"Прощавай, хрестику!": Як учителька з Бершаді відроджує вишивку Східного Поділля

Нині Оксана Шуляр вишиває "по-подільськи" вже сімнадцятий виріб і зупинитися не може

Валентина Пустіва

Оксана Шуляр – учителька початкових класів, живе в Бершаді на Вінниччині. Весь вільний час присвячує рукоділлю, переважно вишивці, хоч уміє не тільки вишивати. Оксана розповіла Depo.Вінниця про своє захоплення і показала досягнення.

Спочатку був хрестик

Як і абсолютна більшість українських вишивальниць, починала вона з вишивки хрестиком. Першою вишитою роботою була подушечка для дитини – саме після народження дочки Оксана взялася вишивати. Вишивала картини, одяг, серветки, має навіть годинник вишитий.

Тепер же вишиває переважно одяг і маже покинула вишивку хрестиком – перейшла на традиційні українські техніки вишивки. Хрестик вона теж раніше вважала традиційною українською технікою, а якщо точніше, то спочатку й не замислювалася про це, адже більшість вишитих сорочок, які потрапляли на очі, були оздоблені саме хрестиковими візерунками. Захоплення вишивкою спонукало до пошуку однодумців у соцмережах, і п’ять років тому Оксана дізналася, що у Вінницю з Луганська переїхав вишивальник Андрій Єрмаков, у якого можна навчитися саме української традиційної вишивки.

Справді своє, справді рідне

"Познайомившись" із Єрмаковим у соцмережі, Оксана поїхала у Вінницю, у бібліотеку-філію № 11, де збиралася на "годенки" студія вишивки "Своє.Рідне". Приїздила всього кілька разів, бо з Бершаді до Вінниці шлях неблизький і недешевий – часто не наїздишся. Втім, Оксані, яка знала, що від кожного заняття вона має взяти максимум користі, того вистачило. Звісно, і раніше можна було вивчати різні техніки вишивки з допомогою майстеркласів, знайдених у мережі, але живе спілкування з майстром, можливість поставити запитання і отримати відповідь, показати свої вишивальні спроби і почути зауваження чи схвалення, завжди цінні.

А ще Андрій спрагло збирав інформацію про подільську вишивку, просив приносити і показувати місцеві сорочки. Оксана розповіла про бершадських вишивальниць і запропонувала охочим поїхати в Бершадь на пошуки зразків тамтешньої вишивки. Поїхали, серед інших, Андрій і його дружина Інна, яка фотографувала сорочки і окремі їх вишиті деталі. Бершадський краєзнавчий музей не дуже порадував гостей – чогось надзвичайного студійці там не побачили, але порадили їм поїхати далі – у Війтівку: там у школі виявилася чимала колекція сорочок, вишитих не звичним хрестиком, а низзю й іншими народними техніками. І виявилося, що от воно – справді своє і справді рідне, але чомусь незаслужено забуте.

На межі можливостей людського зору

"От там ми застрягли надовго. Андрій зачудовано розглядав кожну сорочку, Інна фотографувала, а я навіть попросила дозволу сфотографуватися в одній сорочці, яка найбільше припала до душі. Мені дуже захотілося мати таку ж і я сама собі дала слово відшити її. Звісно, на сучасній тканині, але таким же орнаментом", – розповідає майстриня.

Сказати, що Андрій був у захваті від побаченого, – нічого не сказати. Його вразила делікатність візерунків і неймовірно тонка робота. На такому тонкому полотні, як вишивали колись подільські майстрині, зараз майже не вишивають.

"Це ж на межі можливостей людського зору!" – захоплено казав Андрій. Він навіть спробував відшити зразок візерунку на такому ж тонкому полотні і ще раз переконався, що то фантастично тонка робота.

Втім, як розповідали літні жінки з Бершадщини, вишивали вони не просто в молодості, а ще зовсім юними дівчатами. Відшивали зразки одна в одної, бо ж не було не те що Інтернету і вишивальних журналів, а й міліметрового паперу, щоб змальовувати схеми. Та й слово "схема", мабуть, вони не використовували у вишивальній справі. І при цьому бершадські сорочки зачаровують і складністю візерунків, і неймовірно тонкою роботою.

"Все глибше занурюємось у вивчення вишивки східного Поділля. В захваті від сили символічного навантаження, глибини та змістовності орнаментів, майстерності та делікатності подільської низі… "Низь", "низинка", "низя", "низиннє". Ця техніка займає провідне місце у вишивці південних районів Вінниччини, широко розповсюджена в інших районах Поділля та на Гуцульщині. За способом прокладання вишивальної нитки вона повторює ткання і є досить давньою", – напише пізніше Єрмаков у своєму блозі "Життя відшиті сторінки" і присвятить деталям бершадських сорочок кілька публікацій. 

Відродження традицій

Отримавши кілька основних уроків у студії, Оксана взялася вишивати традиційними подільськими техніками. Нині вишиває "по-подільськи" вже сімнадцятий виріб і зупинитися не може. Є серед вишитого не тільки сорочки, а й сукні і навіть сумка. Звісно, вишила Оксана сорочку й за зразком тієї, яка особливо припала до душі у Війтівці, і саме до неї в комплект вишивалася сумка. Окрім подільської вишивки, за описом роботи приятельки з студії Лесі Лученко (роботи Лесі заслуговують на окрему розповідь) опанувала виготовлення подільської згарди – нашийної прикраси з бісеру.

Нині Оксана Шуляр не лише вишиває сама, а й дає уроки вишивки іншим. Переважно проводить майстеркласи під час різноманітних фестивалів. Не лише в рідній Бершаді, а й у Вінниці, в Умані Черкаської області, в Кодимі на Одещині.

Навчилася не лише майстерно вишивати і вручну збирати сорочки, а й створювати схеми до них.

Щоб спілкуватися з іншими майстринями і обмінюватися з ними досвідом, створила групу "Відродження традиційної вишивки Східного Поділля". Вишиває, бере участь у показах вишитого одягу (і вона сама, і її сорочки), навчає інших і продовжує вчитися сама, адже світ подільської вишивки безмежний. А ще Оксана закликає не носити автентичні сорочки, а зберігати їх як музейні експонати для нащадків, а для себе вишивати сорочки за давніми зразками.

"У Бершаді нині не дуже багато людей вишиває сорочки. Точніше, якщо вишивають, то переважно хрестиком чи бісером, а відроджувати неповторну місцеву вишивку не поспішають. Але, на щастя, є можливість спілкуватися на відстані, і ті майстрині, яким цікаві традиційні техніки, об’єднуються в групи і вишивають у справді народному стилі", – ділиться думками майстриня.

"Вишивка Поділля. Вона зачаровує, викликає захват неперевершеною майстерністю, делікатністю та складністю виконання, вражаючими орнаментами, наповненими сакральним змістом… Великою радістю та задоволенням є можливість бачити справжні скарби народної творчості, тримати їх в руках, досліджувати, намагатися відтворити", – це слова з уже згаданого блогу Андрія Єрмакова. Оксана радіє, що відкрила для себе світ народної вишивки рідного краю і має можливість робити свій внесок у справу її відродження. 

Фото: ФБ-сторінка Оксани Шуляр

Читайте також: Вишити, щоб вижити: Як вінничани долучились до створення фільму "Спадок нації"

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця