Грідня, кліті та пивниця: Яким був вінницький замок до перетворення на міф

Вінницька Замкова гора - місце на лівому березі Південного Бугу, звідки, як вважається, починалась історія міста - у найближчі роки може стати новим культурним та туристичним об'єктом. Такі плани озвучив міський голова Вінниці Сергій Моргунов, зазначивши, що є бажання відтворити на горі побут минулих часів, аби показати, як жили вінничани багато століть тому.

Нині територія, де колись розміщувався замок, частково огороджена. Тут від минулого року проводять археологічні розкопки - сесія міськради виділила на це 190 тисяч гривень, тож влітку дослідження мають відновити. Як пояснюють у мерії, розкопки проводять, аби краще дослідити історію міста і в майбутньому мати змогу зацікавлювати туристів.

Вінницький замок стояв на горі за сучасним Староміським мостом. Сьогодні, щоправда, його існування сприймається більше як міфічне, адже від споруд тут не залишилось нічого.

У 2016 році про Замкову гору заговорили, оскільки археологи виявили тут рештки людських поховань. За словами старшого наукового співробітника Інституту археології Національної Академії Наук України Лариси Виногродської, тут знайшли 30 людських скелетів, які згодом відвезли до Києва на дослідження з подальшим перепохованням. У деяких історичних джерелах стверджується, що раніше на цьому місці був православний цвинтар, закритий понад сотню років тому.

Плани міськради щодо Замкової гори породили серед вінничан чимало версій та побажань, яким може бути майбутній культурний об'єкт – від оглядового майданчика з площею для фестивалів та виставок до будівництва копії замку, на кшталт відтворення козацьких укріплень Запорізької Січі на дніпровському острові Хортиця.

У департаменті архітектури та містобудування міської ради редакції Depo.Вінниця жоден варіант не підтвердили, але й не спростували, уточнивши лише, що уже розробляється концепції анонсованого туристичного об'єкту. Оскільки затвердження концепції не відбулось, не велись роботи із виготовлення робочого проекту і пошуку інвестора. Поки все на етапі напрацювань, про які, на жаль, не розповіли.

У будь-якому разі, точне відтворення вінницького замку неможливе – за багато століть від оборонної споруди не залишилось навіть рештків. Тому причиною як численні ворожі напади, так і архітектурні особливості замку.

Що собою представляв Вінницький замок нині можна уявити тільки за описами дослідників, які збирали відомості по крупицях. При чому чимало даних були досить суперечливими. Візуалізацію досліджень можна побачити у Вінницькому краєзнавчому музеї, де є макет замку, виготовлений латвійськими художниками в 1964 році під час реекспозиції музею. Та це тільки умовне відтворення, наголошують історики.

Авторитетним джерелом, яке описує споруду, є видання 1926 року авторства Миколи Білінського "Вінницький замок. Історичний нарис". Як зазначає дослідник, перші аргументовані відомості про фортецю датовано лише початком ХІV століття, починаючи від доби Коріатовичів, одних із засновників Вінниці. Доти у літописах зустрічаються лише коротенькі звістки, та й то тільки про руйнування твердині. Брак інформації породив кілька суперечливих версій, за однією з яких на той період Вінниця мала одразу два замки: один на скелі сучасного Старого міста, інший – на острові Кемпа. Білінський такий варіант заперечив, аргументуючи тим, що Коріатовичам, які будували замки на гірській місцевості, було ні до чого відступати від правил і витрачатися на будівництво ще у долині на острові.

Як стверджує дослідник, замок на староміській горі мав 24 сажні (1 сажень - 2,134 метра, - Ред.) завдовжки і в 20 з чвертю сажнів завширшки, тобто близько 500 кв. саженів. Уже під час роботи над нарисом майже сто років тому автор зауважив, що площа колишнього замку суттєво зменшилась – частину скелі знесли для добування каменю. Донині збереглися листівки із зображенням саме тієї каменоломні.

Скеля колишньої каменоломні видніється й дотепер з вулиці Гліба Успенського.

За описами Вінницького замку 1545 року, він був суцільно дерев'яною і недосконалою спорудою, що регулярно потерпала від атмосферних явищ - стіни скоро згнивали і потребували безупинного ремонту. Це є головним поясненням того, що донині від замку не збереглося й сліду.

Про конструкцію замку в нарисі Білінського йдеться дослівно наступне: "Стіни в замку були подвійні: одна з дубового дерева в зруб, друга на віддаленні від неї на локіть (себ-то на 3/4 аршина) з лозового плоту обмащена глиною; між ними було насипано землі з піском. Таку конструкцію стін вважали найбезпечнішою, бо, як каже опис, коли стріляли з гармат, то ядро не могло пробити стіни. Поверх цих стін було збудовано ще такі самі стіни покриті, дубовим помостом, який в описі називається бланкуванням. В найголовніших місцях на верхніх стінах були вежі числом 5 і одна башта над ворітьми, де був в'їзд до замку перекладним мостом через рів. Башта була з подвійними дубовими стінами, в середині яких було насипано землі на пів чверти п'яди. У вежах і башті пророблено було стрільниці - отвори, через які стріляли в нападників на замок. До внутрішніх стін були прироблені прибудування числом 30, так звані городні, теж деревляні. Вони призначені були для захисту майна й самого населення, коли нападали татари: кожне село мало свою окрему городню. Крім того було 20 льохів для міщан і зем'ян, як зауважено в описі "на захование". Не відомо чи в льохах ховали тільки продукти, чи можна було тут ховатися й людям. Замок був оточений ровом, через який в'їздили до замку тільки зводним мостом. В самому замку були: церква на честь Покрови, дві світлиці, грідня у вежах, чотири зем'янські кліті, кухня й пивниця - це все безпосередньо на землі. За стінами замка були стайня, кухня і, як подано в описі, "ізба чорная". Весь замок був оточений частоколом (острегом) з двома ворітьми, одні на горі, за описом від "Браслава" значить на південь, другі внизу від мосту. Мостів було два: один на Богові, другий на річці Вінниці. Коло того й другого були млини".

Замок на горі проіснував близько двохсот років. 1580 рік став останнім – під час нападу на Вінницю татари спалили його ущент. Відновлювати фортецю після катастрофи не стали, новий замок будували уже згодом саме на острові Кемпа, де він проіснував ще близько двох століть. Але це був уже зовсім інший відрізок історії Вінниці.