Не мотлох, а простір для творчості: Як вінничанка дає друге життя старим меблям

Вінничанка Світлана Сокур закінчила технічний виш, нині працює у фармацевтичній компанії, але завжди мріяла про професію, пов‘язану з мистецтвом. З мистецькою професією не склалося, а от на дозвіллі Світлана дає волю творчим здібностям. 

Раніше весь вільний час вишивала, в‘язала й малювала, але коли увесь дім бува наповнений серветками, а трикотажний одяг набагато дешевше купити готовим, Світлана відчула, що готова до "ребрендингу" свого захоплення, доля весело їй підморгнула. 

Світлана Сокур 

"Одного разу я виносила сміття і побачила біля контейнерного майданчика старий стілець. Не знаю чому, але я мріяла саме про такі стільці із заокругленими спинками", – згадує майстриня.

Спочатку ідея взяти стілець зі смітника здалася Світлані божевільною, та жінка все ж наважилася. Зрештою, чимало творів мистецтва, які нині експонуються в музеях, колись відшукали в курниках, на покинутих горищах чи підвалах. "Стілець був у жахливому стані, весь у фарбі, ще й "кривий на дві ноги", але, зроблений зі справжнього дерева, був доволі міцним. Я розуміла, що доведеться його ремонтувати. Ніколи не мала справи з реставрацією, але вирішила спробувати. І ця справа несподівано мене захопила, я тепер зупинитися не можу",  – розповідає Світлана.

В інтернеті жінка знайшла поради щодо реставрації і заходилась до роботи. Довелося не лише чистити стілець від старої фарби й лаку, а й нарощувати ніжки. "Не вистачало кілька сантиметрів, і я взяла звичайний корок від пляшки, вирізала деталі потрібної форми і ними наростила ніжки. Якщо стілець занадто кривий, краще використовувати інший матеріал. Та я з цим ще не стикалася",  – ділиться досвідом майстриня.

Процес реставрації

Після цих процедур Світлана зашпаклювала усі тріщини й нарощені частини, дала основі просохнути і нанесла перший шар фарби. Саме фарбування виявилося найбільш тривалилим процесом: покриття наносять у кілька шарів, і кожен попередній має добре висохнути перед нанесенням наступного, а це потребує часу.

Щодо м‘якої частини стільця, то, виявляється, її можна переробити за кілька годин. Світлані дуже згодилися попередні рукодільні навички і вміння проводити точні розрахунки.  "Викроїла поролон, використовуючи лекало, вирізане за розміром сидіння. Потім поролон степлером прикріпила до дерев‘яної основни. Потім за таким же принципом зробила декоративну частину. Готове сидіння вставила в пази дерев‘яної основи. Деталь увійшла так, що навіть не довелося клеїти її", – зауважує Світлана.

Стілець, з якого все почалося 

Оновивши перший стілець, задоволена результатом майстриня розпочала "полювання" на старі меблі.

"Другий стілець я побачила на машині, яка вивозила будівельне сміття – борти автомобіля були "нарощені" старими дверима, віконними рамами, дошками, і над усім цим мотлохом я побачила "свій" стілець", – говорить жінка. То був стілець точно такої форми, як той, що вже стояв удома відреставрований. "Я подумала: машина їде так швидко, я її не наздожену. А я ще й гуляла з онукою. Уявила, як це буде смішно – бігти за машиною, яка везе всілякий мотлох. І тут машина зупинилася. Водій вийшов і пішов до крамниці. Коли він повернувся, я спокійно дійшла до вантажівки і попросила стілець. Чоловік був у доброму гуморі й віддав мені його без зайвих розмов",  – згадує Світлана.

Над другим стільцем жінка працювала ще з більшим ентузіазмом: "Коли робота закінчилася, мені навіть трохи сумно стало. Я зробила тюнінг  ще одного стілця -- свого "домашнього", який використовувала колись під час ремонту. Він у гарнітур не вписувався – був іншої форми, тож вирішила обрати інший колір. Пофарбувала дерев‘яну основу жовтим, зробила яскраве сидіння".

Процес реставрації 

А згодом "на горизонті"  з‘явився третій стілець. "Якось викликала сантехніка. Він звернув увагу на відреставровані стільці, сказав, що гарно. Я запитала, чи немає у них в "каптьорці" таких. Чоловік пообіцяв подивитися. За кілька днів зателефонував і сказав, що стілець є,  та віддати його без дозволу "начальства" він не може. Ще через день я напекла пиріжків, узяла гроші й пішла в майстерню", – розповідає реставраторка.

"Аукціон" пройшов успішно. За 100 гривень і домашні пиріжки жінка виторгувала омріяний стілець, без втручання жеківського начальства. Стілець було відреставровано, і майстриня, чекаючи на поповнення цієї колеції, взялася за старий стіл.

Старий стіл до реставрації 

Оновлений стіл 

"Спочатку він стояв у нашій міській квартирі. Потім його вивезли в будинок у селі, де активно користувались.  На стільниці навіть залишились слід від праски. Я забрала його у Вінницю, відреставрувала покриття й пофарбувала у білий колір. Тепер він стоїть на дачі", – похвалилася Світлана.

У "творчому доробку" майстрині є ще й оновлений комод.

Комод до реставрації 

Комод після реставрації 

А як же стільці? Їх майстрині й зараз пропонують люди, які схвалюють її захоплення. Торік надіслали кілька фото, але стільці не зовсім такі, як потрібно, щоб отримати повноцінний гарнітур. Тож пошук триває, а з ним і нові кумедні історії. Радує майстриню й суто екологічна складова її творчості: старі речі не потрапляють на смітник, а служать їй.