Волонтер під прицілом: Як воно - допомагати армії, коли на тебе полюють

У вівторок, 5 грудня, Україна відзначає День волонтера. Ці відважні люди під час Революції Гідності допомагали активістам, а з початком війни "переключилися" на українських бійців на Сході. Мешканці західних, центральних, південних областей країни волонтерять вже котрий рік. Їх люблять, поважають, та насправді волонтером бути не просто. Часто буває так, що їхні вчинки цінують бійці Збройних сил України, але засуджують сусіди та односельчани, які не поділяють їхніх переконань.

До Дня волонтера кореспондентка Depo.ua поспілкувалася із двома жінками, які, на власний страх та ризик, ще у 2014 році стали волонтерками та допомагали підрозділам Збройних сил України. Вони переїхали із окупованого Донецька, оселилися у прифронтовому Новгородському та вирішили, що їхня допомога буде важливою для української армії, яка у 2014 році перебувала у критичному стані та потребувала підтримки, як ніколи.

Наталка та Олена попросили не вказувати їхніх прізвищ із міркувань безпеки, адже населений пункт розташований близько від лінії розмежування, тож не варто виключати ризики щодо їхнього життя та здоров'я.

Свою діяльність дівчата розпочали із вирішення побутових проблем військовослужбовців, які дислокувалися поблизу їхнього населеного пункту. Вони допомагали із постачанням їжі та чистого одягу. У листопаді 2014 року армія була не надто укомплектована. Все трималося на волонтерській допомозі небайдужих українців. Восени було холодно, тому дівчата піклувались про теплі речі .

Лінія розмежування, про яку щодня говорять в загальноукраїнських ЗМІ, від помешкань Олени та Наталки розташована через вулицю. За кілька кілометрів від їхнього помешкання "розгулювали" диверсійно-розвідувальні групи, а бойовики накривали із важкого озброєння територію їхнього населеного пункту.

"Допомагали їжею, одягом, медикаментами. Тим, чим могли", - згадує Наталка.

Для бійців дівчата готували страви української кухні. Пекли пироги з картоплею, капустою, з повидлом, ліпили вареники, нарізали салати, варили борщі, курочку запікали. Хлопці лише давали посуд, а дівчата наповнювали гарячими стравами.

У цьому, в принципі, і полягає унікальність волонтерів поблизу лінії розмежування – вони можуть годувати українських бійців стравами щойно з плити, а не холодними чи розігрітими. На позиціях це безцінно у будь-яку пору року. Бійці давали волонтеркам також напівфабрикати, з яких ті готували страви та відвозили на бойові позиції.

"У новорічні свята заступник командира, скажімо, приїздив до нас та казав, що треба було б зробити і святковий стіл, не буденний: олів'є, салатики всілякі. Ми їм тортик пекли. Пироги печемо на основі згущеного молока: додаємо в тісто замість звичайного ", - діляться кулінарними секретами жінки.

Через свою доброту у прифронтовій зоні дівчата терпіли і незручності. Були випадки, коли на парканах помешкання дівчат невідомі писали всілякі кепські висловлювання на їхню адресу.

"Деякі волонтери досі не поширюють у Фейсбуці чи інших інформацію про свою роботу, - каже селищний голова Новгородського Микола Ленко. - Навіть зараз все ще небезпечно були відкритим волонтером, як ці дівчата. Буквально через два місяці після звільнення населеного пункту нашу автівку, яка діставалася до позицій, розстріляли сепаратисти, вона вибухнула. Поранений був водій. Та дівчата молодці прикипіли душею до бойових підрозділів".

Олена та Наталка виконували свою роботу поруч із лінією розмежування, ризикували життям та здоров'ям. Коли не було автомобіля, дівчата за допомогою підручних засобів доставляли їжу на позиції: в руках, на візках.

"Те, що вони робили – це підвалини нашої перемоги, - переконаний Ленко.

Мотиви волонтерства у Олени та Наталки були дуже простими. Їм просто хотілось зробити все можливе задля порятунку держави. "Це армія мого народу, як я можу визнати іншу державу? Я тут народилася, виросла. Це звичайний борг перед Батьківщиною. Простими вчинками можна, насправді, сильно допомогти. Якби було більше таких людей, як ми, то, може, не було б і цього всього. Нам немає чого ділити – Україна одна", - впевнені волонтерки.