Гібриди - не мутанти, або Як виростити аналуницю та яблуко-томат на власній грядці

Вчені не перестають дивувати дачників та любителів екзотичних культур. Щороку з'являються нові, все більш нетрадиційні овочі та фрукти. І якщо одні можна споглядати лише на світлинах або скуштувати, лише відвідавши тропічну країну, то інші можна виростити на власній присадибній ділянці.

Є три досить стійкі до українського клімату гібриди, які будуть до смаку навіть садоводам-початківцям.

Китайська груша "Наші"

Китайська груша - одна з небагатьох рослин-"чужинців", яка прекрасно адаптувалися до українського клімату. Якщо комусь хочеться виростити в саду пару-трійку екзотичних плодових дерев, які невибагливі в догляді і добре плодоносять, то китайські груші "Наші" - те, що "лікар прописав"! Форма плодів більше нагадує яблуко. М'якоть у фруктів щільна, ніжного персикового кольору. Середня вага плоду - 200-300 г.

Колір груші може варіюватися від ніжно-зеленого і жовтого до насиченого бронзового. Шкірка, як правило, всіяна невеликими цятками, що нагадують піщинки (звідси і назва - пісочна груша).

Зелені "наші" їсти практично неможливо. А ось стиглі плоди - дуже соковиті, запашні і солодкі, з легкою кислинкою. Саме тому їх часто додають у салати, соуси та гарніри.

При кімнатній температурі "наші" швидко псуються, тому найкраще місце для їхнього зберігання - нижня полиця холодильника або підвал.

Ця груша відрізняється надурожайністью, зимостійкістю, раннім вступом у плодоношення (вже на 2-3 рік), стійкістю до хвороб і шкідників. Крім того, ці дерева прекрасно переносять засуху. Жук-квіткоїд - єдиний шкідник, якого бояться китайські груші.

Сьогодні відомо понад 100 сортів китайських груш. У наших широтах найбільшим попитом користуються Олімпік, Косу, Хоса і Ранкова свіжість.

Напевне, почати можна із саджанцю "Олімпік" (інші назви - Велика корейська, Корейський гігант). У перший після посадки рік дерево буде активно рости і радувати своїми великими листками. А вже на другий рік на ньому дозріють великі округлі плоди золотистого кольору. У вересні ж, коли прийде пора збирати врожай, можна насолодитися оригінальним солодко-кислим смаком груш сорту "Олімпік".

Дерева сорту "Хоса" чудово переносять холод, не бояться шкідників і також рано починають плодоносити. Крім того, цей сорт здатен до самозапилювання, однак перехресне запилення іншими азіатськими грушами дозволить в кілька разів збільшити його врожайність.

До речі, груші сорту Хоса дозрівають нерівномірно, тому знімати їх краще в 2-3 етапи, в період з середини серпня до середини вересня.

Сорт груш "Косу" відмінно пристосувався до погодних умов середньої смуги: дерева непогано переносять сильні морози, не бояться шкідників і хвороб.

Плоди не відрізняються великими розмірами і тривалим терміном зберігання, але дозрівають набагато раніше за інших китайських побратимів. Саме скоростиглість, а також насичене жовто-бронзове забарвлення, солодкий смак, щільна соковита м'якоть роблять груші цього сорту ідеальним фруктом.

Ще один літній сорт китайських груш, який прижився в наших широтах - "Ранкова свіжість". Груші невеликі за розміром, покриті блискучою яскраво-зеленою шкіркою з невеликими сірими крапками. Дерева непогано переносять холодні зими, не бояться грибкових і бактеріальних хвороб. Сорт частково самоплодовий, але щоб отримати максимальний урожай, поруч краще посадити азіатські груші сортів Бронзова, Кіффер, Східна золотиста.

Пайнберрі

Суниця садова пайнберрі (Pineberry) - це нещодавно виведений сорт суниці, який є гібридом віргінської і чилійської суниці. Отримав його селекціонер Ханс де Йонг з Нідерландів.

На вигляд полуниця Пайнберрі відрізняється від звичної забарвленням ягід. А на смак ця ягода більше нагадує ананас. Власне, саме за це сорт пайнберрі і отримав свою назву: pineapple (ананас) і berry (ягода). Також сорт відомий під іменами Ананасова суниця, Білий ананас, Біла мрія.

Плоди у цієї садової суниці невеликі, в діаметрі досягають 15-25 мм. Коли ягоди дозрівають, вони із зелених перетворюються на білі, а їхнє насіння фарбуються на червоне, що створює дивовижний контраст. Колір м'якоті плодів варіюється від білого до оранжевого.

Полуниця Пайнберрі відноситься до десертних сортів, тому її ягоди найкраще вживати у свіжому вигляді. Але деякі садівники також використовують їх для приготування напоїв, джемів, морозива, йогуртів і навіть випічки.

Суттєва перевага садової суниці Пайнберрі полягає в тому, що її ягоди не цікаві пташкам. Крім того, культура може рости на одному місці без пересадки до 5 років.

Знайти ягоди білої полуниці в продажу буває непросто. Навіть в Європі її виробляють в рази менше звичайної садової суниці, оскільки це не дуже вигідно через невеликі плоди. Тож щоб дізнатися, чи дійсно полуниця-"альбінос" смакує як ананас, найкраще виростити її самостійно.

В цілому техніка вирощування садової суниці Пайнберрі мало чим відрізняється від вирощування традиційної полуниці. Садова суниця пайнберрі не дуже вимоглива до грунту, але краще висаджувати її в грунт з рН 5,0-6,5, попередньо удобривши його з розрахунку - 5 кг органіки і 40 г мінеральних добрив на 1 кв. м.

Рослини цього сорту досить теплолюбиві, тож їх найкраще вирощувати в теплиці. Ділянка має бути сухою та добре прогріватися. Якщо вирощувати білу полуницю на грядці, від яскравого сонця її ягоди ставатимуть рожевими.

Отримати кущики білої полуниці з насіння із куплених ягід неможливо. Тож щоб поселити суничного "альбіноса" на ділянці, доведеться знайти розсаду. Пошукати її можна в розплідниках або у підприємливих дачників через Інтернет. Пайнберрі дає досить багато вусів, що дозволяє в подальшому розмножувати полуницю самостійно.

Розсаду полуниці висаджують в лунки глибиною 7-10 см (в залежності від довжини кореневої системи саджанців). Не варто висаджувати білу садову суницю занадто купчасто. Хоча кущики виростають невеликими, все ж їм потрібен простір для розростання.

Зауважимо, що садова суниця Пайнберрі відрізняється невисоким урожаєм, тому для отримання великої кількості ягід доведеться висадити кілька грядок.

Щодо деяких особливостей білої суниці варто пам'ятати, що її ягоди дуже ніжні. Тож при транспортуванні можуть сильно пошкоджуватися. Також в дощову погоду плоди швидко уражаються гниллю.

Томат-яблуко

Схрестити помідор і яблуко вдалося швейцарському садівнику Маркусу Коберту. До цього таке схрещування не вдавалося жодному селекціонерові. Для виведення цього сорту знадобилося близько 20 років.

Новий вид фрукта отримав назву "Червона любов". Його плоди ростуть на деревах так само, як яблука, але за кольором і фактурою нагадують помідор. Тобто, на перший погляд можна подумати, що це звичайне яблуко і лише при розрізанні можна розгледіти риси помідора.

На сьогодні виведено два сорти, різні за часом врожайності. Перший сорт отримав назву "Ера", другий сорт - "Сирена". Плоди "Ери" можна збирати у вересні і зберігати до грудня, яблука-помідори іншого сорту приносять врожай в серпні і зберігаються до кінця жовтня.

Ці фруктові дерева дуже красиво цвітуть, тож крім смачних плодів, можна отримати і естетичне задоволення. Квіти мають темно-рожевий колір.

"Червона любов" має високу ступінь антиокислювачів, що дуже добре впливає на термічну та іншу обробку продукту. Звичайні сорти яблук темніють при розрізанні, після нетривалого перебування на повітрі. Цей гібрид не втратить своє забарвлення, за рахунок чого, доприкладу, в салаті буде виглядати більш естетично. Плід не втратить своє забарвлення, навіть якщо його зварити.

Використовувати "томат-яблуко" можна для приготування варення, салатів, компотів та інших напоїв.

Розведення можливе при придбанні живців, які на даний момент є у продажу, однак лише у Великобританії. На даний момент живці коштують близько 25 фунтів стерлінгів за штуку. На сьогодні сорт став дуже популярним, адже, за твердженням виробників, цей гібрид виведено без використання генетичних модифікацій: томат-яблуко з'явилось, все ж таки, як результат селекційного процесу.

Догляд за рослиною не відрізняється від догляду і вирощування яблунь класичних сортів.