Антиросійський вірш посварив її авторку з українськими друзями

Анастасія Дмитрук – київська поетеса, яка стала відомою після прочитання віршу «Никогда мы не будем братьями». Відеоверсію вірша за ніч подивилося більше 10 тисяч людей. Як розповіла поетка  на зустрічі зі студентами у Вінниці, вдень із кожною годиною кількість переглядів збільшувалась. Про це повідомляє Depo.Вінниця. Зараз Анастасія їздить Україною з творчими вечорами, читає вірші бійцям у шпиталях, а також працює з режисером над своєю першою виставою.

У її творчому доробку – не тільки вірші про війну. Почали з’являтися поезії викривального характеру, спрямовані проти теперішньої влади.

- Анастасіє, поезія «Сорваны маски» - це критика теперішньої влади. У вас багато таких віршів?
- Вони пишуться по мірі натхнення. Так, є дуже багато питань до нинішньої влади. Ніхто її не ідеалізував і не чекав від них чудес. Це майже ті самі люди, тільки з іншими іменами і обличчями. Ми і досі чекаємо конкретних дій і змін на краще.

- На вечорі про свою роботу ви говорили у минулому часі. Уже не працюєте в ІТ-компанії?

- Зараз працю за іншим направленням – творчі вечори, поїздки. Працюю над своєю виставою. Також багато планів по громадській роботі.

- Але на момент, коли з'явився вірш, ви ще працювали в компанії. Як керівництво поставилось до такої популярності свого співробітника?
- Вони абсолютно підтримували, бо теж ходили на Майдан, допомагали революції. Їм вірш сподобався і вони поділяють мою точку зору. Керівництво досить довго ставилось лояльно до моїх відгулів, бо було багато інтерв'ю, зустрічей. Це був і додатковий піар, що у них працює Настя Дмитрук (сміється).

- У вас є родичі в Росії?
- Ні, суперблизьких людей немає. Були друзі, знайомі. Є люди з Росії, з якими ми потоваришували уже після написання вірша. А є українці, з якими після нього посварилися. Взагалі, в Україні є багато таких, кому насправді не сподобався мій вірш. Це переважно люди зі Сходу. Вони писали мені коментарі з претензіями.

- Композитори пропонують вам довгострокову співпрацю?
- Зараз це відбувається по ходу справи: з’являються вірші, композитори читають, надихаються, пишуть музику. На замовлення нічого не виходить, хоча пропозицій є багато - комерційних і некомерційних. Але не вдається так писати. Поки що пишеться серцем і від душі.

Чому?
- Бо от така я людина – не пишу на замовлення. Є інші автори, які пишуть те, що їм кажуть. А у мене поки що так: я пишу вірші, пропоную їх композиторам. Наприклад, зараз хлопці із Дніпропетровська працюють над новою піснею.

- Ви розповідали, що відвідуєте бійців АТО у шпиталях. Як вони реагують на вас?
- Дуже добре. Нещодавно була в Києві у центральному шпиталі. 2,5 години ми провели в палатах, читали. І це було фантастично, був великий заряд енергії. Хлопці усі з гумором, із настроєм. Вони дуже раді гостям.

Нещодавно прийшла в Ірпінськй шпиталь. Спілкувалася з бійцем з Азербайжану. Він пройшов вже дві війни і наша, українська, для нього третя. Я йому прочитала два вірша, після чого він зірвав із вікна свій прапор, на якому розписалися різні батальйони, і каже: «це тобі». Він із ним пройшов все АТО. І це для мене – найбільша нагорода, бо це – неоціненно. Це те, у чого немає другого екземпляру.