День театру: Як вінницькі актори грають під час карантину і радіють зустрічам з глядачами

У Всесвітній день театру, 27 березня, у Вінницькому обласному академічному музично-драматичному театрі імені Садовського мали показувати рок-оперу "Біла ворона" Юрія Рибчинського та Геннадія Татарченка у постановці режисера Тараса Мазура. Театрали купували квитки і поширювали в соцмережах афішу і з нетерпінням чекали на цей день.

На жаль, день настав, але без вистави, оскільки з 13 березня у Вінниці запроваджено деякі обмеження червоної карантинної зони. Мабуть, нескладно здогадатися, що відчуває зараз колектив театру, який уже другий рік поспіль відзначає своє свято не так, як хотілося б. 

Про те, як театр жив в умовах карантину, як актори всіляко опиралися депресивним настроям і чекали зустрічей з глядачами, кореспондентові Depo.Вінниця розповідає керівниця літературно-драматургічної частини театру Світлана Фицайло.

"Тим, хто служить у театрі, потрібна творчість"

Весна 2020 року перевернула життя більшості вінничан. Для творчих колективів вона була особливим випробуванням. І йдеться не тільки про те, що відсутність концертів і вистав означає відсутність заробітку, а й про те, що артистам потрібен глядач.

"Тим, хто служить у театрі, потрібна щоденна робота, потрібна творчість. Ми тоді розпочали роботу над виставою "За двома зайцями", над концертом, а тут нас – бац! – і закрили. Але ми намагалися працювати в режимі онлайн, хоч до того нікому не спадало на думку, що це можливо. Для того, щоб не втрачати зв’язку з глядачами, ми вигадували всілякі конкурси, діставали відеозаписи вистав і давали можливість їх подивитися в певний час, постійно про щось розповідали глядачам на нашій сторінці. І от ніби звичної роботи не було, а я тоді падала з ніг і казала: як тільки знімуть обмеження, то тиждень не заходиму у фейсбук, я вже не можу. Потім так і зробила, але тоді друзі почали телефонувати і запитувати, чи все зі мною гаразд, адже звикли, що я завжди на зв’язку", – розповідає Світлана Фицайло.

Потім, коли в травні нарешті зняли жорсткі обмеження, у театрі спрагло взялися до звичної роботи. Працювали дуже багато, іноді смертельно втомлювалися, але раділи нормальній роботі. Ставили на сцені (нормально, з глядачами, хоч і на половину зали – ура!!!) вистави, на які були раніше були продані квитки. Тобто віддавали глядачам борги. І дуже багато репетирували, готували нові постановки.

Як розпочинався новий сезон

"У вересні трупа "вистрелила" новими постановками. На масштабне театральне дійство "Магія театру" квитки були розкуплені вже за кілька днів. На сцені були й уривки вистав, оперні арії, балет... Наші актори – універсальні, вміють грати як драму, так і комедію. Спочатку ставили переважно комедії, хоча паралельно працювали й над рок-оперою "Біла ворона", а ще були "Гамлет", "Моя чарівна леді" й інші вистави, які вже здобули популярність, – продовжує Світлана Фицайло. – А у вересні в нас з’явилася вистава "За двома зайцями". Класика, але прочитана режисером Тарасом Мазуром по-новому, і вистава вийшла зовсім не схожою на відомий фільм. Це чудова музична комедія: актори багато співають, один навіть німецькою мовою. Актори були на сцені настільки незвичними, що навіть наші постійні глялачі їх не завжди впізнавали".

На малій сцені вийшла комедія "Бал негідників" у постановці Григорія Сиротюка.

"Я не дуже люблю чорний гумор, але вистава блискуча. Грали дві групи, і в результаті вийшли дві різні вистави. І це чудово, адже кожен актор – яскрава індивідувальність. І глядачі, дізнавшись про два склади акторів, старалися побачити обидва варіанти, порівнювали і в більшості випадків не могли визначити, який варіант кращий, бо обидва приголомшливі", – розповідає завліт.

А ще з’явилася комедія  "Гра в детектив" – на двох акторів. Грають у ній головна режисерка театру, народна артистка України Таїсія Славінська і народний артист України Анатолій Вольський. Але грати комедію у напівпорожньому залі (і не тільки комедію) непросто. Глядачі скуті, їх мало, вони не відчувають плече однодумця, а тому акторам потрібно грати вдвічі потужніше і при цьому буквально чути, як дихає зал. Актори вчилися працювати не для всіх, а для кожного, як казала їм головна режисерка.

Репетирували після зняття жорсткого карантину з особливим трепетом. Акторам і режисерам хотілося вдихнути того особливого повітря, коли глядач із завмиранням дивиться на сцену, а актори з таким же завмиранням – у залу.

"Одна справа – як на гру акторів дивляться колеги, а зовсім інша, коли трупа грає для глядачів. Актори при цьому по іншому грають, по іншому відчувають, – веде далі співрозмовниця. – Ніякий онлайн ніколи не замінить магії театру, живого контакту. Акторам було дуже непросто звикати до того, що заповнено тільки половина глядацької зали (такі вимоги карантину). Спочатку було відчуття, що люди на виставу просто не прийшли, а раз не прийшли, то вистава "не така, як треба". Насправді ж квитки на вистави розкуповувалися дуже швидко.  У нас хороший театр, є гармонія, трупа зрослася зі сценою і з залою. У реакції глядачів актор шукає відгуку, як учитель – в реакції учнів. Театральному актору потрібен глядач тут і тепер". 

А вдячному глядачеві потрібна жива сцена, бо в залі все зовсім по-іншому, ніж на екрані. "Є в репертуарі нашого театру неймовірна за силою вистава "Я б тобі небо прихилив" за пєсою Карпенка-Карого "Безталанна". Я її дивилася разів зо 20, але кожного разу плакала. Усі в залі плачуть, навіть чоловіки сльози втирають, коли на сцені голубкою відлітає душа героїні. І все ніби в тій виставі просто, і загадок немає, а завжди аншлаг, завжди просять "зайвого квиточка", і так уже кілька років", – із захватом розповідає Світлана.

На Новий рік актори дуже хотіли чимось вразити дітей. 

"Наша акторка Оля Буга хотіла спробувати себе в режисурі, і поставила мюзикл "Красуня і чудовисько". Було дуже непросто, бо нам катастрофічно не вистачало грошей, а постановка казки вимагає спеціальних костюмів, багатих декорацій… З грішми торік було дуже сутужно, грошей на постановку нам ніхто не дає, це робиться з того, що театр сам заробляє виставами. А які заробітки були торік, самі розумієте. Частину року глядачі не ходили до нас взагалі, а решту часу – по пів зали. Тому ми шукали спонсорів, приносили з дому якісь речі, перешивали їх, – згадує Світлана Фицайло. – На жаль, на Новий рік через усе це ми просто не встигли. Вийшла вистава аж у лютому, але діти були в захваті. Діти верещали від захвату, реготали  співали і танцювали разом з акторами. І актори від цього всього були в захваті теж. Актори – вони ж як діти, а діти понад усе люблять казки". 

Про майбутнє і минуле 

"Дуже важко щось планувати, але ми рухаємося далі, – з оптимізмом каже Світлана Фицайло. – Ми репетируємо, хоч зараз карантин. Тарас Мазур обрав для постановки мюзикл "Ромео і Джульєтта". Григорій Сиротюк готує для малої сцени виставу під робочю назвою "ШВЛ", але це не пов’язано з коронавірусом. Поки що інтрига, сказав, що розшифрує назву потім. А ще готуємо виставу про Миколу Леонтовича. Поки що триває підготовча робота".

А ще Світлана Фицайло готує до друку книгу про театр, його славну й драматичну історію. Але для цього теж потрібні гроші, а з цим зараз у театру сутужніше, ніж будь-коли. Втім, тут не втрачають оптимізму, адже що без нього робити на сцені?

Державний архів Вінницької області підготував до урочистої дати онлайн-виставку документів "Театр – це кафедра, з якої можна багато добра принести людям." (М. В. Гоголь). Документи висвітлюють театральне життя 20-80-х років ХХ століття, яке теж далеко не завжди було простим. В основу виставки лягли документи фондів "Вінницький державний український муздрамтеатр ім. М.Садовського", "Подільська губернська інспектура народної освіти", "Тульчинська окружна інспектура народної освіти" та ін. Серед документів – списки акторів театру та відомості на зарплату, плакати-афіші та реклами, анкети та особові листи, накази та інше.

Сьогодні колектив вітає з Днем театру всіх, хто не уявляє життя без цього особливого мистецтва.  

Фото і відео сцен вистав: ФБ-сторінка театру.

Фото з архіву: Сергій Бахмутов.