Де в 1990-х "тусила" творча богема Вінниці і для чого реінкарнують "штаб" креативників

Виконком Вінницької міської ради своїм рішенням передав в оренду декільком громадським організаціям підвальне приміщення у будинку №25 по вул. Соборній. За словами ініціатора і координатора проекту Олександра Шемета, його буде перетворено на громадський простір для креативних та активних мешканців Вінниці.

"Сьогодні нічого подібного у місті немає. Але ми йдемо у Європу, там всі місцеві ініціативи йдуть саме через суспільство, через активну громадськість. За статистикою, людей, які хочуть щось змінити у суспільстві, дуже небагато - 8-10%. А людей, які реально щось роблять для змін - не більше 1%. І таким людям потрібне місце, свого роду штаб, де вони могли б зібратися та акумулювати ідеї", - каже Олександр Шемет.

"Елтон", чиновники і енергетичний обмін

Простір, який отримав умовну назву "Елтон", має вигляд міні-зали для концертів та виставок.

"Сьогодні великі зали людям не потрібні. Проблема вже не в тому, аби провести якісний захід, а в тому, як зібрати на нього аудиторію. Якщо у великому залі мало глядачів, то незручно почуватимуть себе всі. В результаті втрачається головне - енергетичний обмін між творцем і його потенційною аудиторію", - розповідає Олександр Шемет.

За словами координатора нового проекту, ініціатива щодо проведення культурних заходів має потроху переходити від чиновників до активу громад. Адже такі зміни диктує не лише час, а й специфіка роботи органів влади.

"Навіть найдосвідченіші з чиновників не можуть буди однаково добре обізнаними і в рок-музиці, і в організації фестивалів образотворчого мистецтва. З іншого боку, не всі заходи чиновники беруться проводити, бо є певний ризик обструкції з боку тих чи інших політичних сил, які можуть посадовцям пред'явити претензії з найменшого приводу. А ось представникам суспільства вони такі претензії пред'явити не зможуть, а якщо і зможуть, то отримають гідну відповідь", - зазначає Шемет.

Це стосується не лише політичних моментів. Вінничанин переконаний, що сьогодні будь-яка нова ініціатива сприймається скептично, адже неординарні заходи треба не лише вміти організовувати на високому рівні, а й мати свіливість взяти на себе відповідальність за їх проведення.

Скажімо, через заборону продажу алкоголю під час масових заходів у Вінниці, неможливо провести фестиваль вина, який з фантастичним успіхом проходить в інших регіонах країни.

"Наші чиновники не візьмуться за його проведення. А ось на засадах громадської ініціативи – будь ласка. Взагалі будь-яка нова ініціатива сьогодні в очах чиновників виглядає сумнівно. І не тому, що є незаконною, а тому, що не прописана у законі. Тобто ми вже живемо у реаліях, коли можна все, що не заборонено, але чиновники все ще керуються принципом "Можна лише те, що прописано у законі". А між тим, усе найцікавіше якраз і народжується на цій вузькій території між "можна" і "не заборонено".

У вінницькому комсомолі любили рок

Олександр Шемет зазначає, що громадський простір для Вінниці – ідея абсолютно не нова. Неформальні осередки існували у місті ще за часів СРСР. Серед творчих людей були популярні так звані "майстерні Байрака" – спочатку по Пушкіна, 19, потім – по Пушкіна, 15.

"У радянські часи були квартири, які не були заселені через їх аварійний стан. Їх здавали під майстерні художникам та скульпторам. І там, у майстернях, збиралося багато цікавих людей. Приходили у преферанс пограти, у Го – у нас навіть свій чемпіонат був, брали участь у турнірах і не тільки міських", - розповідає Шемет.

А ось найперший у Вінниці рок-клуб під назвою "Остання неділя літа" розташовувався на вулиці Хлібній. З'явився він на початку перебудови у 1986 році. Приміщення для клубу надав міський комітет комсомолу – просто так.

"Ми взагалі нічого не платили за нього. Я досі згадую, скільки ми тоді газу там спалили. Грілись завдяки газовій форсунці. Ввімкнув – і горить собі", - згадує Шемет.

У фестивалях, які організовував рок-клуб, брали участь не лише вінницькі гурти. Приїжджали і з інших міст. Наприклад, "ВВ", "Квартира 50" з Києва, "Бастіон" з Одеси, "Дикий Мед" з Донецька, "Тангейзер" зі Смоленська, "Легіон" з Ленінграда та "Звуки Му" Петра Мамонова з Москви. На одному з вінницьких фестивалів "Весняні надії-1990" своє перше лауреатське звання отримала Ірина Білик, там вона познайомилась зі своїм першим чоловіком, нині успішним продюсером - Юрієм Нікітіним.

"Він тоді приїздив зі своєю групою "Аякс". Цей фестиваль ми робили разом із газетою "КоЗа", колишнім "Комсомольським знаменем". Це був час міжвладдя, нам дуже допомагала Валентина Цимбал, яка в обкомі комсомолу працювала в оргвідділі. Ми відповідали за запрошення артистів, проведення заходу. Питаннями щодо приміщення займався комсомол", - згадує Олександр Шемет.

Як з "Музичного фургону" зробили тракторний клас

Ще одне знакове для Вінниці "тусовочне" місце – дискотека педагогічного інституту "Музичний фургон". Гроші на неї зібрали студенти, вони ж її і збудували. Знаходилася вона у корпусі, де розміщувався музично-педагогічний факультет. Пізніше ректор вишу передав приміщення дискотеки під навчальну аудиторію для майбутніх вчителів праці, там зробили тракторний клас.

"Це нами на той час сприймалось приблизно так, як те, що німці зробили у Ясній Поляні конюшню", - жартує Шемет.

Ініціаторами створення дискотеки, за його словами, були Олександр Абрамчук (нині відомий вінничанам як власник кафе "Пан Заваркін") та Володимир Дибущак, на той час студент історичного факультету. Останній - автор більше десяти книжок про Deep Purple, Pink Floyd. Він вважається одним з ведучих рок-істориків східної Європи. Працював у міському комітеті комсомолу, а потім на заводі "Аналог" заступником директора.

"Дуже цікава людина, яка прославила Вінницю серед світової рок-спільноти", - наголошує Шемет.

Цікавим місцем також є ресторан "Русский чай" (в народі - "Чайник", - ред.), що на вулиці Артинова (тоді - вул.9-го січня, - ред.). Весь "кайф" цього напівпідвального приміщення, за словами Олександра Шемета, був у його розташуванні: у самому центрі міста, неподалік від стометрівки між кінотеатром ім. Коцюбинського та "Парижем".

"У "Чайнику" була дуже демократична атмосфера, кожен постійний відвідувач мав свою чашку. А каву можна було випити просто на вулиці. Це чисто наше вінницьке неспішне життя. Коли Валерій Дятлов (він же - співак Леррі Він) переїжджав до Києва, я поцікавився, навіщо він це робить. Він пояснив, що Вінниця – це наче вічний День байбака: встав вранці, умився, почистив зуби, пішов у "Русский чай". Там щось спланував, обговорив якісь проекти, прийшов додому і ліг спати. Вранці встав, випив кави, пішов у "Русский чай".

Наразі головна мета Олександра Шемета та його однодумців - створити у місті новий культуриний простір. "А чи скористаються з того інші, то вже воля Провидіння. Роби те, що маєш і можеш, а все інше...".