Аварія на ЧАЕС: Як вінницькі пожежники 35 років тому рятували планету від "мирного атома"

Тридцять п’ять років тому 287 пожежників з Вінниччини одними з перших кинулися на порятунок планети. Ці слова можуть багатьом здаватися пафосними, але це було насправді так – пожежники поїхали на Чорнобильську АЕС, де 26 квітня 1986 року сталася небувалого масштабу техногенна катастрофа, наслідки якої могли зачепити весь світ. Керівник пресслужби ГУ ДСНС у Вінницькій області підполковник служби цивільного захисту Олександр Кутовий, який тривалий час збирав спогади колег, розповів дещо кореспонденту Depo.Вінниця.

"287 вінницьких пожежників працювали на ЧАЕС і в зоні відчуження 15 днів і ночей. Для когось з них вони пролетіли, як мить, для інших кожен день став вічністю. Вони по-різному згадували той час. Усіх 287 назвати не можна, але не назвати нікого теж неправильно. Усі вони – герої, це не перебільшення, – вважає Олександр Кутовий. – Серед них – Володимир Бабкін, Сергій  Гнатюк, Йосип Білоус, Антон Вербицький, Олег Григораш, Віталій Мазур, Віктор  Олійник,  Володимир Василюк,  Віктор  Федосєєв,  Анатолій  Доценко,  Володимир Розборський, Павло Рудь, Анатолій Войцицький, Анатолій Кришталь, Ярослав Кудлаєнко, Юрій Шевчук, Олександр Зленко, Віктор Мрих, Володимир Мрих, Василь Вахненко, Володимир Грицюк, Віктор Мельник, Анатолій Марущак, Віктор Олійник, Володимир Міщенко, Василь Чайка, Микола Гончарук… Крім того, по 14-15 днів у період з 1987 по 1990 рік чимало рятуальників з Вінниччини добровільно вахтовим методом працювали в Чорнобилі. Двічі ліквідатором можна вважати Миколу Саєнчука, який ще поза лавами пожежної служби брав участь у будівництві саркофагу в 1986-му, а в квітні 2020 року – у складі зведеного загону брав участь у ліквідації масштабних лісових пожеж у зоні відчуження".

Зведений загін пожежної охорони у наметовому містечку в с.Іванків Фото: архів газети "Мить істини"

Наметове містечко зведеного загону вінницьких пожежників Фото: архів газети "Мить істини"

Начальником штабу сил та засобів протипожежної  служби, що надавала допомогу в ліквідації наслідків аварії, у травні 1986-го керівництво МВС України призначило тоді заступника  начальника  відділу  пожежної охорони УВС підполковника внутрішньої служби  Петра  Меліхова, а командиром зведеного загону – Володимира Бабкіна, який на той час був також заступником начальника відділу пожежної охорони УВС Вінницької області.

Нарада керівництва штабу сил та засобів протипожежної служби. Фото: архів газети "Мить істини"

"Одразу після прибуття до районного центру Іванків (Київська область) надійшло  повідомлення про масштабну пожежу в кабельному тунелі між 3-м та зруйнованим 4-м енергоблоками АЕС, – веде далі пресофіцер. – Причина – коротке замикання.  Наші пожежники якраз тільки почали розвантажувати автомобілі й готуватися до поселення, як пролунав сигнал тривоги. Терміново відібрали 20 офіцерів. Але водії автобусів навідріз відмовилися везти пожежників далі, бо відрядження в них були оформлені лише до Іванкова, який за 70 кілометрів від електростанції. Проте через деякий час умовляння зіграли свою роль і вінницькі рятувальники таки вирушили до місця пожежі, на допомогу підрозділам загону Житомирської області".

Повернення з ліквідації чергової пожежі на АЕС. Фото: Михайло Ястремський

Гасили пожежу протягом чотирьох годин у зоні підвищеної радіації, тому стволи були закріплені в місцях горіння,  а особовий склад змінювався почергово.

Постійний дозиметричний контроль – необхідна умова перебування пожежників на ЧАЕС. Фото: Михайло Ястремський

"Складність планування приміщень тунелю і шляхів прокладання кабельних трас, несправність протипожежного водопроводу заважали знешкоджувати вогонь.  Перед офіцерами з нашого загону стояло завдання перевірити всі кабельні шахти після ліквідації осередків пожежі. Дуже важливо було тоді не допустити повторного займання трас. Невдовзі пожежу таки ліквідували повністю. Ніхто з прибулих на практиці не знав, як реагує організм людини на високу радіацію, але психологічний бар'єр зникав, коли згадували про подвиги героїв Володимира Правика, Віктора Кібенка, Леоніда Телятникова та інших пожежників, які були серед перших ліквідаторів", – розповідає Кутовий.

Наступної доби весь зведений загін передислокували з Іванкова до Чорнобиля.  Подолян розмістили в будівлях місцевої пожежної частини і в спустілих приміщеннях школи.

Вінничанам, окрім іншого, довелося вивозити з території станції опромінені пожежні автомобілі.

"Для ліквідації пожежі на 4-му реакторі 26 квітня було задіяно понад 60 одиниць техніки. Пожежні автомобілі потрібно було видалити з-під реактора, щоб вони не заважали проїзду бронетехніки та інших спеціальних машин. Караул, створений для зазначеної роботи, очолив Володимир Придатко. Серед покинутої напризволяще техніки незворушно стояли й машини Героїв Радянського Союзу Віктора Кібенка і Володимира Правика. Працювали  майже на уламках реактора, а тому діяти мали в умовах максимально обмеженого часу. Спочатку потренувалися на віддалених майданчиках, а потім – у бій.  За лічені хвилини брали на буксир і витягували за межі станції "брудні" цистерни.

Вирішення технічних питань з евакуації автомобіля Віктора Кібенка. Фото: Михайло Ястремський 

Евакуація вінницькими пожежниками автомобіля Віктора Кібенка з-під стін реактора. Фото: архів газети "Мить істини"

Аналогічно велася підготовка й до відкачки "важкої" води з підвалу того ж енергоблоку. Дозволялося працювати по 30-40 секунд. За цей час слід було встигнути поставити автомобіль на басейн, забрати з нього воду й організувати її відкачку. Вистояли й відкачали 16 тисяч (!) кубометрів рідини, що підтопила реактор", – веде далі Олександр Кутовий.  

Відпрацьовували заздалегідь і дії щодо подачі води на бетонування фундаменту майбутнього саркофагу.

"Товщина стін об'єкту "Укриття" в деяких місцях становить 18 метрів.  Декілька разів, через прикрі помилки інженерів, бетонування відкладалося, в той час, як офіцери пожежної охорони чекали на команду "подати воду" цілу добу. Було й таке, що техніка, задіяна на будівництві, переїжджала "рукави", руйнуючи водозабірну систему.  Доводилося все з'єднувати знову. Понад 10 тисяч кубометрів бетону було виготовлено з допомогою вінницьких фахівців", – уточнює пресофіцер.

Подача води для бетонування саркофагу над зруйнованим реактором. Фото: архів газети "Мить істини"

Чорнобиль підкосив здоров’я всіх, кому довелося брати участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Багатьох вінницьких пожежників, які 35 років тому рятували світ від біди, вже немає серед живих. Олександр Кутовий просить пом’янути Василя Бездєтного, Анатолія Бельмесова, Володимира Бондаря, Петра Войтка,  Михайла Степайка, Івана Герасименка, Олександра Гусарського, Володимира Єремчука, Валерія Коростильова, Валерія Кочетова, Олександра Кухаря,  Петра Меліхова, Василя  Прокоп'юка, Юрія Харитонова, Володимира Чорногуза, Миколу Шамалюка, Степана Безрученка, Петра Асафата, Віталія Хмелевського, Володимира Придатка, Юрія Луценка, Івана Фостика.

Зведений загін пожежної охорони повернувся на Вінниччину. Фото: архів газети "Мить істини"

Вінницькі пожежники розглядають грамоту начальника Головного управління пожежної охорони МВС СРСР А.К.Мікєєва. Фото: Михайло Ястремський

"Окремі слова подяки – дружинам мужніх ліквідаторів. Безсонні ночі, нервове напруження, тепло у серці і турбота про чоловіків і тоді, і сьогодні, безумовно дають право вважати їх рівноправними учасниками боротьби зі смертоносною стихією. Пам’ятаймо і про всіх учасників зведеного загону пожежної охорони Вінниччини, адже виконуючи складні завдання, вони теж отримали надзвичайно шкідливі дози радіації. Ці мужні люди не вимагають ні нагород, ні почестей, ні слави. Вони лише просять не забувати про те, що сталося 35 років тому. І я прошу – від імені всіх ліквідаторів, яких знаю і знав особисто", – завершив розмову Олександр Кутовий.

Повернення з чергового бойового завдання. Пожежна частина ЧАЕС. Фото: Михайло Ястремський

Схема розташування сил та засобів пожежної охорони під час ліквідації пожежі, спричиненої вибухом на АЕС Фото: архів газети "Мить істини"