ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Науковець з Вінниці Родінкова: Про стажування в США, бідну американську глибинку і відкриття в алергології

Вінничанка Вікторія Родінкова розповіла про своє піврічне стажування в США та важливе відкриття для усіх алергиків світу

Depo.
14 листопада 2018 17:07
ФОТО: depo.ua

Починаючи з 1992 року понад тисяча громадян України, студентів та науковців стали учасниками програми Фулбрайта. Серед них – і вінничанка Вікторія Родінкова, професорка кафедри фармації Вінницького національного медичного університету, доктор біологічних наук. У день, коли вона давала це інтерв'ю, виповнився рік із початку її шестимісячного стажування в університеті міста Тальса (штат Оклахома, США). Про свої враження від американської системи освіти, провінційної Америки та про відкриття світового значення, яке було зроблено під час стажування, вона й розповіла Depo.Вінниця

Програма Фулбрайта для українського науковця – це…

- За великим рахунком, Фулбрайт для кожного свій. Для мене це був гарний досвід, можливість побачити, що ще я можу зробити у своїй галузі в Україні. Також я мала нагоду ознайомитися з американською системою освіти, і не тільки вищої, а й шкільної, оскільки зі мною в Америку поїхав мій син, який ці шість місяців навчався у місцевій школі. А завдяки керівниці моєї практики, професорці Естель Леветін, яка дозволяла нам мандрувати під час університетських зимових та весняних канікул, ми з чоловіком та сином проїхали та побачили майже половину Америки.

Що потрібно було зробити, аби потрапити у програму?

- Конкурс на програму Фулбрайта завжди великий. По моїй спеціальності може бути і 120, і 150 людей. Відібрали десятьох плюс п'ятьох запасних на випадок, якщо хтось із основних учасників, раптом, не зможе поїхати. Я пройшла не з першого разу, але з тим самим проектом, який готувала спочатку – все тому, що я роздрукувала те, що писала попереднього року, і, перечитавши, поставивши себе на місце відбіркової комісії, зрозуміла, що подавала свої думки не зовсім логічно: коли писала текст, з екрану комп'ютера це було не так помітно. Тому я переписала свій проект, додала обґрунтувань і пройшла. Від мене вимагалось показати свої реальні, унікальні здобутки та чітко сформулювати, чому мені потрібно поїхати саме в США та який поштовх дасть ця поїздка мені як науковиці та українській науці загалом.

Якої тематики стосувався Ваш проект?

- Проект стосується контролю за алергенами в повітрі. Я працюю над цією темою з 2000 року і дуже добре координуюсь та співпрацюю з колегами з Європи. Але навіть у Європі немає гарних спеціалістів, які працюють з проблематикою спор грибів. А саме в Америці, хоча там аеробіологія не так добре розвинута, як у Європі, знайшлась така фахівчиня, доктор Леветін. І ось до неї я й поїхала.

У чому саме аеробіологія в Америці відстає від європейської?

- В Європі – а Україна вже давно належить до європейської аеробіологічної спільноти – є давня традиція співпраці між науковцями. Це дає можливість завжди йти з європейцями в ногу та розвивати в Україні те, що доступно і в Європі. Завдяки вмінню інтегруватись та співпрацювати європейці створили систему алергопрогнозів, попереджаючи про алергени у повітрі і ця робота дає конкретний корисний результат. Це стало можливим завдяки тому, що в Європі домінує соціалістична модель суспільства і науковці не уникають співпраці, бо розуміють, що дуже важливо приносити користь людям. Натомість, в Америці панує капіталізм, а ця модель передбачає індивідуалістичний підхід, у тому числі, в науці. Тому між американськими науковцями більше конкуренції, ніж співпраці. В Європі для науковців є нормальним ділитися інформацією, а чим більше даних – тим точніший та кращий результат і від цього виграє суспільство. В Америці кожен сам по собі, і тому там немає аеробіологічної мережі на кшталт європейської.

Ви жили у штаті Оклахома, який вважається американською глибинкою. Чи нагадує ця глибинка провінційну Україну?

- Провінція – це провінція скрізь, у будь-якій країні. Якщо говорити про американську глибинку, то це величезна кількість домів уздовж доріг, домів занедбаних, часто - із купами сміття поряд. У нас такі можна побачити хіба що в глухому селі, де залишилися немічні дідусі та бабусі, які вже не можуть дати ради ані собі, ані своїй хаті.

Дивно чути таке про найбагатшу країну світу.

- Так, Америка багата, але там близько 20% населення живе у бідності – за американськими мірками. І саме в провінції найбільша концентрація тих, хто не має великих статків, бо там дешевше життя, ніж, наприклад, у столичних містах чи у Чикаго, звідки у Талсу (місто в штаті Оклахома - ред.) приїхав один з моїх тамтешніх співбесідників, пояснюючи, що йому було дорого жити у великому місті.

Я сама бачила рекламу американських міст, які позиціонуються як комфортні та такі, де можна жити дешево. Це стосується й Талси, де я проходила стажування.

Якщо виразити дешевизну у цифрах – про які суми йдеться?

- Близько $30 тис. на рік при середньому доході по США у $48-51 тис. залежно від штату. Багатою вважається людина, яка має на рік $100 тис. та більше.

Що собою являє університет, де ви стажувались?

- Це невеликий приватний університет. Але при цьому одразу впадають у вічі великі гроші, які в нього вкладені. Територія університетського містечка більша, ніж у наших вишів – через традиції та доступність землі.

В Америці щільність населення найбільша на узбережжі, а в глибинці вона значно менша. У Талсі мешкає приблизно стільки ж людей, скільки у Вінниці, але площа приблизно у 20 разів більша. Це тому, що, по-перше, землі вільної багато, а, по-друге, американці, традиційно, віддають перевагу приватним будинкам. Так само й університет: будівлі в основному три- або чотириповерхові, і їх налічується близько 20. Всі виконані в одному стилі, з однакового каменю.

Гуртожитки за своєю архітектурою зовсім не схожі на такі, до яких ми звикли. А крім них студенти по декілька чоловік орендують невеличкі будиночки, які належать університету та розташовані на його території. Це своєрідний американський варіант комуналки, де живуть люди, які домовилися про те, що їм зручно жити разом.

Також на території вишу розташовано декілька дуже красивих капличок, де люди не лише збираються на релігійні служби, а й, наприклад, проводять благодійні обіди чи просто приходять посидіти в тиші.

Чим відрізняється американська система вищої освіти від української?

- Відрізняється у гірший бік. На жаль, ми зараз прагнемо слідувати цьому прикладу, і це не є добре. В Америці освіта, як і все решта, є товаром. І за неї потрібно платити. Але - і це добре – в США праця добре цінується. Коли ти йдеш у перукарню, ти за саму стрижку можеш заплатити доларів 10-12. Але якщо побажаєш, щоб тебе ще й феном висушили – вартість може зрости до $50, бо це - праця перукаря, і вона теж має бути оплачена. Так само й з освітою. Чим вищий рівень професіонала, тим менше він, мабуть, напружується, працюючи зі студентами, але тим дорожче коштують його послуги. І це є однією з причин, чому в американських вишах викладачі не працюють зі студентами так інтенсивно, як працюємо ми.

Я бачила в університеті Талси студентів, які прослухали курс, але через те, що викладач не обговорював із ними теми, не примушував виконувати практичні роботи, вони набагато гірше засвоювали матеріал, ніж могли би. В Україні ми іноді фактично примушуємо студентів і вчити, і відповідати, і приходити на кожну пару, і фронтальні опитування проводимо. Але коли я розповідала про це американським колегам, вони слухали мене із подивом. Там був лише один викладач, який починав свої лекції із розбору попередніх, і це для них скоріше ‒ дивина.

Невже немає ніякого позитиву?

- Він є у тому, що за такої, суто капіталістичної системи, виживають найсильніші, тобто найталановитіші, найрозумніші та найнаполегливіші. Оскільки викладач працює з тобою мало, ти змушений багато працювати самостійно. Хто не зможе – відсіюється. У нас, як правило, намагаються тягнути всіх, тому й система відбору найдостойніших у нас працює гірше. А ще гірша система соціальних ліфтів: навіть якщо у виші ти був у числі найкращих, це зовсім не гарантує тобі достойного місця під сонцем, а отже – можливості повністю реалізувати свій потенціал. Натомість в Америці якщо ти щось собою являєш, ти багато чого можеш досягти. Ти йтимеш вище й вище, ніхто не ставитиме тобі палиці у колеса і перед тобою відкриті всі дороги.

Ваш син півроку навчався в американській середній школі. Які враження від неї?

- Знову порівняння на нашу користь. В українській школі залишилося багато пострадянського. І коли ми кажемо "нас всех учили понемногу чему-нибудь и как-нибудь", це передбачає якісь загальні знання та якийсь загальний розвиток.

На фото: Син Вікторії Костянтин презентує Україну в американській школі

У Талсі син навчався у найкращій академічній школі, що при університеті, але освіта, яка там дається, - це скоріше розвага та засіб зайняти чимось дитину, а не розвинути її інтелектуально. З іншого боку, школярі готують проекти, вчаться дискутувати – це підготовка до самостійної роботи з даними, з цифрами, і це добре.

Єдиний предмет, який там вчили на високому рівні,- це математика, програма з якої набагато складніша, ніж у нас. Викладачі американських вишів нарікають, що рівень знань, які здобуває випускник школи, не відповідає рівню знань, необхідних для вступу в університет, існує "вилка" між школою та університетом. Як на мене, це також результат комерціалізації знань. Хочеш знати більше – плати ще. І тому в Америці, як і у нас, сильно розвинута система приватних репетиторів, які готують дітей до вступу до університетів. Ще один момент, який не сподобався, але це вже не про освіту, - це елемент шоу, який намагаються додати всюди замість того, аби змусити людей замислитись.

Що Ви маєте на увазі?

- Наприклад, Музей науки у Сент-Луїсі, який нам порадили як дуже цікавий. Але коли ми туди потрапили, то взагалі, не зрозуміли, що ми там робимо. Вся експозиція розрахована на рівень підлітків та на те, що ти повинен дуже радіти й дивуватись побаченому.

Так, до експонатів можна було доторкнутися, і це добре. Але нам було дивно, що в музеї представлені об'єкти та явища, які ми колись вивчали у школі і розуміння яких кожна освічена людина має зі школи винести. І лише деякі елементи були вищі за нашу шкільну програму. А американці радіють. У них і окремих предметів "Фізика", "Хімія", "Біологія", "Географія" у школі немає. Все це об'єднано у єдиний предмет "Наука". А от побачивши наші навчальні плани, зокрема, з предметів "Всесвітня історія" та "Мистецтво", які я привезла із документами сина, тамтешні вчителі дивувались та задоволено вигукували, що, мовляв, треба втілити і собі щось таке.

А що вдалося побачити дійсно цікавого?

- Нам пощастило помандрувати Америкою. Бачили, зокрема, Флориду, Техас, Нью-Йорк, Гранд-каньйон, місце падіння Аризонського метеориту, який, за однією з версій, впав тоді ж, коли крупніший метеорит впав у Атлантику в районі Флориди, змінивши вісь Землі, внаслідок чого на планеті змінився клімат та вимерли всі динозаври.

Ще одна цікавинка – генетичний аналіз, який мені оплатити колеги. Він включає звіт з більше як 40 генних хвороб та ознак, тобто про те, чи присутні мутації, які їх визначають, у моєму організмі, чи ні. Також було вказане моє генетичне походження – і вказано правильно, скільки у мене ДНК неандертальців, до яких популяційних груп за походженням належать мої батьки. Сподіваюсь, такі можливості діагностики незабаром дійдуть до Європи, ну а я, тим часом, буду розповідати про них своїм студентам.

Крім можливостей розповісти студентам про новації діагностики, з чим ще Ви приїхали в Україну?

- З даними, унікальними для світу. Наш проект з моніторингу пилку було організовано таким чином, що ми збирали дані в один й той самий час, незалежно від погоди, а вона в Оклахомі дуже примхлива й може змінюватися по декілька разів на день. Тому нам двічі довелося робити моніторинг під дощем. Я була упевнена, що ми просто гаємо час, бо дощ змиє всі зразки, які ми збирали. Натомість результат був прямо протилежний: дощ приніс велику кількість пилку та спор.

Це на практиці підтвердило теорію, що опади вимивають алергени, які знаходяться в атмосфері, хоча досі вчені могли лише робити таке припущення. Тепер сподіваюсь зробити статистичну обробку даних разом зі своїми українськими колегами.

Яке практичне значення цього відкриття?

- Є статистичні дані щодо збільшення під час грози кількості астматичних нападів у людей, що страждають на алергію. І це було дивним. Вважалося, що у вологу погоду повітря чисте, а отже такі пацієнти можуть дихати вільно.

Але спочатку в Австралії, а потім в Італії були зафіксовані випадки, коли під час дощу стан алергиків погіршувався і цей феномен не мав чіткого наукового обґрунтування. А ми зафіксували під час зливи концентрації пилкових зерен у 11,5 тисяч, а спор грибів – понад восьми тисяч у кубометрі повітря. Щоб зрозуміти, чи багато це, чи мало, зауважу, що порогова концентрація для розвитку симптомів алергії становить 10-25 зерен пилку і від 100 спор у кубометрі. Більш того, процес їх вимивання з атмосфери може тривати декілька днів поспіль. І ці факти досі не були зафіксовані у жодному науковому дослідженні.

У Вас не виникло бажання залишитися в США, аби продовжити роботу?

- Ні. По-перше, програмою передбачено, що після закінчення стажування я повинна повернутися на батьківщину та протягом найближчих двох років не маю права в'їзду в США. По-друге, і це головне, не так все погано в Україні. Ми просто не помічаємо змін, які відбуваються, і постійно вважаємо, що все погано. Але в США все повністю комерціалізоване і все регулюється грошима, у тому числі й статус людини. Соціальне розшарування там значно помітніше, ніж у нас. У той же час, мої американські колеги навіть уявлення не мають, як це – просто сісти у потяг та кудись поїхати, не розуміють, як я могла дожити до сорока років, не сівши за кермо. Бо у них немає такої розгалуженої системи міського та міжміського транспорту, і для того, аби просто купити хліба, нам потрібно було сідати в машину та 10-15 хвилин їхати до найближчого супермаркету хайвеєм.

На фото: Будинок в якому проживала Вікторія з сім'єю під час стажування

У Вінниці я по дорозі додому прохожу повз 20 крамниць, де можу купити, що захочу. І звичайний за нашими мірками універсам, який розташований біля мого дому, в Америці би був елітним. Там ми не могли знайти нормального сиру (того, що російською зветься "творог"): те, що продається там під його виглядом, взагалі незрозуміло, як можна їсти.

На фото: Українська олія на на прилавку американського маркету

В США в їжі жир замінюють вуглеводами, які зовсім не корисні, і через них ти починаєш набирати вагу. І було багато інших моментів в Америці, коли я могла із гордістю сказати: "а в Україні це ‒ краще, ніж тут". Тож я щаслива, що повернулась додому.

Більше новин Вінниці та області читайте на Depo.Вінниця

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook