Розкішні палаци вельмож, скромні помешкання геніїв і пам'ятки природи: Про що розповість 21 перлина Вінниччини

Літо вже відлетіло, але вересень – теж чудова пора для подорожей рідним краєм. На Вінниччині є чимало місць, які варто побачити, відчути їхню особливу енергетику і почути від місцевих жителів цікаві розповіді, в яких історичні факти тісно переплелися з легендами.

Наприкінці 2007 року утверджено список об'єктів, віднесених до номінації "Перлини Вінниччини" (під час конкурсу "Сім чудес Вінниччини" виявилося, що неймовірних місць на Вінниччині набагато більше, ніж сім, і вони теж заслуговують песного статусу). І от у цьому статусі природні й рукотворні визначні місця області перебувають уже 14 років. Серед них є відомі всім, а є й такі, що навіть їхні назви викликають у вінничан здивування ("Невже таке чудо зовсім близько?"). Так, якщо про "Сім чудес Вінниччини", визначені тоді ж, відомо більше, то про перлини знають переважно у відповідних населених пунктах.

Про кожну з них можна розповідати довго, але в одній публікації це неможливо, тому ставимо собі за мету хоча б повідомити про перлини Вінниччини читачам Depo.Вінниця, а пізніше розповідатимемо про них докладніше.

1. Архітектурно-парковий комплекс "Маєток Грохольських — Можайських" (пам'ятка архітектури XVIII ст, селище Вороновиця Вінницького р-ну)

Вишуканий палац, що нині є пам'яткою архітектури національного значення, збудований у 1770-1888-х роках знаним в Україні родом Грохольських. Та по-справжньому широко відомим маєток став після того, як у його стінах у другій половині ХІХ століття оселився автор першого у світі літального апарату Олександр Можайський. Тут же неподалік Вороновиці він проводив випробування свого винаходу. Власне, із Можайським історія уже колишнього маєтку пов'язана і дотепер. Нині у кількох залах палацу розміщується музей авіації та космонавтики, названий на честь авіаконструктора.

2. Батозька битва (історичні місця села Четвертинівка Гайсинського району)

1652 року поблизу села відбулася битва під Батогом між військами Богдана Хмельницького та Речі Посполитої; в ній загинули польний гетьман коронний Марцін Калиновський, його син Самуель Єжи, комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, брат майбутнього короля Яна ІІІ Собеського Марек та інші шляхтичі. Річ Посполита втратила вбитими 8000 добірних вояків.

Після перемоги над поляками під горою Батіг, козаки на чолі з Богданом Хмельницьким стали невеличким табором на відпочинок і на місці табору залишився камінь. З того часу цей камінь є сільським оберегом, дає силу, мужність, здоров'я і відвагу людям, які стануть на нього.

У селі в 2015 році відкрився музей Батозької битви, а ще тут проводять патріотичні фестивалі.

3. Грушкінська світа (геологічна пам'ятка природи, село Грушка Могилів-Подільського р-ну)

Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення. Розташована в межах Могилів-Подільського району Вінниччини поруч із селом Грушка.

Площа 0,5 складає 0,5 гектарів. Охороняється ділянка (відслонення гірських порід) на правому березі річки Мурафи. Довжина відслонення становить 13,3 км.

4. Кармелітський монастир (пам'ятка архітектури XVII ст, місто Бар)

Заснований монастир у 1616 році на руїнах іншого монастиря, назва якого не збереглася.

Під час національно-визвольної війни українського народу монастир був зруйнований. Пізніше приміщення було відбудоване з дерева, однак протрималось лише до пожежі, що сталася у 70-х роках XVII ст. У 1701 році колегіум і монастир звели домініканці — уже з цегли і на кам'яному фундаменті. Будівництво завершилось у 1787-му. Тут розташовувався Покровський монастир, що існував до початку XX ст. У 1908 році була побудована дзвіниця. Покровська церква, келії та дзвіниця збереглися до нашого часу. У 1917 році сестра Ядвіга Кулєша заснувала в монастирі об'єднання сестер бенедиктинок-місіонерок. Нині монастир діє.

5. Комплекс пам'яток архітектури і містобудування національного значення "Мури" (Домініканський та Єзуїтський монастирі XVII ст, Вінниця)

Вінницькі мури — комплекс оборонних і монастирських споруд XVII століття у Вінниці. Складався з будівель та стін єзуїтського монастиря, єзуїтського костелу, колегіуму та конвікту (гуртожитки), а також домініканського монастиря і домініканського костелу. Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Мури зведені у XVII столітті монахами-єзуїтами, ставши головною оборонною спорудою міста. Пізніше поруч були прибудовані домініканський монастир з костелом.

Єзуїтські Мури посідали важливе місце в житті міста, приймаючи в різний час під своїм дахом державні органи влади, суд, казначейство, тюрму, військові частини і склади, госпіталь, пожежну команду, Казанську церкву, міську богадільню і ломбард, друкарню міського управління і редакцію газети "Юго-Западный край". Найбільше ж вони записалися в дореволюційну історію Вінниці як місце розташування навчальних закладів — єзуїтської школи, підокружної (з 1776 року), а потім окружної (з 1785-го) школи відання польської Комісії національної освіти, повітової школи (1799–1814 роки), польської гімназії (1814–1831 роки) та трьох російських гімназій — двох чоловічих (1832–1847 та 1907–1919 роки) і жіночої (з 1912 року).

Після революції давній чернечий комплекс став одним з головних центрів наукового й освітнього, культурного й духовного життя Вінниці. На його території розміщувалися, зокрема, Вінницька філія Всенародної бібліотеки України при ВУАН (1920–1930 роки), педагогічний інститут (1932–1943 роки; тричі перейменовувався), Українська православна автокефальна церква (1923–1938 і 1942–1943 роки). Записані Мури і в історію спортивного товариства "Динамо" (йдеться про 1950–1973 роки). Сьогодні в древніх стінах розміщені Державний архів Вінницької області (з 1920-го), обласні краєзнавчий (з 1929-го) і художній музеї (з 1987-го) та технічний ліцей (з 1993-го).

Мури давно потребують реставрації, і для цього періодично збираються виділяти якісь кошти, іноді навіть виділяють. Але справа з місця майже не зрушає. От і цього року представнийи обласної й міської влади обговорювали можливість реставрації Мурів у складчину.

6. Кратер астероїда — Іллінецька астроблема (село Лугова Іллінецької громади Вінницького району)

Іллінецький кратер — астроблема у Вінницькій області віком близько 400 млн років. Єдина з астроблем України, що частково виходить на поверхню Землі. Кратер лежить на 8 км на захід від міста Іллінці (40 км на південний схід від Вінниці) на межі Липовецької та Іллінецької міських громад між селами Лугова, Слобідка, Іваньки та Жорнище. Значна частина будинків у селах, що прилягають до кратера, споруджені з уламків метеорита. 

Частину території астроблеми оголошено пам'яткою природи місцевого значення.

7. Літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського (Вінниця)

Вінницький літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського — музей-садиба письменника-класика Михайла Коцюбинського. Відкрито його 8 листопада 1927 року в будинку, де 17 вересня 1864 року народився письменник і проживав до 1897 року.

Меморіальний музей Михайла Коцюбинського — це також традиційне місце для проведення творчих зустрічей і найрізноманітніших виставок.

У музеї-садибі налічується близько 9 тисяч експонатів. Експозиція розміщується в п’яти кімнатах. Вона висвітлює в хронологічному порядку, життя і творчість Коцюбинського. Тут зберігаються прижиттєві видання його творів, їх переклади мовами народів миру, спогади сучасників, архівні матеріали, предмети побуту й етнографії. Зібрана цікава колекція художніх полотен — ілюстрацій до творів Коцюбинського "Дорогою ціною", "Маленький грішник", "Цвіт яблуні", "Fata morgana", "Тіні забутих предків" та ін.

Нині в музеї триває масштабна реставрація. 

8.  Літературно-меморіальний музей Стельмаха (село Дяківці Літинського р-ну)

Меморіальний музей відомого українського письменника Михайла Стельмаха відкритий 24 травня 1989 року в його рідному селі. Для цього було побудовано спеціальне приміщення. Ініціатором створення музею виступило обласне товариство книголюбів. Культурний комплекс має статус музею-бібліотеки. На першому поверсі розташовуються сільська бібліотека і читальний зал. Другий поверх – експозиційні зали і меморіальний робочий кабінет Михайла Опанасовича. В колекції представлені особисті речі письменника, фотографії, документи, книги. Всього фонди музею налічують понад 600 предметів.

9. Михайлівська церква (пам'ятка архітектури XVIII ст, село Дашів Гайсинського району)

Михайлівська церква (1764, за іншими даними — 1641 рік) розташована у селищі Дашів на вул. Соборна, 1. Пам'ятка архітектури національного значення, один із найкращих витворів дерев'яної архітектури Поділля. Деякий час ця частина Дашева була окремим селом Старий Дашів, тому іноді фігурує назва "Стародашівська церква".

10. Місто-курорт Хмільник — "Радонова скарбниця"

Нині місто розвивається як бальнеологічний курорт, один із радонових курортів в Україні. На території міста діють кілька оздоровниць. Основні засоби лікування: радіоактивні, вуглекислі, гідрокарбонат-хлориднокальціево-натрієві мінеральні води, торфове болото Війтівецького родовища. Показання: захворювання крові, органів руху, нервової системи, жіночі хвороби.

Щорічно на курорті оздоровлюється близько 50 тисяч громадян. Завдяки особливостям гідрологічної структури, запаси бальнеологічних ресурсів постійно поновлюються природним шляхом, що дозволяє щорічно приймати до 100 тисяч осіб. 

11. Музей гончарного мистецтва (село Новоселівка Гайсинського р-ну)

Музей відкрито в хаті, де народились відомі майстри, у 1988 році, з нагоди 100-річчя від дня народження Якима Герасименка. Музей носить статус "державного". У фонді музею 968 одиниць. В музейній експозиції представлено роботи місцевих бубнівських майстрів, які спеціалізувалися в основному, на виготовленні ужиткового посуду (мисок, макітер, горщиків), а також робили будівельну кераміку (з XVІІ століття – круглі кахлі). Особливе місце серед виробів посідали керамічна іграшка, дрібна пластика (ікони, хрестики, тощо).

Нещодавно пішла з життя племінниця Герасименків – легендарна майстриня Фросина Міщенко, або "бабця Франя", як називали її чимало людей. 

12. Музей просто неба (село Круподеринці Погребищенського р-ну)

Останнім власником Круподеринців був граф Микола Павлович Ігнатьєв (до цього село належало родині Ржевуських і лікарю Плятзеру). Відомий дипломат 1880 року пішов у відставку й оселився у селі Круподеринці. Родинна церква-мавзолей Ігнатьєвих була побудована в 1910 році за проектом Помаранцева у стилі, притаманному давньоболгарській архітектурі: саме генерал-лейтенант Ігнатьєв у 1878-му як дипломат підписав Сан-Стефанський договір, за яким Болгарія здобула незалежність. На честь похованого в Круподеринцях графа названа одна з вулиць болгарської столиці Софії, як і п'ять селищ Болгарії.

Біля річки зберігся старий млин, побудований графом у 1890 році. Через вікна можна навіть побачити залишки механізмів. Кажуть, що тут завжди був млин, а назва села пішла від того, що тут "крупу дерли".

13. Музей-садиба академіка Заболотного (село Заболотне Крижопільської громади Тульчинського району)

На півдні Вінницької області розташоване Заболотне, яке раніше мало назву Чоботарка. Тут народився, жив і похований видатний мікробіолог і епідеміолог, академік Данило Заболотний. Нині в селі діє меморіальний музей Д.К. Заболотного. До складу музейного комплексу входять сільський будинок, в якому народився майбутній вчений, великий сад і могили Данила Кириловича та його дружини, Людмили Радецької.

У будинку повністю збережений інтер'єр, який був за життя вченого.

14. Одвічна Русава (село Стіна Томашпільської громади)

Село Стіну Томашпільської громади називають Малими Карпатами. Але "перлиною" Вінниччини його визнали не тільки за краєвиди, а й за рукотворні пам’ятки. Це цілий комплекс, до якого зараховують "Сону галявину", урочище "Глибокий яр", "Яланецьку скелю", муровану церкву, кладовище кінця XIX ст, будинок лісника і млин кінця XIX — початку XX століття.

Нині в селі відроджують давні традиції ткацтва і виготовляють доріжки та інші вироби з вживаного одягу.

15. Олександрійський парк (село Благодатне Томашпільської громади Тульчинського району)

Парк розташований за 15 км від колишнього районного центру Томашполя на в'їзді до села Благодатного. Його площа становить 11,3 гектарів. Заснований в кінці ХІХ ст. в межах садиби графині Ганни Павлівни Бенет, паризької аристократки, яка прожила 103 роки і померла у 1916 році. Існує місцева легенда про мандрівника, який наймався до графині на роботу і розказав їй про красу подільської землі у Благодатному. Пані на власні очі пересвідчилася в істинності цих слів і купила навколишні землі під садибу, згодом побудувавши тут кришталевий палац, насадивши парк і фруктовий сад, створивши каскад з трьох водойм з дерев'яним, мармуровим та скляним дном відповідно.

16. Палац і парк графа Львова (пам'ятка архітектури XVIII ст, село Чернятин Жмеринського району), або палац Вітославських — Львових

За деякими джерелами, палац був побудований ще у XVII столітті В Реєстрі архітектурних пам'яток України записано, що палац та господарський флігель поруч з'явились тут у 1830 році, в епоху романтизму (звідси і мода на неоготику), за господарювання Вітославських. Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в'їзна брама. Коли ґрунтовий шлях замінила залізниця, якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості. Збереглися пілони воріт. Масивні високі пілони збудовані з цегли на кам'яному цоколі, оштукатурені та декоровані на всю висоту вставками з тесаного пісковику. Над чотирискатним залізним дахом піднімаються кам'яні шари, які чітко вирізняються серед зелені парку.

За брамою — фруктовий сад, а далі – дві дороги-алеї зі старезними деревами.

17. Палац та парк княгині Щербатової (пам'ятка архітектури кінця XIX ст, місто Немирів Віницького району)

Старий Немирівський палац (він не зберігся – це передісторія палацу Щербатової) був збудований для коронного гетьмана Юзефа Потоцького, що був сином гетьмана Андрія Потоцького, державного діяча Речі Посполитої та засновника Івано-Франківська.

Після смерті Юзефа Потоцького землі і палац перейшли у спадок єдиному сину Станіславу Потоцькому, а потім онуку Вінцентію. ласник містечка Вінцентій Потоцький вибудував у Немирові палац (ймовірно, той був дерев'яний). Його коштом була збудована лютеранська кірха і кадетський корпус — військова школа для російської, української шляхти, викладачами якої були переважно німці та французи. При школі він заснував також бібліотеку. Навколо палацу було закладено парк. Немирівський парк є парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, займає площу 85 гектарів.

В 1880 році старий палац Потоцьких був розібраний і на його місці через п'ять років почали будувати новий. За легендою, ідеєю для будівлі цього палацу слугував візит до Англії, де дочці власника земель княгині Щербатовій сподобався один з англійських заміських палаців. Немирівський палац будувався дуже довго — з 1894 по 1917 рік. Деякі речі зі старого батькового палацу були неренесені у новий — наприклад великий камін з білого мармуру з каріатидами, два мармурових медальйона.

Після встановлення радянської влади садиба княгині Щербатової була конфіскована. З 1921 року стала використовуватись спочатку як будинок відпочинку, а пізніше (і донині) як санаторій, відомий під назвою "Авангард". В 1956 році палац був відреставрований і до честі реставраторів його архітектурні риси були збережені. 

18. Пам'ятні місця Леонтовича

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинці, присілку Монастирок Брацлавського повіту на Поділлі (нині Вінницького району на Вінниччині) у родині сільського священника. Роки навчання пройшли у підготовчому класі Немирівської гімназії (1887 рік), Шаргородському духовному училищі (1888–1892 роки) та Кам’янець-Подільській духовній семінарії (1892–1899 роки), де вивченню хорової музики і співу відводилося важливе місце.

Після закінчення семінарії Микола Дмитрович працював у Чукiвськiй двокласній школі. Саме тут у 1901 році з’явилася "Перша збірка пісень з Поділля". Згодом Леонтович викладав у Тиврівському духовному училищі (у цей період композитор одружився з Клавдією Ферапонтівною Жовткевич), Вінницькій церковно-вчительській школі, де завершив роботу над "Другою збіркою пісень з Поділля", працював вчителем музики у залізничній школі Гришино (нині м. Покровськ) на Донбасі, викладачем співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі. Це був час композиторської зрілості і великих творчих звершень Леонтовича, у цей період у доробку композитора з’явився геніальний "Щедрик".

23 січня 1921 року у батьківській хаті в селі Марківка від руки вбивці передчасно трагічно загинув всесвітньо відомий великий композитор Микола Дмитрович Леонтович, якого справедливо називають "Українським Бахом".

Перлиною визнано сукупність місць, пов’язаних з ім’ям Леонтовича: меморіальний музей у Тульчині, музей у селі Марківка Теплицької громади, музей "Літературна Немирівщина" у Немирові.

Музей-квартира Леонтовича в Тульчині

Музей Леонтовича в Марківці

Музей "Літературна Немирівщина"

19. Свято-Преображенська церква (пам'ятка архітектури XVII ст, село Поличинці Махнівської громади Хмільницького району)

Будівля церкви Преображення Господнього була створена за одними документами – у 1661 році, за іншими – у ХVІІІ столітті у містечку Поличинці, яке входило до складу Бердичівського повіту. Місцем для побудови культового об'єкту стала територія, де колись розміщалась церква в ім'я Святого Онуфрія. Спочатку церква була греко-католицькою, потім стала православною.

20. Урочище "Устянська Дача" (ботанічний заказник загальнодержавного значення, с. Поташня Бершадської громади Гайсинського району)

Ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Бершадської міської громади на схід від міста Бершадь неподалік від села Устя (звідси й назва), поблизу села Поташня.

21. Храм Покрови Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури XVIII ст, село Каташин Чечельницької громади Гайсинського району)

Ценрква була побудована в 1778 році на кошти місцевого поміщика і прихожан храму, що стояв на цьому місці раніше. Він був зруйнований турецько-татарськими військами під час російсько-турецької війни. Триголова дерев’яна церква була зведена в стилі українського бароко і є одним з класичних зразків храмів Поділля того часу.

Припускають, що оформлення церкви виконано було італійськими майстрами. До 1887 року при храмі діяла церковно-приходська школа. У 1820 році на території церкви була побудована дзвіниця, що стояла окремо. Її зруйнували в 30-х роках ХХ століття. На її місці в 1990-х роках зведена нова дзвіниця. У 2014 році стараннями місцевого священика і прихожан церква була капітально відремонтована, перекрили покрівлю і купола. У Покровській церкві зберігається старовинний образ Пресвятої Богородиці Каташинської, який тут вважають чудотворним, про що свідчать вотивні знаки, принесені людьми, які отримали по молитві зцілення чи іншу Божу допомогу. Одне з таких приношень датоване 1757 роком. З цією іконою пов’язана легенда, що оповідає про порятунок від ворогів під час російсько-турецької війни і самого образу, і черниці, яка його сховала в колодязі. Зараз щотижня один раз в храмі, інший – біля колодязя, що врятував образ, настоятель церкви служить акафіст Пресвятій Богородиці Каташинській. 

Фото з відкритих джерел, відео: Олена Мотко