів подолано! Ура! Спроба повернути праворуч, а потім і ліворуч теж виявилася успішною, хоч і несміливою.

Зрештою я вирішила гордо піднятися на повний зріст і розправити плечі. І тут же шкереберть полетіла у воду. То було не страшно, бо плавати вмію, от тільки окуляри довелося ловити – без них було б кепсько. Окуляри упіймала, і САП надто далеко не відплив. Уже добре. Наступне завдання – видертися на нього. Нікого досвідченого поруч не було, тому мені довелося робити це методом проб і помилок. Після того (вже вдома) я виявила на собі кілька нічогеньких таких синців, але то було потім. А через кільканадцять хвилин було ще одне падіння з борда. Другий раз поруч був Костянтин і намагався давати поради щодо правильного "повернення" на САП, але отриманий менші ніж за півгодини  до того власний досвід виявився ціннішим – вибралася я назад, ігноруючи поради і,  мабуть, здоровий глузд, але успішно. Коли, наплававшись донесхочу абсолютно мокрою ще з годину, я вибралася на берег, то першим запитанням було: а коли наступний заплив? Охочих "походити" по воді стає щораз більше, а САПів у клубі – трохи більше десятка. Тому заявити про себе треба вчасно, щоб не проґавити наступну можливість вийти на воду.

Минуле – коротке, майбутнє – безмежне 

Як розвивати клуб далі, Костянтин ще розмірковує, але точно знає, що майбутнє у клубу є.

Минуле ж САП-клубу у Вінниці поки що досить коротке. Сам Прилєпський відкрив САП-серфінг для себе в кінці 2017 року, а у квітні 2018-го вже купив САПи для своєї сім’ї. До того він започаткував у Вінниці слеклайн – ходіння по стропі. Інтерес до САП-серфінгу в нього народився із захоплення слеклайном.

"Це ж дуже схоже, бо і там, і там головне – тримати рівновагу. Тільки в одному випадку стоячи на стропі, а в іншому – на дошці, яка лежить на воді, тобто не має під собою тверді", – каже Костя.

Костянтину було дивно, чому у Вінниці, яка має чудову річку, прекрасні веслувальні школи і навіть олімпійських чемпіонок з веслування, немає можливості для кожного охочого спробувати повеслувати. Він замислився над цим і почав перебирати варіанти. Думав і про байдарки, і про каяки, але завжди поставало питання про їх зберігання і транспортування. А от коли відкрив для себе САП, зрозумів, що оце саме воно: здуті САПи легко перевозити і зберігати, їх відносно швидко можна накачати повітрям. Ну а про доступність цього виду активного дозвілля вже йшлося вище.

Незважаючи на недовгу історію вінницького САП-клубу, його учасники і учасниці пробували на САПах не лише гуляти по воді і змагатися в швидкісних перегонах, а й займатися на йогою, барабанити, пити каву, катати дітей і собак і навіть танцювати. Більшість членів клубу поки що обмежується ранковими чи вечірніми прогулянками, але у планах Кості розвивати й суто спортивний напрям, тобто тренувати САП-серфінгістів у запливах на швидкість і вправність і готуватися до змагань.

Всеукраїнські і регіональні змагання в Україні вже були, одне з них – у Вінниці. У 2018 році відбувся й перший в історії український чемпіонат з SUP-серфінгу.

Як би там не було, а в історії водних видів спорту у Вінниці розпочинається нова віха.

Сто років тому 

До речі, сто років тому у Вінниці діяв яхт-клуб "Спорт". Ідея його створення належала вчителю малювання реального училища В’ячеславу Коренєву, який пізніше осолив краєзнавчий музей у Вінниці. І перші серйозні кроки у розвитку веслування у Вінниці пов’яізаня саме з ім’ям Коренєва. В’ячеслав Коренєв не вінничанин, народився в Одесі, закінчив Академію мистецтв і вважав себе мариністом. Певний час служив на флоті матросом і навіть здійснив навколосвітню подорож. Для учнів училища він був справжньою легендою. Через революцію 1905 року зі створенням яхт-клубу у Вінниці довелося зачекати. Тільки навесні 1910 року міська влада взялася за його створення. Гроші жертвували меценати, а іменами найактивніших називали човни. Так з’явилися "Граф Здислав" на честь графа Грохольського та "Maria Laura" — дружини поміщика Щеневського.

Промовисті паралелі. Хто знає, можливо, історія САП-клубу теж матиме схожий розвиток?

Фото: соцмережі.