Проєкт Артинова, фельдкомендатура, бібліотекарка-дворянка: Що відомо з історії головної книгозбірні Вінниччини

Мало хто з дорослих вінничан жодного  разу не був у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тімірязєва, якій виповнилося 115 років. Ну хіба вже хтось зовсім-зовсім не читає і ніколи не мав потреби у навчанні. Особливо ж популярною бібліотека була і досі є серед студентів і науковців. Але час змінює і саму бібліотеку, і її контингент. Утім, про те, як бібліотека з типової радянської книгозбірні перетворилася на сучасний інформаційний центр, ми розповімо в одній з наступних публікацій, а зараз – про історію бібліотеки.

Скажімо, далеко не всі знають, що бібліотека раніше мала іншу назву, і що понад сто років тому будували її за кресленнями першого міського архітектора Григорія Артинова. 

Скульптурна композиція на честь Григорія Артинова, першого архітектора Вінниці. Фото: Сергій Бахмутов

Наприкінці ХІХ століття у великих містах будували не лише нові навчальні заклади, але й публічні бібліотеки. Постало питання про створення міської бібліотеки й у Вінниці. У 1889 році вінницький учитель І. Я. Рубінштейн запропонував відкрити загальнодоступну читальню. Він написав звернення до міської Думи (тепер його назвали б петицією й опублікували б на сайті міської ради, а тоді, звісно, це був рукописний документ), в якому йшлося про те, що "не хлібом єдиним живе людина". Але тоді місцева влада цю пропозицію відхилила – через відсутність для відкриття бібліотеки належних умов.

До ідеї відкриття бібліотеки міська Дума повернулася через 13 років: 20 лютого 1902 року, вшановуючи пам'ять Миколи Гоголя (минуло 50 років з дня його смерті), Дума вирішила "закласти початок Вінницькій публічній бібліотеці ім. Гоголя".

Проєктував будівлю майбутної бібліотеки Григорій Артинов. За зразок він брав американські бібліотеки, про що й писав у пояснювальній записці до проєкту. Кошторис на будівництво та обладнання склав 14 797 крб. 92 коп.

Будівництво міської публічної бібліотеки розпочалося у травні 1904 року. "Почерк" Артинова був помітний навіть в окремих деталях, будівля бездоганно вписувалася у центральну вулицю Вінниці. В ошатному одноповерховому будинку були передбачені дві читальні, книгосховище і помешкання бібліотекарки.

Доки будувалося приміщення, міська Дума надсилала у видавництва і бібліотеки Петербурга, Москви, Києва, Одеси замовлення на літературу, розглядалися пропозиції власників великих приватних книгозбірень. А 7 лютого 1906 року розпорядчий комітет прийняв новозбудоване приміщення. Ще рік, до лютого 1907-го, бібліотеку обладнували і комплектували літературою. На момент відкриття її фонд складався з 6423 примірників книг і 41 періодичного видання. Нарешті, 2 (15) лютого 1907 року нова бібліотека відчинила двері для відвідувачів.

Бібліотека була окрасою міста, її зображали на листівках. 

Гоголівська бібліотека, 1907 рік

Гоголівська бібліотека, 1910 рік

Гоголівська бібліотека на листівці

Першою бібліотекаркою була дворянка К. С. Вознесенська, працювала вона до травня 1921 року.

Гоголівська бібліотека обслуговувала дорослих читачів усіх станів і звань (крім студентів і солдатів). Бібліотека була платною. Користування читальним залом коштувало 2 копійки на день (незалежно від кількості переглянутих видань), додому літературу видавали під заставу або під письмове поручительство від керівника закладу, де працював читач. Платня за видачу додому була різною: окремо оцінювалося "домашнє читання" книг і періодики і залежало це й від терміну видачі і від "свіжості" періодики: за дві книги потрібно було платити 25 копійок на місяць, за три книги і новий журнал – 60 копійок на місяць, стільки ж – за журнал або газету окремо). За несвоєчасне повернення і пошкодження видань був передбачений штраф. Була можливість купити абонемент: читачі, які платили 5 крб. річного внеску, користувалися читальним залом безкоштовно, брали літературу додому на пільгових умовах. Абонентська книжка була одночасно читацьким квитком і формуляром для обліку виданих відвідувачеві книг.

Літературу будь-якою мовою, крім державної російської, можна було видавати тільки після офіційного дозволу.

Було створено каталог на фонд книгозбірні. На його видання було виділено 800 крб. Один примірник видання "Каталогъ книгъ Винницкой Городской Библіотеки въ память Н. В. Гоголя", який вийшов друком 1909 року, зберігається у фонді відділу рідкісних і цінних видань (цей відділ заслуговує окремої розповіді, і Depo.Вінниця планує опублікувати її найближчим часом).

У пореволюційний період Гоголівська бібліотека отримала статус центральної міської (пізніше — центральної окружної). До її фондів передавали книги і періодику з розформованих навчальних закладів і націоналізованих приватних зібрань.

У перші роки радянської влади при бібліотеці створювалися гуртки ліквідації неписьменності, курси і лекторії, літературні об'єднання. Книги з бібліотеки возили на підприємства і в села (пересувна бібліотека), працівники книгозбірні надавали методичну допомогу у створенні бібліотек у містах і селах краю.

У 1923 році бібліотека змінила назву й отримала ім’я науковця-природознавця Климента Тімірязєва – на відзначення 80-річчя від дня його народження. Того ж року було організовано дитячий відділ, на базі якого в 1927 році започатковано майбутню обласну бібліотеку для дітей.

Бібліотека імені Тімірязєва, 1927 рік

У створеному 1926 року літературному об'єднанні регулярно відбувалися зустрічі з відомими письменниками, серед яких були Володимир Сосюра, Іван Микитенко, Леонід Первомайський, Володимир Маяковський, Антон Макаренко, Ісаак Бабель, Павло Тичина, Максим Рильський, Олександр Безименський.

У 1920-1930-х роках у бібліотеці, як і в усій країні, проводилася чистка так званої "ідеологічно шкідливої" літератури. "Шкідливі книги" були зібрані у спеціальний архів, який потім бібліотекарі охрестили "книжковою в'язницею". Потрапили в розряд "шкідливих" твори українських істориків і письменників Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького, Михайла Туган-Барановського, Бориса Антоненка-Давидовича, Олександра Олеся, Миколи Хвильового, Івана Огієнка, Богдана Лепкого, Миколи Вороного, Миколи Куліша та багатьох інших. Але були в "чорних" списках і окремі твори Льва Толстого ("Воскресение", "Анна Каренина"), Івана Тургенєва ("Отцы и дети"), Федора Достоєвського ("Бесы", "Идиот") тощо. Була вилучена вся релігійна література і деяка дитяча.

"Спецархів" неодноразово поповнювався "шкідливими" книгами. Лише під час "перебудови" в часи правління Михайла Горбачова в СРСР книги, які збереглися в спецархіві, були повернуті до основного фонду.

З 1930 року до "Тімірязєвки" перебрався  науковий відділ, створений на базі ліквідованої Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН в "Мурах". Тоді фонд бібліотеки поповнився рідкісними виданнями, зокрема з україніки та краєзнавства, зібраними свого часу істориком Валентином Отамановським та іншими працівниками Кабінету виучування Поділля.

У 1934 році бібліотека імені Тімірязєва отримала статус обласної. У 1936 році було перебудоване приміщення книгозбірні. Будівля стала й була визнана пам'яткою архітектури місцевого значення. На жаль, від творіння Артинова в ній мало що залишилося, але умови для роботи фахівців і обслуговування читачів значно змінилися на краще. У 1940 році в бібліотеці працювали 57 фахівців, фонд налічував понад 400 тисяч видань, а читати книги і періодику приходили 15 779 жителів міста.

Добудова бібліотеки імені Тімірязєва, 1935 рік

Добудована бібліотека, 1937 рік

Коли місто було окуповане нацистами, у бібліотеці загарбники розмістили фельдкомендатуру. Каталоги, картотеки, облікові документи і значна частина фонду були знищені. Окупанти вивозили книги на берег річки і спалювали.

У 1943 році за розпорядженням міського голови Олександра Савостьянова до Кракова вивезли понад 600 примірників науково-технічних і природничих журналів та інших цінних видань. Напередодні визволення Вінниці у 1944 році Савостьянов вивіз понад 4 тисячі цінних книг з природничих і хімічних наук. Загалом було втрачено 300 тисяч книг. Бібліотечне обслуговування читачів проводив відділ у "Мурах".

Працівники "Тімірязєвки" брали участь у вінницькому підпіллі. Загинула у гестапо співробітниця бібліотеки, учасниця підпільної організації Івана Бевза Наталя Медвідь.

Покидаючи Вінницю 18 березня 1944 року, німці спалили основну будівлю бібліотеки. Збитки були оцінені у 2 158 000 карбованців.

Після визволення міста "Тімірязєвка" ще довго залишалася в "Мурах". У 1952 році колектив бібліотеки очолив Герой Радянського Союзу Іван Філіповський. Розпочалася відбудова і реконструкція зруйнованої будівлі, тривала вона до 1955 року.

Фото: Сергій Бахмутов 

Бібліотека імені Тімірязєва, 1950-60-ті роки

Новосілля окрилило бібліотекарів, життя книгозбірні, як і всієї Вінниці, поступово налагоджувалося після війни. Проводилися ювілейні й тематичні виставки, зустрічі з письменниками, набули популярності читацькі конференції за творами українських письменників. У 1957 році було започатковано видання бібліографічного покажчика "Література про Вінницьку область", у 1962-му – календаря "Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини", у 1961 році відкрито бібліотечний університет "Книга і суспільство". Календар видається й досі, університет з тією ж назвою щорічно відвідують працівники обласних і наукових бібліотек міста.

1956 рік 

Абонемент бібліотеки, кінець 1950-х років

Читальна зала, 1961 рік

Фоє бібліотеки, 1963 рік

Сходи бібліотеки, 1963 рік

Статус наукової бібліотека отримала у 1966 році. З’явилися галузеві відділи. У 1990 році відкрилася філія бібліотеки.

Читальна зала, 1967 рік

Каталог бібліотеки, 1967 рік

Читальна зала. 1969 рік

Виставка до 50-річчя СРСР. 1972 рік

Каталог бібліотеки 1972 рік

Книжкова виставка. 1986 рік

У новому тисячолітті бібліотека, стараючись іти в ногу з часом, стрімко змінюється, хоч і залишається в тих же приміщеннях. Але про це – в наступній публікації.

Фото: Сергій Бахмутов