Бароко у Вінниці: Де над Бугом знайти споруди, в яких "живе" давня Європа

Якби не карантин, сьогодні, 16 травня, у Вінниці святкували б День Європи. Це свято полюбилося вінничанам і вони з нетерпінням чекали його. Чимало жителів міста брали участь у підготовці й проведенні святкування, місто зустрічало гостей зі столиці і з міст-побратимів багатьох країн. Карантин перекреслив чимало планів, але й навчив вінничан розумно використовувати вимушено вільний час. Команда Центру історії Вінниці, долучилася до марафону "Євро-Арт" від VinCulture Code, мета якого – популяризація різних видів мистецтва, що формувалися в Європі в різні епохи. З допомогою працівників Центру знайомимо читачів Depo.Вінниця з вінницькими спорудами у стилі бароко.

Цей стиль процвітав у європейському мистецтві XVI-XVIII століть. Характерними ознаками стилю є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність та екстравагантність орнаменту. В архітектурі "візитівкою" цього напряму є значні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, химерні ефекти світла і тіні. "Батьківщиною" бароко вважається Італія.

У Вінниці збереглися чотири барокові пам’ятки архітектури.

Монастир єзуїтів (XVII-XVIII ст., бароко класичне)

Найдавніша зі збережених пам’яток Вінниці. Перша згадка про монастир датована 1611 роком. Тоді староста Олександр Валєнти Калиновський заснував постійний осередок Товариства Ісуса, згодом надавши ченцям власну земельну юридику. Почали будівництво споруди у 1632 році. Ймовірний архітектор комплексу – італієць Джакомо Бріано, видатний автор проєктів храмів у різних країнах Європи. Стилістично храм наближений до легендарної римської базиліки Іль Джезу – еталонної споруди для стилю бароко.

Під час Хмельниччини у стінах католицької обителі тримав оборону козацький полковник Іван Богун (1651 р.). Після занепаду у ХVІІІ столітті. монастир, хоч і ненадовго, відновив свою діяльність. У ХІХ-ХХ століттях у ньому містились навчальні заклади, військові казарми, пожежне депо, православна церква, бібліотека, кінотеатр та навіть спортивна зала. З 1973 року і донині це головний корпус Державного архіву Вінницької області.

Фото: Вінниця.інфо.

Монастир домініканців (XVIII ст., бароко віленське)

Як і монастир єзуїтів, пам’ятка є частиною ансамблю "Вінницькі Мури". Брати-проповідники заснували монастир у Вінниці у першій чверті XVII століття. Теперішній храм споруджений у 1758 році коштом Міхала Ґрохольського – власника П’ятничанського маєтку та першого представника цієї знаної родини у Вінниці.

"Архітектурним батьком" обителі був Паоло Фонтана – видатний архітектор-італієць один із творців віленського бароко, яке вдало поєднує в собі традиційні барокові канони з архітектурними традиціями Литви, Білорусі та Західної України. У 1832 році храм переданий православній громаді, освячений як Спасо-Преображенський. Собор двічі закривали (у 1930 та 1962 роках), він встиг побувати спорткомплексом і залою органної та камерної музики.

Нині це кафедральний собор Преображення Господнього Православної Церкви України. вінницький Спасо-Преображенський кафедральний собор одним з перших перейшов до ПЦУ.

Фото: Сергій Бахмутов

Монастир капуцинів (XVIII ст., бароко тосканське)

Головні риси тосканського або "пустельного" бароко – простота і підкреслена скромність без надмірного використання прикрас. Тотожними є характеристики господарів монастиря – братів менших капуцинів, які прибули до Вінниці у 1746 р. на запрошення старости Людвига Калиновського.

Вже у 1761 році при монастиреві освячено храм під покровительством Пресвятої Діви Марії Ангельської. Наприкінці XIX століття монастир було скасовано, а храм перетворено на парафіяльний. У роки Української революції 1917-1921 роках в стінах обителі містилось Міністерство культів (релігій) УНР. За радянських часів храм зачинили, а пам’ятка слугувала в якості аероклубу та лекторію. У 1990 роках костел повернули релігійній громаді. У 1999 році встановлено орган фірми "W. Sauer", його гру можна почути на богослужіннях та традиційному фестивалі "Музика у монастирських мурах".

Під монастирем існує збережена система сутеренів, з’єднаних з ділянкою Вінницьких підземель – підземних ходів, що сполучали важливі об’єкти міської інфраструктури.

Кілька років тому Центр історії Вінниці почав проводити екскурсії у підземеллях монастиря. 

Фото: Depo.ua

Миколаївська церква на Старому місті (XVIII ст., бароко козацьке)

Храм має почесний статус найстарішої зі збережених дерев’яних церков Вінниці та еталонного прикладу козацького бароко на теренах Східного Поділля, яке увібрало в себе найкращі риси староукраїнської культури доби Гетьманщини.

Згадки за "попа Миколинського" у люстрації Вінницького замку 1552 року свідчать про існування храму на честь святителя Миколая ще у середині XVI століття, коли міське осердя перебувало на лівому березі річки Південний Буг. Рік спорудження церкви – 1746. Ця культова споруда увінчана трьома куполами, по периметру її оточує відкрита аркада-галерея. Дзвіниця в оборонному стилі зведена пізніше – у першій чверті ХІХ століття. Протягом XVIII ст. спорудою опікувалися православна та греко-католицька громади. У 1960-х церква була закрита, згодом перетворена на музей декоративно-ужиткового мистецтва. У 1992 р. храм повернули православній громаді.

Фото: Вікіпедія