Гіпнотерапевтка Ірина Мороз: Ми щодня по кілька разів входимо в транс, цього не помічаючи

Мабуть, багато кому не раз хотілося опанувати техніку гіпнозу або хоча б спробувати, що воно таке. Часом навіть хочеться "віддатися в руки" вправного гіпнотизера, щоб відчути, як воно – побувати в трансі. Зупиняє хіба що страх. Таємниць навколо цієї теми справді багато, але не все так містично й складно. Принаймні у цьому переконує співрозмовниця Depo.Вінниця – вінницька психотерапевтка Ірина Мороз, яка останнім часом почала активно практикувати у своїх сеансах ще й гіпнотерапію.    

Перед тим, як зануритись у психологію і вивчати гіпноз, Ірина Мороз працювала журналісткою. Каже, цю професію дуже любила, але так склалася доля, що довелось змінити заняття.

Усі хочуть швидкого результату

Як ви прийшли до гіпнозу?

– Коли я народила першу дитину, почалася післяпологова депресія, і я сама собі стала шукати психотерапевта. Хотіла якось впоратися з тим, бо я перфекціоністка і вважаю: якщо бути мамою, то дуже хорошою. Ставила до себе дуже жорсткі вимоги: хотіла, щоб дитина тільки усміхалася, щоб вдома все було чисто і їжа приготована...  Намагаючись усе втигнути, я дуже виснажувалася. Коли почала ходити до психотерапевта, мені це почало допомагати. Я почала заглиблюватись у це все, і мені було дуже цікаво. Але бачила один недолік походів до психолога – це дуже довго. Я думала: невже не можна швидше це робити? Мені казали, що це неможливо, потрібно, щоб клієнт і психолог налаштувались один на одного, психологічні механізми захисту слід обійти.

Я поступово читала щось для себе, заглибилася в дитячу психологію і побачила, що це мені в кайф, вирішила піти вчитися, вибрала собі напрям дитячої психотерапії і отримала сертифікат. А щодо гіпнозу, то мене повіз на один із семінарів чоловік, поїхала туди суто з цікавості. А тоді побачила, що цей метод дозволяє набагато скоротити час і кількість відвідувань психолога. 

Це якраз те, чого я довго шукала: як скоротити час, щоб психотерапія не тривала роками, щоб життя не перетворювалось на суцільну психотерапію, а просто пішов до психолога, тобі швидко допомогли – і ти далі живеш своїм життям. У гіпнозі механізми психологічного захисту, які треба довго і нудно обходити, долаються одразу. Коли в Києві проходила навчання якраз із гіпнотерапії, ми дуже багато один на одному тренувалися, і досить дивно було одразу бачити результат. А людям якраз потрібен швидкий результат.

У нас ринок психотерапевтичних послуг тільки зароджується, і люди ще думають, чи витрачати гроші на психолога, чи воно щось дасть. Усі хочуть швидкого результату й, до того ж, з гарантіями. І я беру на себе такий ризик – пишу, що гарантую результат за п’ять сеансів або половину суми повертаю назад. Але ще нікому не довелося повертати гроші, бо іноді буває достатньо навіть одного сеансу гіпнотерапії. Це залежить від кількох умов. Найперше – це довіра до спеціаліста, бажання людини увійти в транс – людина має хотіти, щоб її саме  загіпнотизували. Ну і реальне бажання людини вирішити свою проблему.

За формою гіпноз чимось відрізняється від звичайної психотерапії?

– Усе майже те ж саме. Людина сідає в зручне крісло, розповідає психологу, що його болить, тільки робить все – із заплющеними очима. Клієнт все буде пам’ятати, гіпноз – це не сон. А із заплющеними очима краще, бо тоді зникає подразнення сенсорної зорової системи – людина вже не зчитує очима те, що навколо відбувається, а зосереджена на своєму внутрішньому світі.

"Трансовий стан і він для нас дуже корисний, бо це своєрідне перезавантаження"

Чи потрібні якісь особливі здібності, щоб бути гіпнотизером, бо ми часто думаємо, що це щось таємниче, містичне, майже магія? 

– Я теж так колись думала. Коли збиралася вже навчатися у Києві в Дениса Лузіна і дивилася його відеоуроки в мережі, це не працювало, я не вірила, що може бути так, як він показує, була підозра, що там якийсь є секретний інгредієнт, про який він не говорить. Звісно, коли вчитель передає цю майстерність наживо, це зовсім інакше сприймається. Але деякі здібності, все ж, потрібні. Має, по-перше, бути хороший рівень емпатії – вміння зчитувати чужі емоції, вміння помістити їх в себе. Те, що я перед цим роками ходила до психологів вирішувати свої проблеми, дуже мені допомогло. Я тепер, коли слухаю людину, щоб вона мені не розповідала – про якусь ненависть, агресію, страх, то в мене у дев’яти випадках з десяти виходить сприймати це нейтрально.

Я сприймаю інформацію, з якою працюю абсолютно безпристрасно. Якщо не буде такої стійкості, то довго у цій професії не витримаєш, зважаючи на те, що інколи доводиться вислуховувати. Щоб гіпноз вдався, людина має відчувати до мене довіру. Це називається рапорт. Підсвідомо ми інформацію про людину зчитуємо у перші секунди знайомства, тому клієнт підсвідомо одразу розуміє, чи може він мені довіритись. Для цього я повинна бути доволі екологічно благополучною всередині. А сам гіпноз і транс – не таке магічне явище, яким здається.

Взагалі, транс – дуже природний для нас стан. Ми щодня входимо в транс кілька разів, навіть цього не помічаючи. Типовий випадок – водій їде за кермом за знайомим маршрутом. Він на автоматі повертає кермо, навіть не замислюючись. Це вже є стан трансу. Або, наприклад, коли жінка перемиває величезну гору посуду, вона ж не думає, як миє кожну тарілку, а думає про щось своє. Коли переживаємо гострі емоції – у стані афекту, гніву, плачемо чи радіємо – це теж трансовий стан, і він для нас насправді дуже корисний, бо це своєрідне перезавантаження.

На заняттях у Києві майбутні гіпнотизери багато тренувалися

Першого клієнта не страшно було вводити в транс?

– Не страшно було, тому що ми дуже багато тренувалися у школі гіпнозу, а там не боялися, бо ми розуміли, що тільки вчимося і щось може не вийти. Але навіть тоді, коли ми це робили один над одним ніби по приколу, а виявлялось, що воно працює, ми реально були в захваті. То цей бар’єр ще тоді був подоланий. А першою уже "справжньою" клієнткою в мене була знайома із соцмережі. У неї було дуже травматичне розлучення, десять років вони прожили з чоловіком, а коли розходились, вона пережила дуже багато принижень. Оточення чомусь засудило її, ставши на бік колишнього чоловіка. І оце приниження викликало дуже сильне почуття сорому, а це те, що змушує людей ізолюватися, не виходити з дому, ховатися в панічних атаках, не ходити на роботу, уникати всіляко людей. Вона уже рік не могла з цим впоратися, постійно прокручувала ті сварки в голові, досварювалася з кимось подумки, втратила роботу, у неї погіршився сон. Я з нею почала працювати двічі на тиждень, ми могли годинами розмовляти і потім переписуватись. Іноді прокидалася посеред ночі і згадувала її проблему. Вона хотіла, щоб дуже швидко їй щось зробити, щоб уже нарешті пішла на роботу, отримала впевненість і заспокоїлась. Коли реально це почало виходити, вона пішла на танці, на роботу, помирилася з родичами, я отримала масу задоволення. 

"Гіпноз, насправді, нашкодити не може, бо це лише розмова"

У яких випадках потрібно вдаватися до гіпнозу?

– У будь-яких випадках можна. Єдине, що я, наприклад, працюю з невротиками, але не працюю з психотиками. Я завжди перед роботою провожу невеликий, тест і якщо бачу явну психопатію, то в такому випадку потрібна медикаментозна допомога, психіатрів я можу порекомендувати, але ліків не призначаю. Я можу працювати із усіма проблемами, з якими люди ходять до психологів: страхи, фобії, почуття провини, почуття сорому, накопичені образи, неконтрольований гнів. Зараз проблема №1 – панічні атаки, особливо через COVID. Це – адреналінова хвиля через все тіло із двома страхами. Це страх або зійти з розуму, або захворіти і померти. Мені простіше працювати зі страхом померти. Ті люди, які бояться збожеволіти, відрізняються тим, що дуже сильно не довіряють, бояться тебе, вони все контролюють і дуже бояться, що під час гіпнозу зійдуть з ума. З ними важко, бо потрібно цей спротив обійти. Гіпноз, насправді, нашкодити не може, бо це лише розмова, людина сама буде собі навіювання робити, ми просто вимкнемо критичні фільтри, людина буде без своєї соціальної "маски", буде справжньою. Тобто, гіпноз взагалі підходить всім, інша справа, чи я підійду людям, тому що психолога потрібно собі обирати.

Не секрет, що у цій професії багато шарлатанів. Як їх відрізнити?

– Можна дізнатись, чи має він якісь дипломи та сертифікати. Будь-який професіонал має сайт або робочу сторінку у соцмережах, там обов’язково він розміщує свої дипломи, можна на них подивитися. Зрештою, можна подивитися, чи викликає у вас симпатію обличчя писхолога. Я, наприклад, дуже не люблю, коли до мене телефонують треті особи і кажуть: "Мені вас порадили, і ми хочемо вас для своєї дочки", чи "Хочу врятувати свого брата". Психотерапія має бути добровільною: ніхто нікому психологів не шукає. Вам я можу сподобатись, а тій людині, для кого шукаєте допомоги, не сподобаюся. Тоді воно не спрацює, має бути взаємна симпатія між людьми. Зазвичай, клієнти, з якими я спрацьовуюсь, мені цікаві, я їм симпатизую, інколи вони викликають у мене захоплення – як люди й особистості.   

Коли на базарі чи вокзалі підходять до людини, щось говорять, і вона залишається після цього без грошей, без золотих прикрас – це гіпноз?

– Ні, тут є елементи залякування, трансової техніки. У людини з’являються елементи двох почуттів: страху та інтересу. Якби був тільки страх, людина просто пішла б, але є ще й елемент інтересу: йому ж цікаво, чи якось "заворожать". Злочинці використовують те, що називається НЛП – нейролінгвістичне програмування. Там є система підлаштувань, починається це непомітно, людина не помічає, що на неї вже починають впливати.   

Якщо хвороба не залежить від психоемоційного стану, потрібно звертатися до лікарів

Чи можна лікувати хвороби, які не пов’язані з психологічним станом?  

– Не варто. Можна лікувати гіпнозом хвороби, які пов’язані з психосоматикою. Якщо будь-який симптом: алергія, дерматит, головний біль, порушення сну, коли іноді розсіяний склероз або діабет раптово запускається або підсилюється під дією стресу, або то появляється, то зовсім зникає, тоді це – психосоматика і психолог допоможе. Якщо це ніяк не залежить від психоемоційного стану, то потрібно звертатися до лікарів відповідної спеціалізації.

А такі "популярні" хвороби, як куріння, алкоголізм, переїдання?

– Насправді це не так складно лікується, але за умови, що людина приходить сама і справді дуже цього хоче. Коли до мене приходить курець, то перше, що ми робимо, розписуємо табличку: які будуть плюси і які мінуси, якщо ти покинеш палити. Адже куріння якусь потребу забезпечує: наприклад, за компанію покурити, якийсь певний ритуал, заспокоєння, боротьба з нудьгою чи зі стресом. Якщо людина ці плюси бачить, то вона насправді не хоче позбутися цієї звички, а може тільки думати, що хоче. Тому спочатку ми щиро говоримо. Із алкоголізмом, якщо приходить людина і каже: "я алкоголік і хочу цього позбутися", то 50% роботи вже зроблено, я тільки буду шукати емоцію, яка змушує людину пити. Це може бути, наприклад, почуття самотності, яке змушує глушити його горілкою. Тоді мене цікавить, коли це почуття в житті почалося, ми заходимо за допомогою гіпнозу в ту найпершу ситуацію і змінюємо там "налаштування".  Успішно я працюю із переїданням, адже ця залежність схожа на алкоголізм. У мене була клієнтка – українка, яка мешкає в Америці, – у неї в школі був булінг, ще в третьому класі її діти били, обзивали, а вона потім приходила додому і заспокоювала себе їжею. Хоч це було 20 років тому, ми зняли цю напругу. При цьому працювали онлайн.  І це добре спрацювало. 

Навіяти можна що завгодно

Кашпіровський так само через екран лікував. Це той самий гіпноз чи щось інше?

– Кашпіровський робив трохи не те, що я роблю. Його метод і метод Довженка, яким ще при Союзі кодували алкоголіків, це – директивний метод гіпнозу, тобто авторитарний, командний. Я практикую "демократичний" варіант гіпнозу. Я не наказую нічого. Можна навіяти людині, наприклад: "ти не курець", але ж причина, яка змушує курити, залишається. Вона має десь "вилізти". Ми одну дірку закриємо, а в другій прорве. Від цього у світі вже відмовляються. Тим більше, сучасні люди не люблять, коли ними командують, коли їм наказують. У мене скоріше американський варіант гіпнотерапії: людина зі мною бесідує, постійно йде діалог, і людина сама вирішуватиме, які навіювання їй потрібні. Навіяти можна що завгодно. Це ж круто, якщо люди замість того, щоб почуватись якимись нікчемами, почуватимуться класними, кайфовими і "красавчиками".