Кримськотатарське дежавю: Як переселенці з півострова на Вінниччині поминали жертв депортації

Щорічно 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв депортації кримських татар. Учора, 17 травня, у селі Нова Гребля Калинівського району, де з 2014 року проживає громада кримських татар, відбувся вечір пам'яті, присвячений 74-м роковинам геноциду кримськотатарського народу. Побувала на вечорі пам'яті і кореспондентка Depo.Вінниця.

Захід провели у спортзалі сільської школи, тематично "адаптувавши" інтер'єр: на решітках на вікнах розклеїли історичні світлини про депортацію та синьо-жовті й блакитні стрічки.

Були й український та кримськотатарський знамена.

Посеред залу із маленьких свічок виклали цифри "74" та тамгу, які наприкінці заходу запалили.

Спогадами про депортацію поділилися татари, яким, у свою чергу, розповідали їхні рідні, яких вивезли із півострова – очевидців депортації стає все менше.

"Мій дідусь по лінії матері воював у лавах радянської армії. Коли його сім'ю вислали - він ще воював. Після завершення війни повернувся, але в Крим його вже не впустили. Поїхав в Узбекистан, знайшов там сестру і брата. Там і одружився. Батько мав 11 братів і сестер. Всі загинули у висилці. Ми маємо знати нашу історію та, опираючись на неї, виховувати своїх дітей", - промовив заступник керівника громадської організаії "Ветан" Абдуль Хакім.

Духовний наставник громади кримських татар у селі Нова Гребля Арап Халіл каже, що татар у лавах радянського війська було набагато більше, ніж інших російськомовних народів. Дев'ять кримських татар отримали звання Героя Радянського Союзу.

"Та як би вони віддано не служили і не воювали, їх би все одно звинуватили у колабораціонізмі та вигнали із півострову. 30% людей загинули в дорозі. Ще половина – протягом наступного року: їх поселили в полях, у вологих умовах. Вони самі собі будували землянки", - розповів Арап Халіль.

За спогадами матері Арапа, її батько на час окупації був імамом в мечеті - його посадили на 25 років у в'язницю лише за те, що він був імамом.

"О 5 ранку вони вривалися в будинки, давали 10 хвилин, аби зібратися. Бабуся взяла лише трохи шоколаду - це врятувало їх від смерті. Наймолодша донька померла в дорозі. Її навіть не поховали - залишили десь посеред залізниці. В наші дні ця історія повторюється в Криму", - каже Арап Халіль.

Він проводить історичну аналогію та розповідає, що із приходом російського агресора на півострів до осель кримських татар майже щодня приходять із обшуками.

"ФСБшники так само вриваються в 5 ранку, коли діти сплять, вкладаючи всіх на підлогу, - наголошує Арап Халіль. - Сотні кримських татар зараз сидять в тюрмах за обвинуваченням у придуманих злочинах. Стан мого народу зараз нічим не відрізняється від того, який був у 1944 році. Тому чимало людей звідти виїхали, аби не жити у сучасному СРСР в ХХІ столітті".

Школярі на вечорі пам'яті читали вірші про Крим, домівку та повернення: і українською, і кримськотатарською.

Едему - 14 років. Він читав вірш про Батьківщину, про любов до рідної землі та про те, що свою землю треба берегти. Пам'ятає, як покидав острів 4 роки тому. Вони жили близько біля південного берегу Криму, в Бахчисарайському районі у гірському селі Плотинне. "Зараз важко від того, як моя Батьківщина страждає вже стільки часу. Я завжди надіюся, що Крим повернеться", - каже юнак.

Завершили вечір, смакуючи кавою та випічкою, за переглядом фільму "Хайтарма" Ахтема Сеїтаблаєва. У перекладі з кримськотатарської назва фільму означає "повернення".