Слава Богу, що я не маркшейдер: Чому "підземна" геологиня так любить свою "не жіночу" роботу

Її робота пов'язана із підземеллям та "чорним золотом" Донбасу. Вона працює із породою на глибині кількох сотень метрів під землею: вимірює, фіксує, креслить. Від того, наскільки якісно вона працюватиме, залежить безпека сотень працівників шахти. Багато хто називає її роботу "не жіночою", але ця тендітна білявка на власному прикладі доводить, що мейкап та елегантна зачіска під шахтарською каскою анітрохи не заважають їй вже три десятки років бути профі своєї справи, а головне - любити свою роботу усім серцем.

У Міжнародний день прав жінок та миру Depo.Вінниця розповідає про жінку, яка працює на шахті за кілька кілометрів від лінії розмежування у прифронтовому Торецьку. Знайомтеся: головна геологиня шахти "Торецька" Лариса Мусатова.

Страшне слово маркшейдер

Лариса Мусатова закінчила Криворізький гірничий технікум, потім – університет в Харкові за фахом "геологія, пошук та розвідка родовищ корисних копалин".

На шахті жінка пропрацювала 28 років. Прийшла на підприємство у 24-річному віці. За весь час роботи, каже, жодного разу не пошкодувала про обрану професію. "Я родом із Кривого Рогу, навчалася у місцевому технікумі. Закінчила його та поступила в інститут у Донецьку на архітектора, але, після одного року навчання зрозуміла, що то не моє, – розповідає Лариса. – Професія архітектора мене не приваблювала, тому я вирішила змінити напрямок навчання. Був вибір, ким стати: маркшейдером чи геологом. Маркшейдер – слово для мене страшне було, тому я обрала геологію".

Щоправда, бачення обраної професії у Лариси Мусатової з часом дещо змінилося. Із появою сім'ї, а особливо - дітей, жінка зрозуміла, що навряд чи їй "світить" романтизм геологічних експедицій. А з огляду на те, що її чоловік - спадковий шахтер (його батьки теж працювали на шахті "Торецька"), вона й собі спустилася під землю. "Я знала, що геологія – це романтика, думала, що буду багато подорожувати та їздити, але коли вийшла заміж, а чоловік у мене шахтар, народилася дитина... Тоді я розуміла, що геологи можуть бути і підземними. Так і працюю на цій шахті", - згадує Мусатова.

Особистий "горизонт"

На шахті Лариса Мусатова почала працювати у 1990 році картографинею і лише за вісім років розпочала свою геологічну практику. Коли вона прийшла працювати на підприємство, тут розробляли "горизонт 600" (тобто, видобували вугілля на глибині 600 метрів під землею). Станом на 2018-й рік шахтарі спустилися ще на три сотні метрів, тож нині працюють на "горизонті 900". Поступово спускалася все глибше у підземелля і головна геологиня шахти "Торецька".

Особливість роботи Лариси Мусатової в тому, що вона має виконувати усі розрахунки з особливою ретельністю та прискіпливістю, адже від її фахових висновків залежить безпека сотень шахтарів, які щодня опускаються в забій. Її уважне око має розгледіти десь там, глибоко під землею, усі геологічні порушення, найменші тріщинки у тоннах породи, чужорідні вкраплення тощо.

Основні робочі інструменти, з якими Лариса Мусатова спускається у шахту, – нотатник, олівець, рулетка, секундомір (аби поміряти притоки води в шахті), компас тощо. "У нас є визначений норматив: обов'язково за місяць я маю здійснити мінімум 10 виходів у шахту. Втім, доводиться спускатися і більше. Тривалість перебування – різна, в залежності від мети спуску. Можу бути і всю зміну в шахті, адже від ствола до забою інколи треба йти кілька кілометрів", – каже пані Лариса. Станом на початок березня вона була у шахті вже тричі.

"Не жіноча" професія

Після роботи під землею жінка підіймається на поверхню та багато креслить: у неї в кабінеті чимало рулонів із кресленнями, розрахунками тощо. "Це професія потрібна. Я, серед іншого, розробляю паспорти ділянок, вказую шахтарям, що їх чекає, яка "поведінка" у породи, як краще та безпечніше проходити ділянку та наскільки посилено кріпити покрівлю в шахті для того, щоб був безпечний робочий процес, адже якщо порода із тріщинами, це вже може бути потенційна небезпека", – розповідає жінка.

Лариса Мусатова отримує трохи більше 7000 гривень зарплатні на місяць. Раніше на цю посаду брали лише чоловіків, жінкам дуже важко було влаштуватися на шахту. Одна із причин – мала заробітна плата, у порівнянні зі, скажімо, шахтарем, який працює в забої.

Лариса не приховує, що праця на шахті знецінена, а конкретно щодо своєї посади говорить, що підземний стаж їй не рахується. Мовляв, вона недостатньо багато часу проводить під землею.

Як добре не бути маркшейдером

Пропрацювавши 28 років на шахті, жінка каже, що робота так чи інакше пов'язана із ризиком та небезпекою, а протягом трудового шляху траплялися різні випадки: і під час спуску в шахту, і під час перебування у підземеллі. "По-різному бувало", – лаконічно відповідає вона на запитання про небезпечні випадки протягом 28 років, проведених на шахті.

Але попри потенційну небезпеку, прогалини у соціальних гарантіях та інших труднощах у роботі, пані Лариса впевнено каже: робота подобається. "Мені донька завжди говорить: "Мамо, у тебе така різнопланова робота! То ти на поверхні працюєш, то ти щось креслиш, то малюєш, то вимірюєш, то в шахті знаходишся". А я сама завжди кажу: "Слава Богу, що я не маркшейдер!", геологією я марила, тому моя робота мені подобається".

"За мир!"

Цінувати кожну мить у житті пані Ларисі "допомагає" географія: у прифронтовому Торецьку чутна війна. "Коли щось десь вибухає, то завжди думаю та прошу про одне: аби не прилетіло десь поруч із шахтою. Бо падатиме на землю, а наша робота пов'язана із землею, це потенційна небезпека. У нас є один тост, традиційний, шахтарський. Звучить він так: "Дай Боже, аби кількість людей, яка спустилася в шахту, завжди дорівнювала кількості людей, які повернулися із шахти". А ще у нас змінилося відношення до тосту "за мир". Він набув для нас іншого, потрібнішого, значення", - розповідає співробітниця шахти.

Її робочий кабінет розташований біля бомбосховища, куди у 2014 році так часто доводилося ховатися протягом робочого дня. На такій роботі, як у Лариси Мусатової, смак та жага до життя загострені, а життєві цінності та речі, від яких добре, дуже прості. Скажімо, звичайне сонце на небі. "Я завжди радію, коли повертаюся із шахти, із підземелля, а на дворі – сонце! Це така неймовірна радість від того, що життя продовжується! Все пізнається у порівнянні. Дуже часто думаю про те, як добре, коли світить сонце; як добре, коли люди повертаються додому", розповідає вона.