Як антикознавець-латиніст Адріанов виділив Вінницю на тлі "неграмотної" Російської імперії

Для сучасних вінничан прізвище Павла Адріанова "кануло в Лєту". Та історики зустрічають його в архівних документах, пов'язаних з розвитком освіти на теренах Східного Поділля першої третини ХХ ст.

Антикознавець-латиніст

Павло Адріанов народився у 1855 році у Західному Сибіру в родині дрібного чиновника з кантоністів (малолітні та неповнолітні сини нижніх військових чинів, які у силу свого походження повинні були нести військову службу, – Ред.). Середню освіту здобував у Томську. У 1876 році закінчив Санкт-Петербурзький історико-філологічний інститут.

"Дехто думає, що це був факультет університету. Але це був окремий спеціальний гуманітарний навчальний заклад. Адріанов спеціалізувався на давніх мовах – латині та давньогрецькій. І коли він закінчив інститут, його залишили там для підготовки до професорської кар'єри. Це автоматично передбачало наукове відрядження до європейських університетів на півроку. У ХІХ столітті лідерами з антикознавства були німецькі університети, куди й попрямував майбутній вчений", - розповідає доктор історичних наук, доцент кафедри історії та культури України Вінницького державного педагогічного університету Тетяна Кароєва.

В обласній бібліотеці ім. Тімірязєва зберігається книга творів давньоримського поета Катулла у перекладі німецького професора Лахмана.

Тут же переплетено конспект лекції, яку в Берлінському університеті слухав Адріанов, а на полях – зауваження Адріанова щодо лахманівського перекладу.

"Нас із дитинства вчать, що у книзі писати не можна. А коли це твоя книга? Через те, що ти в ній щось позначав, виділяв, підкреслював, вона перетворюється вже на наукове джерело. Зокрема, по цій книзі сучасні латиністи можуть аналізувати роботи самого Адріанова", - каже Тетяна Кароєва.

Ніжинський слід у російській літературі

Коли Адріанов повернувся з відрядження, його з незрозумілих причин не залишили у Санкт-Петербурзі. І в 1878-1890 роках він викладав у Ніжинському історико-філологічному інституті князя Безбородька – аналозі санкт-петербурзького (сьогодні правонаступником цього закладу є Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя).

На той час Адріанов вже був одружений, але у Ніжині не було жіночої гімназії. Тому його донька Варвара навчалася у Києві. Пізніше вона вийшла заміж за Володимира Перетця, професора Київського університету та одного з найперших дослідників давньоукраїнської літератури. Варвара також починала вивчати давньоукраїнську літературу, але за радянських часів, коли Київський університет перетворили на університет народної освіти, разом із чоловіком була змушена виїхати до Ленінграда і вже там на початку 1930-х років вона стала одним з провідних спеціалістів Пушкінського дому (Інституту російської літератури Російської академії наук, - Ред.).

Вона була науковим керівником Дмитра Лихачова - видатного радянський та російський філолога, культуролога, мистецтвознавця, автора фундаментальних праць з історії давньоруської літератури. А коли той повернувся із заслання на Соловецьких островах, взяла його у Пушкінський дім коректором, а потім – своїм аспірантом. У світову науку вона увійшла як Варвара Адріанова-Перетц (1888-1972), знаменита дослідниця давньоруської літератури.

Дружба та освіта

Із 1890 року, з невідомих дослідникам обставин обравши кар'єру чиновника, Павло Адріанов служив окружним інспектором Оренбурзької шкільної округи. Саме тут 1892 року він впорядкував бібліотеку, замовивши шрифтовий екслібрис із написом "Окружный инспекторъ Оренбургскаго учебнаго округа Павелъ Александровичъ Адріановъ дня 189... г. № ...". За нумерацією, у його збірці на той час було якнайменше 460 назв книг.

А 12 листопада 1902 року Адріанов почав службу у Вінниці помічником попечителя Київського навчального округу. Переїхавши до міста, він придбав земельну ділянку на вулиці, що нині носить ім'я Льва Толстого. Як вважає Тетяна Кароєва, зараз на цьому місті розташований будинок, на першому поверсі якого знаходиться ляльковий театр.

"Київському навчальному округу підпорядковувалося 5 губерній: Київська, Волинська, Подільська Чернігівська, Полтавська. Адріанов був куратором правобережної частини округу, і показовим є те, що місцем його служби була саме Вінниця, а не Житомир чи Кам'янець, який на той час був столицею губернії. До Адріанова заступників попечителя тут не було ніколи", - зазначає Тетяна Кароєва. Можливо, каже вона, це було свідчення визнання статусу Вінниці.

"На той час міністром освіти Російської імперії був колега Адріанова по Ніжинському інституту Григорій Зенгер. Саме завдяки контактам Адріанова і Зенгера Вінниці так швидко дозволили відкрити чоловічу та другу жіночу гімназії", - припускає Тетяна Кароєва.

За її словами, за тодішньою практикою, аби відкрити державний навчальний заклад, потрібно було співфінансування: місцева громада мала надати приміщення для закладу і частково профінансувати його утримання, іншу частку коштів надавала держава. "Фінансування Міністерства народної освіти було обмежене і тому не всі міста, які бажали відкрити середні навчальні заклади, отримували державне співфінансування. А у Вінниці напередодні революції 1917 року навчальних закладів було більше, ніж у губернському місті: дві державних жіночих гімназії та одна приватна, чоловіча гімназія, реальне та комерційне училище, йшли перемовини про відкриття землемірного та механіко-технічного училищ – і це при населенні до 100 тисяч. Ми говоримо, що Російська імперія була неграмотна, але Вінниця у цьому плані добряче піднялася. Так, місцева управа була готова фінансувати навчальні заклади, але те, що Міністерство освіти погоджувалося на фінансування зі свого боку, то заслуга Адріанова", - каже Тетяна Кароєва.

Пристойні статки для статського радника

Незабаром після переїзду до Вінниці Павло Адріанов отримав чин дійсного статського радника, що давало йому право на спадкове дворянство. 1903 року його було нагороджено орденом св. Володимира ІІІ ст., 1906 року – св. Станіслава І ст. Після 30-річної служби Адріанов отримав пенсію і з 1907 року був переведений у розпорядження попечителя Київського навчального округу. Із 1909 року він виконував обов'язки директора Вінницької чоловічої гімназії, додатково з 1911 року очолював педагогічну раду Вінницької міської 2-ї жіночої гімназії, що знаходилися у "Мурах" (нині там знаходиться технічний ліцей).

Мабуть як найвищий у Вінниці освітянський чиновник опікувався створенням Вінницького учительського інституту (нині у приміщенні інституту знаходиться корпус будівельного технікуму, який розташований вздовж проспекту Коцюбинського, - ред), допоки у вересні 1912 року директором інституту було призначено статського радника Запольського.

Службова діяльність Павла Андріянова забезпечувала досить високі матеріальні статки. Під час служби його річне утримування сягало 3 900 руб. "Людина, яка у ті часи мала 1000 рублів на рік, вважалася забезпеченою. Людина, яка мала 5000 рублів на рік - заможною", - пояснює Тетяна Кароєва.

По закінченню сумлінної 25-річної служби Адріанову було призначено ще й додаткову пенсію у розмірі 700 руб. Після виходу на пенсію, що сягала 2 200 руб., його праця в чоловічій гімназії приносила 375 руб. за уроки, жіночій – 600 руб. за головування на педагогічній раді, 300 руб. за уроки. Подібне фінансове становище дозволяло йому витрачати на бібліотеку досить серйозні кошти.

За радянської влади після закриття гімназій Адріанов очолював міські трудові школи, зокрема №8 у "Мурах". Паралельно викладав латину у фармацевтичному технікумі (певний час він розташовувався у приміщенні, де зараз знаходиться шкірно-венерологічний диспансер), акушерських курсах, медичних курсах, навіть очолював курси іноземних мов (1921-1923 роки).

Був членом РОБОСу (профспілка робітників освіти, - ред.), профспілки наукових співробітників, де входив до складу біографічної комісії, яка з 1924 року співпрацювала з біографічною комісією Всеукраїнської академії наук. 27 лютого 1927 року Адріанов був обраний головою комісії. Основними напрямками його біографістичних досліджень були: педагоги, лікарі, професори і вчені, земські та міські діячі краю. Вже у перший рік його головування до Києва було відправлено понад 100 біографічних довідок.

Відомостей про трудову діяльність Павла Адріанова після 1929 року дослідники не виявлено. "Ймовірно, враховуючи поважний вік він відійшов від активної роботи. Водночас серед репресованих вінничан його ім'я також не знайдено", - каже Тетяна Кароєва.

Горацій з автографом

Виконуючи обов'язки чиновника, Адріанов не полишав наукової діяльності, багато уваги приділяв популяризації античної літератури та історії. Ще у 80-х роках ХІХ ст. він почав друкуватися, зокрема в "Известиях" Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька побачили світ наукові студії про Цицерона, Горація, що згодом виходили й окремими виданнями. Чудово володіючи мовами, зокрема давньогрецькою та латиною, практикувався в перекладах. Зокрема, переклад Адріанова історичних праць Тита Лівія, здійснений у 90-х роках, неодноразово передруковувався і був рекомендований для використання у середніх навчальних закладах Російської імперії до самої революції 1917 року.

"Вся Російська імперія, всі діти, які вчилися у середній школі, знайомилися із творами Тита Лівія за допомогою перекладів Адріанова. Це тисячні наклади. В обласній бібліотеці ім. Тімірязєва є декілька примірників цього видання: з Немирівської чоловічої гімназії, Вінницького реального училища та Вінницької міської публічної бібліотеки ім. М. Гоголя", - каже Тетяна Кароєва. Зрозуміло, зазначає вона, що видання та перевидання творів Лівія давали Адріанову додаткове джерело доходу.

Загалом у фондах бібліотеки ім. Тімірязєва зберігаються 37 томів із зібрання Павла Адріанова, що містять 50 назв видань, у тому числі - 3 конволюта.

"Іноді книжки виходили у паперовій обкладинці. Декілька таких брошурок – 3, 4, 5, іноді 10 – збирали та переплітали в одну книгу. Такий блок і називається конволют – тобто власно створена, в обкладинці, збірка брошур", - пояснює Тетяна Кароєва.

Найдавнішим виданням адріанівської бібліотеки є твори Горація 1519 року друку. "Всі ми говоримо про те, що епоха Ренесансу була епохою повернення античності в європейську культуру. Але як до нас дійшла антична літературна спадщина? Через сувої? Насправді, здебільшого через рукописні переклади арабів, євреїв, ранніх середньовічних письменників, тому так гостро стояло питання широкого доступу до цих творів та правдивості перекладів. І от, наприклад, італійський видавець Альд Мануцій (1449-1515) зібрав науковців, аби ті зробили нові критичні переклади з арабської та арамейської на латину.

Фактично завдяки цій так званій Альдіновій Академії до нас дійшли всі тексти Аристотеля, Гомера, Полібія, Тацита, Тита Лівія, Горація. Саме такою і є книга з бібліотеки Адріанова, видана у Паризі, - одне з перших видань Горація у Європі.", - розповідає Тетяна Кароєва. За її словами, в Україні існує лише три таких примірника. Крім бібліотеки ім. Тімірязєва, ще два зберігаються в Національній бібліотеці України ім. Вернадського у Києві.

Рідкісною ця книга є і завдяки двокольоровому друку, і завдяки тому, що містить одне з перших зображень типографського верстату.

"Ми виявили також двотомник творів Аристотеля, що має паралельний друк грецькою та латиною і була надрукована 1597 року. Серед інших першоджерел у книгозбірні Адріанова ми спостерігаємо твори давньогрецьких та давньоримських авторів Геродота, Ксенофонта, Полібія, Фукідіда, Аміана Марцелія, Тібулла, Проперція, Тита Лівія у російських перекладах", - каже Тетяна Кароєва.

Хоча власна наукова кар'єра не склалася, Адріанов підтримував зв'язки з тогочасними видатними вченими – антикознавцями. Тому в його бібліотеці виявлено 9 праць російського науковця Василя Васильовича Латишева (1855-1921), петербуржця, академіка Імператорської Академії наук, 11 праць член-кореспондента Імператорської Академії наук, державного діяча Григорія Едуардовича Зенгера (1853-1919), 2 праці Юліана Андрійовича Кулаковського (1855-1919), киянина, член-кореспондента Імператорської Академії наук, працю Антона В'ячеславовича Добіаша (1846-1911), професора Нежинського історико-філологічного інституту. Більшість книг - із дарчими написами авторів, що засвідчують їхню повагу до колеги. Зберігається також у відділі рідкісних і цінних видань бібліотеки рукопис лекцій професора, засновника російської епіграфічної школи Федора Федоровича Соколова (1841-1909). У Соколова Адріанов вчився разом з В. Латишевим, якого вважають найближчим учнем професора.

Серед інших примірників "адріанової бібліотеки" слід згадати перше, вже посмертне, видання відомої згодом книги "Римские древности" (1884) російського вченого-антикознавця А. Зиновьєва (1801-1884), присвячена громадському та приватному життю стародавніх римлян, популярні гімназичні підручники "Древняя история" (1885) Д. Іловайського (1832-1920), "История Греции" (1877) Я. Гуревича (1843-1906). В книгозбірні Адріанова були перші російські переклади багатьох класичних праць з антикознавства іноземних вчених: "Гражданская община античного мира" (1869) французького науковця Куланжа де Фюнстеля (1830-1889), "Древнегреческая жизнь" (1879) англійського історика Джона Магафі (1839-1919).

"Ця невеличка колекція Адріанова з декількох десятків видань наочно демонструє доволі високий рівень та коло культурних і наукових інтересів вінничан першої третини ХХ ст. Хоча Павла Олександровича неможливо назвати типовим вінничанином, його збірка засвідчує існування глибокого інтелектуального і духовного життя тогочасної Вінниці. Здавалося б, повітове місто десь на околиці імперії, і тут – книги 16 століття", - каже Тетяна Кароєва.