Не серцем, а головою: Політолог розповів, як "не наступити на граблі", вибираючи президента

Доцент Донецького національного університету імені Василя Стуса Володимир Кіпень – досвідчений теоретик і практик політичної науки. Не один десяток років він займається політконсалтингом для суспільно-політичних і громадських рухів, проводить дослідження та навчає студентів.

Понад 40 років Володимир Кіпень працює на кафедрі політології та державного управління ДонНУ, який до 2014 року територіально знаходився у Донецьку. Після окупації і виш, і викладач переїхали до Вінниці.

Depo.Вінниця поговорив з політологом про вибори і про вибір. Чому останній часто хибний і чому результати найближчих кампаній будуть доленосними для України. А також про виборчу амнезію, політичну культуру, гостроту прийдешніх кампаній і про те, як політики "веселитимуть" народ.

Володимире Порфировичу, наскільки складно у вас пройшов процес мовної адаптації після переїзду з російськомовного Донецька до Вінниці?

– У мене ніколи не було проблем розмовляти українською мовою в Донецьку. Я викладав українською в університеті, виступав на телебаченні, спілкувався з чиновниками.

Я народився на Волині, російською говорив під час навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Потім доля закинула на Донбас в Донецький університет. І коли постала, власне, нова українська держава, після 1991 року, тоді я перейшов на читання українською мовою. Тиск і "поради" керівництва, щоб я припиняв ці "досліди" з викладанням українською, звичайно, постійно лунали. Але це сприймалось як інформаційний шум, який не може вплинути на твоє рішення, коли ти маєш певні переконання.

Розкажіть, будь ласка, чим займаєтесь сьогодні окрім викладацької та наукової роботи?

– Крім роботи в університеті я керую дослідницькою громадською організацією "Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу". Само собою, робота в університеті – більш науково-навчальна, а робота, яка пов'язана з Інститутом – це безпосередньо прикладний аналіз, дослідження процесів. Основними напрямами у нас є соціологічні дослідження, консалтинг політичних сил, структур, партій. Це прикладні речі пов'язані з дослідженням реалізації тих чи інших реформ в країні, зокрема, реформи децентралізації. Речі, які пов'язані з визначенням тенденцій розвитку громадянського суспільства в Україні, тощо.

Чи слідкували за регіональним політичним процесом у Вінниці?

– В 2014 році, коли були парламентські вибори, я працював ще у Краматорську, на Донбасі, в кампанії, тому мені було не до Вінниці. Тим паче, тоді і університет ще не зовсім визначився, де він буде. Тому у нас все стояло під великим знаком питання – як жити і що робити далі.

Та й після 2014 року кампанії, які велися в рамках місцевих виборів, створення ОТГ не цікавили, адже 2015 та 2016 роки я займався дуже великим проектом з підтримки Донецького національного університету. Це був грантовий проект нашого інституту "Європейський розвиток ДонНУ у Вінниці", де я був генеральним менеджером. В рамках цього і деяких інших проектів сумарно було залучено біля $500 тис. Всі комп'ютерні класи, дистанційна освіта, лабораторії фізиків, хіміків, лінгафонний кабінет, електронна бібліотека і ще низка речей, без яких університет не може бути і яких він не мав, – це те, що ми зробили. Не кажучи вже про різні форми підтримки викладачів, академічної мобільності, студентської мобільності тощо. І це було дуже важливо і забирало весь час.

Станом на сьогодні вам вже вдалося дослідити місцеве політсередовище?

– Загальний контекст розкладів був відомий і так, але лише загальний. Різні моменти, які пов'язані зі специфікою, з особливостями, вони постійно мають пізнаватися. Я, звісно, не в такій мірі занурений в глибину тих процесів, які становлять вінницьку політико-адміністративно-чиновницьку "кухню", адже на це потрібен більший час. Але, звичайно, знаю основні розклади по Вінниці, знаю певне число вінницьких громадських, політичних діячів та службовців.

Як, на Вашу думку, працюють місцеві політтехнологи?

– Ті враження, які в мене є, вони фрагментарні і виносити якісь судження було б не коректно.

Працюють. Інколи креативно, інколи стандартно, інколи на межі фолу, інколи за межею, інколи цікаво, а інколи неграмотно. По-різному. Це якщо дивитися на різні виборчі кампанії, які тут проходили. Але більшість попердніх виборчих кампаній тут були достатньо локальні і ціна, а отже і масштаби ресурсів, теж локалізовані.

Майбутні виборчі кампанії – президентська і парламентська – чимось вирізнятимуться, як думаєте?

– Ті кампаніі, якими "вагітний" 2019 рік – це абсолютно інший "коленкор". Новий виклик для майбутнього України і ціна кампанії, і результат кампанії –надзвичайно важливі.

Фактично більшість політичних сил і більшість топ-політиків уже заявили про свої наміри, уже активно формують штаби, рекрутують команди і починають "веселити" народ. А інколи навіть лякати.

Як, у загальних рисах, пройдуть найближчі вибори – президентські?

– Уже можна говорити, що якихось форсмажорів, в яких були б зацікавлені ті чи інші політичні сили з наміром торпедувати ці вибори, відмінити їх, наприклад, ввівши надзвичайний стан в країні, не буде.

Звичайно ми очікуємо, що вибори стануть свідченням дорослішання української держави, українського виборця і засвідчать зважений вибір більшості громадян. Вибір, який дасть можливість успішного розвитку країни. Це, власне, сподівання, які, я думаю, поділяють дев'ять десятих всіх жителів країни.

Відносно того, які вони в реальності будуть, - вони будуть надзвичайно гострими. І з'явились вже перші "дзвіночки" - коли почали свої виборчі кампанії певні політичні сили і деякі політики. І все це через те, що ціна дійсно дуже висока.

Чому майбутні вибори такі значимі для країни?

– По-перше, країна знаходиться у війні. По-друге, в непростому соціально-економічному стані. І по-третє, перед надзвичайно грізними глобальними викликами, переформатуванням світу в цілому. Не знайшовши адекватні рішення на ці питання, Україна буде приречена на існування в рамках маргінального політичного утворення, неуспішної держави, а то й, можливо, навіть на розпад.

І це не питання нинішнього чи минулого року, ці питання стояли і у 2014 році, вони формувалися і в попередні роки. Проблема в тому, що ні за часів влади Януковича, ні, на жаль, за часів керування нинішньою політичною елітою країни адекватих, ефективних відповідей на ці питання дано не було. Звідси і балансування на межі стабільності-нестабільності. Звідси великий рівень суспільного розчарування і немалий пласт протестних настроїв. Тим більше, що очікування на певний економічний поступ не виправдалися, і Україна сьогодні в серйозних зовнішньоекономічних боргах.

Окрім того, з цими виборами пов'язані дії ворогів України. Перш за все, зовнішніх ворогів, які дуже очікують на те, що вдасться, втручаючись в процес виборів, нав'язати свій дискус, свій порядок денний. Вдасться протягнути тих канидатів, які їм потрібні, і, таким чином, дестабілізувати обстановку.

Дуже хотілося б, щоб вибори стали, перш за все, змаганням стратегій розв'язання ключових проблем сучасної української держави, стратегій розвитку українського суспільства, а не боданням особистостей. Від цього, дійсно, залежить результат, а отже і подальший розвиток країни в тому чи іншому напрямку.

Які прогнози щодо масових фальсифікацій?

– Уже зараз можна бачити по рівню "чорного" піару, який просто зашкалює, що буде чимало викривлень та скандалів.

В той же час, треба вірити, що певні політичні сили все-таки винесуть уроки з історії, - революції мають дечому їх навчити. Отже, такого абсолютно безпардонного, грубого, цинічного та масового порушення, звичайно, не буде. Тим більше, що цього не дозволить наше громадянське суспільство.

Чим тоді будуть брати?

– Популізмом. Це універсальний спосіб впливу на виборця, і це не є біда виключно України. Що говорити про нинішнього американського президента – теж неоднозначна фігура.

Друге, що є традиційно у нас, - це різні способи адміністративного впливу чи підкуп. Я займаюся виборчими технологіями з 1990-х років і можу сказати, що вперше серйозне використання того, що ми називаємо "гречкою", або масових підкупів виборців, пішло з парламентської виборчої кампанії 1998 року. А до того часу це були абсолютно епізодичні речі. Тоді брали безпосереднім спілкуванням з виборцем. Єдиними достатньо ефективними технологіями були ті, що орієнтувалися на максимальну розмову з людьми. Особливо для тих, хто не мав доступу до серйозних медійних ресурсів.

Зараз змінилася ситуація: раніше більше довіри і відкритості було, а зараз значна частина людей, як равлики, позакривалися від будь-яких політичних впливів. Звідси високий абсентеїзм, неучасть у виборах і це проблема. Але формуються різні технології мобілізації виборів, політтехнологи це чудово знають і будуть дуже активно використовувати.

Також будуть активно використовувати тему патріотизму, якою прикриватимуть інші речі. Тут також, що називається, треба "слідкувати за руками".

Чому вже кілька десятиріч політики, яких обирають українці в своїй загальній масі, – суцільне розчарування?

– Вся політика має базуватися на довірі. Тотальна недовіра, яка у нас сьогодні є, – це провина нового правлячого класу. Його безвідповідальності, егоїстичності, непрофесіоналізму, а інколи і непатріотизму.

Перебільшення, максимальна обіцянка, щоб залучити на свою сторону – вони використовувались і будуть використовуватись, але політично культурна людина – це та, яка може провести лінію: що обіцялося попередньо, що робилося перед цим, мати таку собі виборчу пам'ять. У нас же виходить, що значна частина населення страждає виборчою амнезією, і за три місяці, які активно ведеться виборча кампанія, вони отримують такий "токсикоз" від цих потоків обіцянок, слів, запевнень, підкупів, маніпуляцій, що залишаються абсолютно розгубленими і роблять далеко неусвідомлений вибір.

Як в контексті інформаційної війни, коли методи впливу на виборця "пробили дно", вкотре не наступити на граблі?

– Є певні підходи, які апробовані в світовій практиці і які дають можливість, як мінімум, убезпечитися від низки маніпулятивних речей і робити правильний вибір. Для початку треба чітко дати відповідь, наскільки ті базові гасла, позиції, пропозиції, які виносять в публічну сферу політики, політичні сили, відповідають інтересам держави та народу. І друга позиція: не вибирати на підставі емоцій – подобається політик, не подобається, гарно говорить чи імпозантно виглядає. Це дуже хибна позиція, і тут нашим медіа варто працювати з виборцями, пояснюючи, що оцінювати треба по аргументах, по змістовних речах. Оцінювати треба, порівнюючи обіцянки, які лунають, з попередньою історією того чи іншого політика.

Також треба пам'ятати, що телебачення "робить погоду" на виборах. Люди мають знати, що дуже значна частина нашого телепростору – це олігархічні канали. Які працюють не на українську громаду, а на інтереси олігархічної групи. Тому особливо довіряти тут не доводиться.

Важливо також, щоб було з кого обирати. Чому сьогодні так мало конурентноспроможної "свіжої крові", як думаєте?

– Неспроможність за ці чотири роки сформувати в країні нові цікаві політичні проекти, політичні обличчя – це дуже суттєва вада політичного процесу в Україні. Звичайно, це не просто так трапилось. В цьому є дуже значна вина нинішньої політичної команди, яка цілу низку цікавих політичних процесів, ідей та облич, власне кажучи, знищила, користуючись своїми медійними, а інколи і адміністративними можливостями. Виходячи з того, що бачили в них конкурентів на майбутніх виборах.

Це дуже серйозна проблема. Вона полягає в тому, що альтернативної, змістовної, позитивної пропозиції, яка була б достатньо розкрученою в Україні, як виявилося, немає. Абсолютна більшість тих, хто уже заявив про свої амбіції щодо участі у виборах, - це політики зі стажем. Дехто навіть політики "з душком", які проводили не одну кампанію, які відомі, які були у владі чи претендували на посади.

Чи є шанс, що молоді політики отримають необхідну довіру на виборах?

– Так і проходить процес оновлення політичного класу. Коли ті політичні сили, які перебувають при владі, що називається, "заїдаються", а нові політичні проекти, ідеї і команди стають більш чутливими до запитів суспільства і, розгортаючи роботу, отримують популярність, виходять на вибори і виграють. Але це все передбачає відкритий політичний процес, не обтяжений різними маніпуляціями та недоброчесною конкуренцією. Коли владу, силові структури, медійні ресурси не використовують для того, щоб "збити на злеті" нову політичну силу чи нового політика.

Чи ви згодні, що молоді не вистачає і серед виборців також?

– Мене завжди турбувало і дивувало чому на всіх виборах найменш активною суспільною групою, що голосує, є молоді люди. А потім ці молоді люди "плачуть", що у владі не ті, що політика стала брудною, не розуміючи, що частина відповідальності лежить на них. Дійсно, сьогодні владу вибирають пенсіонери, люди більш похилого віку, які завжди демонструють високий рівень участі у виборах. Однак вони обирають політиків, близьких собі. Вони більше тубуються про стабільність, про соціальні виплати. А розумна політика – це завжди певний баланс між тим, що потрібно зробити тут, сьогодні і зараз для розв'язання нагальних проблем з діями "з дальнім прицілом" в рамках більш тривалої стратегії, яка б забезпечувала поступ, розвиток, майбутнє.

І на останок - короткий "рецепт": чим керуватись українському виборцю, ставлячи позначку в бюлетені?

– Соціологи давно вже визначили, що однією з бід українського виборця є те, що він голосує серцем, маючи в якості критерія відбору ті чи інші емоції. Пора голосувати розумом: аргументи, докази і свідомий вибір!