Мереживо зі шкаралупи: Як вінничанка створює "ювелірні" писанки

Вінничанка Анастасія Фоміна захопилася писанкарством кілька років тому. Зараз цим уже нікого не здивуєш – давнє народне мистецтво опановують діти і дорослі, майстрині (писанкарство здавна вважалося жіночою справою) дають платні й безоплатні уроки всім охочим, писати писанки вчаться навіть іноземці, які тимчасово проживають в Україні чи приїздять сюди як туристи. Але журналістку Depo.Вінниця зачарували не лише традиційні подільські писанки Анастасії, а й (насамперед!) авторські роботи майстрині: вона створює справжнє мереживо з яєчної шкаралупи.

Традиції – це святе

"Писати писанки я хотіла навчитися давно. Колись навіть у музеї писанки, що в Коломиї, писачок купила, шукала інформацію про це мистецтво (це зараз її багато є, то тоді стільки не було), але перші спроби виявилися невдалими. Щось не те було з кольорами, – зізнається Фоміна. – Це потім мені підказали, в чому справа (я неправильно розводила фарби), та й публікацій доступних на цю тему більше з’явилося. А спочатку кольори в мене виходили бляклі, негарні. Ще бабуся моя мені колись розповідала, що в селі Медвеже Вушко (це неподалік Вінниці) одна жінка на замовлення писала писанки. Бабуся запам’ятала, що ті писанки мали чорне тло, і казала, що зробити той чорний фон було найважче. Словом, після перших спроб я покинула це заняття. А кілька років тому потрапила на майстерклас у Центр народної творчості, познайомилася там з Наталею Сентемон і Мариною Верховою, які досліджували подільську писанку. Спочатку я відвідувала майстеркласи як учениця, а потім вже й інших вчила. Тішуся тим, що Марина Верхова, в якої я брала уроки, подарувала мені свою книгу з автографом".

Читайте також: Великодні забави: Як у центрі Вінниці створюють гігантську подільську писанку

Анастасія пише писанки тільки свого регіону – Поділля, зберігає і ніколи не змінює ані кольори, ані символи, дотримуючись давніх традицій.

"Усе, що дійшло до нас через віки, має бути непорушним, – тільки так можна зберегти стародавнє письмо наших предків. Писанку ж не малюють, а саме пишуть. Тому і назва така – писанка. Кожен символ має певне значення", – наголошує писанкарка. При цьому вона усвідомлює, що всі тлумачення символів – це припущення дослідників.

Варто акцентувати на тому, що Настя не дотримується православних звичаїв, її цікавлять дохристиянські вірування, обряди, традиції і символи. Наголошує на дохристиянському походженні символів вона й у текстовій частині майстеркласу, опублікованого на сайті обласного центру народної творчості: "Символіка наших писанок збереглася з давніх дохристиянських часів практично не зміненою, оскільки вносити свої елементи в традиційний малюнок не можна було. І хоча кожна майстриня мала свій почерк, основа писанки − символіка і колір – лишалися незмінними. Кольорова гама подільських писанок одночасно яскрава і стримана, контрастна. Зазвичай подільська писанка має чорне тло (свята земля), білий контур символу та червоно-жовті кольори. Інколи додається зелений, оранжевий, коричневий колір, синій – вкрай рідко, майже ніколи".

Дряпанки

Але якщо подільську писанку Настя свято оберігає від "чужорідних" елементів, то в авторських роботах політ її фантазії нестримний. Зокрема, Настя виготовляла дряпанки.

"Коли я вперше побачила дряпанки Тетяни Мороховець (на жаль, нещодавно вона пішла з життя), я просто завмерла від захвату. До рівня цієї талановитої художниці мені було далеко – у неї справжні картини на шкаралупі. Я обмежилася рослинними візерунками і вважаю, що то був просто один з моїх експериментів", – розповідає Настя.

Читайте також: Рідкісне хобі: Як вінницька співачка взялася за відродження забутого "весільного" мистецтва

Ювелірні експерименти

Але є в доробку Анастасії результати й інших експериментів. І, хоч останнім часом майстриня повернулася до традиційних подільських писанок, саме авторські роботи виділяють Фоміну серед багатьох інших писанкарок. Майстриня раніше працювала на ювелірній фірмі, і тому її авторські писанки – це ювелірні витвори в буквальному значенні слова. "Написані" вони не звичними інструментами, а кислотою і спеціальною бормашиною. Комбінуючи витравлювання і вирізування по шкаралупі, Анастасія отримує філігранне об’ємне мереживо.

Читайте також: "Прощавай, хрестику!": Як учителька з Бершаді відроджує вишивку Східного Поділля

 "Світ прекрасний у його різноманітності"

Стало цікаво, що думає Настя про інші осучаснені "писанки" – з церковними мотивами, з квітами і портретами.

"Моя думка така: у цьому немає нічого поганого, – ділиться думками писанкарка. – Просто потрібно розділяти традиційне народне мистецтво (в даному разі писанкарство) й авторські вироби, суверніри на ту чи іншу тематику. Великодні сувеніри виготовляють і з дерева, і з пінопласту, їх розмальовують, вишивають нитками, бісером, стрічками (я теж пробувала вишивати, але не по тканині, натягнутій на дерев’яну чи пінопластову основу, а просто по шкаралупі), вони бувають керамічні, металеві – які завгодно. Це красиво і вишукано, але не треба це називати традиційними писанками. Так само, як слід розрізняти традиційну вишиту сорочку і просто блузу з вишивкою. Світ прекрасний у його різноманітності, і це чудово, коли кожна людина може зробити в цю розмаїтість свій внесок".

Читайте також: Для буднів і свят: Як майстриня з Могилева-Подільського поставила народну вишивку на службу сучасній моді