Готелі міста над Бугом: Від заїжджих дворів до "Вінниці"

Який вінницький готель вважається найстарішим, чому знесли "Белль Вью" та що спільного між "Трояндою" та "Лікарськими рослинами" – про ці та інші цікавинки готельної справи у Вінниці Depo.Вінниця розповіла доктор історичних наук, доцент кафедри історії та культури України Вінницького державного педагогічного університету Тетяна Кароєва.

Почнемо з караван-сараїв. Тих самих, що стійко асоціюються зі Сходом, верблюдами та казками "Тисячі та однієї ночі". Втім, якщо розібратися, то нічого дивного у факті появи цих східних прообразів готелів на території Поділля немає, зважаючи на буремну історію регіону.

Будувалися караван-сараї на теренах Поділля у XVІ-XVIIІ століттях, і сьогодні відомо про вісім: у Тульчині, Меджибожі, Шаргороді, Кам'янці-Подільському, Заліщиках, Марківці, Хоросткові, Янові. "Це були типові забудови чотирикутної форми з великим внутрішнім подвір'ям, де виокремлювалися місце для торгівлі, місце для збереження товару, місце для ночівлі та стайні. Їхня планувальна структура прийшла із сходу, з азійських країн. Їм була притаманна раціоналізація внутрішнього планування: як заїхати, де розвантажити товар, де зберігати", – розповідає Тетяна Кароєва.

Втім, каже вона, у самій Вінниці такого типу споруд не будували, у будь-якому випадку, досі історичних відомостей не виявлено. Натомість у місті вистачало подільських аналогів східним "готелям", а саме заїжджих дворів.

Як і у караван-сараїв, їхня форма планування була видовжена і замкнута, аби вберегти торговців від грабіжників. Фасад будівлі фактично являв собою в'їзд у внутрішній двір, а в самому дворі вже розташовувалися стійла, місця для зберігання товару, харчевня. На другому поверсі мешкали подорожні. "Зазвичай зупинялося людей 20-40, але під час ярмарку могло бути кілька сотень, спали покотом поряд із кіньми", - каже науковиця.

За її словами, у Вінниці в 1784 році заїздів було 53, а у ХІХ столітті в районі нинішніх вулиць Визволення та Магістратської було близько 30-35 заїжджих дворів. Це й не дивно, адже тут проходив торговий шлях на Летичів. Недарма в ті часи Магістратська мала назву Торгової.

Були заїжджі двори і на теперішній вулиці Соборній – там, де зараз розташовані "Лікарські рослини" та "Троянда".

За часів Російської імперії стали з'являтися поштові станції, де можна було перепочити та замінити коней. Така станція була і у Вінниці – в будівлі, яку нині має обласна стоматологічна поліклініка. Стайні станції розташовувалися на місці, де тепер стоять гаражі. "Про цю станцію відомо з ХІХ століття, але, напевно, вона існувала ще у XVIII столітті. У середині XVII століття межа Вінниці пролягала по Заваллю, тобто сучасній вулиці Оводовій. І станція фактично була побудована на виїзді з міста", - зазначає Тетяна Кароєва. Але, за її словами, поштова станція призначалася скоріше для зміни коней подорожними, а не для торговців, яким потрібно було іноді жити й тиждень, і два, і три на одному місці. Їх і продовжували обслуговувати заїжджі двори.

Поступово на кінець ХІХ століття заїжджі двори витіснялися з центра Вінниці на окраїни, зокрема на Велику Олександрівську вулицю – нині проспект Коцюбинського. На той момент у місті вже з'явилися перші готелі, які почали будувати з 1880-х років, та відбулося чітке розмежування: заїжджі двори для бідноти, готелі – для заможної публіки.

Який готель був побудований у Вінниці першим, достеменно невідомо. Але, припускає Кароєва, ним міг бути "Центральний", який наразі зносять, аби на його місці побудувати торгово-офісний центр.

Фактично його спіткала доля іншого готелю, "Белль Вью", який було знесено на початку 1970-х років. Був він на розі сучасних Соборної та Оводова, і деякий час там розташовувалася редакція обласної партійної газети "Вінницька правда". "Коли планувалася масштабна реконструкція центральної міської площі, то було знесено цілий квартал. Зокрема, на місці "Белль Вью" мали звести багатоповерховий готель. Але завадили катакомби", – розповідає Тетяна Кароєва.

Більше пощастило будівлі, де був готель Гофштейна, який почав функціонувати у 1894 році. Це триповерховий будинок із муніципальною аптекою на першому поверсі, поряд із МакДональдсом.

"Появу готелів у місті можна пов'язати із початком сполучення залізницею у 1871 році. Спочатку це були скоріше не готелі, а мебльовані кімнати: наприклад, у людини є двоповерховий будинок або флігель, сама вона мешкає на другому поверсі, а кімнати на першому чи у флігелі здає", – зазначає науковиця.

Найвідомішими мебльованими кімнатами уже на початку ХХ століття були "Брістоль", на першому поверсі якого розміщувалося поліцейське управління, та "Петербург". Втім, не виключено, що йдеться про один заклад, якому новий власник дав іншу назву. Що стосується вінницьких готелів у класичному розумінні, то першими їхніми власниками були вихідці з Подільської губернії, які переїжджали до повітового міста та розглядали готельну справу як початок перспективного бізнесу.

Ліцензія для такого виду діяльності була не потрібна. При цьому іноді під готелі орендували другий-третій поверхи вже наявних будівель. Саме так з'явився готель Гофштейна: на першому поверсі будинку був ресторан Бойка, найвідоміший на той час у Вінниці. А навпроти нього, на протилежному боці вулиці, був готель "Франція", побудований у 1897 році на місці спорохнявілої дерев'яної будівлі.

Нарешті, найвідоміший та найдорожчий з дореволюційних готелів – "Савой", зведений у 1913 році та відомий, зокрема, тим, що саме в цій будівлі з'явився перший у місті ліфт.

Поряд із "Савоєм" розташовувався ще один готель – "Франсуа". Нині в його приміщеннях розміщені різні офіційні установи, зокрема департамент соціальної політики Вінницької міської ради.

Проживання у готелях коштувало від 50 копійок у найдешевшому до 5 рублів у "Савої". У середньому 2–2,5 рубля. "Для повітового міста 5 рублів за день в готелі було досить дорого. В Російській імперії на той час межею бідності для родини з трьох осіб – чоловік, дружина та дитина – було 150 рублів на рік. Прожитковий мінімум на родину – 300 рублів на рік", – пояснює Тетяна Кароєва.

Після Жовтневого перевороту 1917 року капітальне будівництво у Вінниці відновилося наприкінці у 1920-х років. Першим готелем радянського періоду стала "Вінниця", зведена у 1940 році.