Рятівник людства: Як єврейський хлопчик з невеликого подільського містечка став Нобелівським лауреатом

Сьогодні, 24 березня, світ відзначає День боротьби з туберкульозом. Мало хто з наших співвітчизників знає, що найважливіша віха в боротьбі з туберкульозом сталась завдяки виходцю з невеликого подільського містечка Нова Прилука (нині – Вінницького, донедавна – Липовецького району Вінниччини) Зельман Абрахам Ваксман. І йдеться не тільки про війну з туберкульозом, адже саме Ваксман уперше вимовив слово "антибіотик," а винайдений ним препарат стрептоміцин спричинив справжню революцію в лікуванні сухот.

Хоч зараз чи не всі сили кинуто на боротьбу з іншою інфекцією, вимушена "неувага" до туберкульозу, без сумніву, через деякий час дасться взнаки. Але це – тема окремої розмови. А у Всесвітній день боротьби з туберкульозом Борис Пухлик,  відомий український науковець у галузі алергології, імунології й фтизіатрії, доктор медичних наук, професор, який значну частину свого життя присвятив лікуванню хворих на сухоти і дослідженню цієї грізної хвороби, розповідає Depo.Вінниця про земляка – Зельмана Абрахама Ваксмана, Нобелівського лауреата, який винайшов стрептоміцин, перший по-справжньому ефективний препарат для лікування туберкульозу.

Зельман Абрахам Ваксман, винахідник стрептоміцину. Фото: Вікіпедія

Дитинство і юність Зельмана Ваксмана

"Зельман Абрахам Ваксман народився 2 липня 1888 року в містечку Нова Прилука, тоді – Бердичівського району Київської губернії. Для євреїв тодішньої Російської імперії, якій належали ці землі, існували "зони осілості", тому й жили вони не в містах, а в селах та містечках. Батьки Ваксмана були дрібними комерсантами. Його батько Янкель Ваксман був з вінницьких євреїв, мати – з новоприлуцьких. Глава сім'ї Янкель (Якоб) був дрібним орендарем, а мати Фрейда (Фредія, Фрадя), уроджена Лондон, тримала промтоварний магазин. Ім'я Зельман хлопець отримав на честь діда по материнській лінії, друге ім'я – Аврум – на честь діда по батьківській лінії. Пізніше, отримуючи американське громадянство, він стане Зельманом (Селманом) Абрахамом Ваксманом. Вихованням дитини опікувалась мати Фредія Зельман, з 5 років майбутній науковець відвідував хедер (єврейську школу), з 10 років мати наймала репетиторів з Вінниці, які навчали географії, історії, математиці, російській, французькій та німецькій мовам. Здібності Зельман виявляв настільки дивовижні, що вже в підлітковому віці він (про що збереглися відомості) організував школу для малозабезпечених дітей-односельчан. Нещодавно я дізнався, що антибіотик фрадіцин Ваксман назвав на честь матері, – розповідає професор Пухлик. – Зельман навчався дуже добре, і всі вважали, що він стане вчителем. Для подальшого навчання він поїхав в Одесу і у 1910 році склав там екстерном іспити про закінчення гімназії".

Будівля Новоприлуцької школи, де колись був хедер, у якому навчався Зельман Ваксман

Одеська гімназія, в якій навчася Ваксман

У дитинстві Зельман пережив потрясіння. яке вплинуло на його подальше життя: від дифтерії померла його двоюрідна сестра Мішха. "Коли я дивився, як вона вмирає, мій дитячий мозок задумався про можливий вплив лікарських засобів на порятунок життя", – розповідів нащадкам Ваксман. 

Зупинятися в навчанні Ваксман не хотів і, скориставшись допомогою родичів, емігрував у США. У 1911 році Ваксман вступив до сільськогосподарського коледжу при Рутгеровському інституті, вигравши конкурс на державну стипендію. Закінчивши його в 1915 році і отримавши ступінь магістра, він був призначений помічником у відділі біології грунту, керованому доктором Йомом. У цьому ж році він став громадянином США.

Зельман Ваксман під час навчання в Одесі

"Як бачите, він не був прямо причетний до медицини, а працював в іншій галузі, але здобув світову славу і вдячність людства саме за медичний препарат", – наголошує Борис Пухлик.

У 1916 році Ваксман отримує вчений ступінь "майстра" наук, а в 1918 році – ступінь доктора наук.

У 1916-му Ваксман одружився з Деборою (Берті) Митник, яка також емігрувала з його рідного міста Прилуки. Пізніше в сім'ї Ваксманів народився син, названий Байроном. "Забігаючи наперед, скажу, що Байрон Ваксман у 2003 році з групою науковців із США приїздив до Вінниці на ювілейну конференцію, присвячену Зельману Ваксмана, і відкрив пам'ятну стелу в рідному селі його батька", – зробив відступ Борис Пухлик.

Пам’ятна стела в селі Нова Прилука

Революція в лікуванні туберкульозу

Предметом наукового інтересу Зельмана Ваксмана були ґрунтові мікроби та їхня взаємодія. Закінчивши вивчення хімії ферментів як студент-дослідник в Каліфорнійському університеті в Берклі й отримавши ступінь доктора філософії, Ваксман повернувся в Рутгерс, де спочатку читав лекції, в 1925 році був призначений ад'юнкт-професором, в 1930 році – професором мікробіології ґрунту і в 1943 році – професором мікробіології і завідувачем відділом. У 1949 році Ваксман при Рутгеровському університеті запропонував заснувати інститут мікробіології, згодом ставши його директором. У 1951 році були завершені всі формальності щодо створення інституту, він отримав 80% державне фінансування. У 1954 році на базі інституту було проведено великий форум мікробіологів.

Інститут мікробіології в Рутгерсі

"Слід згадати про те, що в першій половині ХХ століття туберкульоз був найпоширенішим інфекційним захворюванням. Щороку до числа хворих додавалося 5-7 мільйонів людей у світі, 2-3 мільйони помирали від туберкульозу. У зв'язку з загрозою нової світової війни небезпека епідемії туберкульозу різко зросла. Лікування туберкульозу в той час будувалося на кліматотерапії, дієтах, проводилася коллапсотерапія. Оскільки на той час професор Ерліх започаткував хіміотерапію захворювань, тривали пошуки хіміопрепаратів, ефективних проти збудника туберкульозу. Однак створення антибіотика – антагоніста мікобактерії туберкульозу не розглядалося, хоча принцип L. Pasteur "Життя заважає життя" (La vie empeche la vie) вже був у сфері уваги дослідників. У 1932 році Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулася до Ваксмана з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу в грунті. Було помічено, що трупи померлих від туберкульозом після тривалого перебування в землі немов би "сануються", очищаються від інфекції. Існувало припущення, що це пов'язано з впливом на МБТ мікробів-антагоністів", – розповідає професор Пухлик.

Ваксман і створена нам група науковців вивчили близько 10 тисяч різноманітних грунтових мікробів у пошуках антибіотиків, які могли б руйнувати бактерії, не завдаючи шкоди людині. У 1940 році дослідницька група виділила актиноміцин, який виявився високотоксичним. А ще через два роки вчені відкрили стрептотріцін – антибіотик, високоефективний щодо збудника туберкульозу. Після кількох років тестування і вдосконалення у 1946 році стрептоміцин почали широко використовувати в медицині. У 1946 році Ваксман був свідком того, як Ніна, дівчинка років 9, яка мала померти від туберкульозного менінгіту,  була врятована чудодійним стрептоміцином. Раніше з 400 дітей, які щорічно потрапляли до лікарні з таким діагнозом, ніхто не виживав.

"Цей препарат виявився особливо цінним, тому що його ефективності стосовно бактерій, стійких до сульфаніламідних препаратів і пеніциліну, – веде далі професор. – Створена групою Ваксмана технологія дозволила в подальшому створити чимало нових антибіотиків. Взагалі термін "антибіотики" запропонував саме Ваксман в 1941 році, ще до винайдення стрептоміцину. Ваксмана відрізняло вміння знайти і згуртувати навколо себе талановитих людей, побачити і виділити серед масиву наукових даних найбільш важливе. Він мав і неабиякий організаційний талант, умів вигідно показати свої дослідження і отримати для них фінансування. Погодьтеся, це відіграє вирішальну роль, адже дає можливість продовжувати дослідження і ставити їх на службу людству. Не отримавши спочатку фінансування від уряду, Ваксман знайшов його в Фонді Співдружності Націй та інших неурядових організаціях. За даними медичної літератури, стрептоміцин в перші роки його застосування "піднімав" навіть приречених на смерть хворих на туберкульоз. Він став широко застосовуватися і для лікування інших інфекційних і запальних захворювань. Кілька десятиліть комбінація пеніцилін + стрептоміцин була практично єдиною в нашій та інших країнах при лікуванні пневмоній і багатьох інфекцій. І хоч тепер існують більш ефективні препарати для лікування туберкульозу, можна з упевненістю сказати, що цей препарат врятував сотні мільйонів життів".

Нобелівська премія 

У 1952 році Ваксман був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини "за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу". У промові при врученні премії Арвід Волгрен з Каролінського інституту зазначив, що "на відміну від відкриття пеніциліну професором Александером Флемінгом, яке було в значній мірі завдяки щасливому випадку, відкриття стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної і невтомної праці великої групи вчених". Волгрен вітав Ваксмана як "одного з найбільших благодійників людства".

Вручення Ваксману Нобелівської премії 

У 1950 році Ваксман став кавалером ордена Почесного легіону. Йому були присуджені почесні докторські ступені університетів Льєжа і Рутгера; він був членом Національної академії наук США, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового ґрунтознавча товариства, Американського хімічного товариства і Товариства експериментальної біології і медицини. Ваксман став почесним професором багатьох університетів світу. Крім відкриття стрептоміцину та інших препаратів відомі серйозні його дослідження в галузі мікробіології грунту, мікробіологічної захисту днищ суден, точної апаратури і багато інших Він видав понад 400 наукових робіт, написав 18 книг. Вийшовши на пенсію в 1958 році він заснував фамільний благодійний фонд для підтримки наукових досліджень в галузі мікробіології.

Згодом фондом керував син Зельмана Ваксман Байрон, який також став професором в галузі мікробіології і Фредерік Нейдхарта, опікунами фонду були майже постійно були члени сім'ї Ваксмана (дружина, онуки).

Більшість коштів, отриманих за використання стрептоміцину, Ваксман спрямовував на розвиток інституту, наукових досліджень. Певна частина коштів йшла на підтримку вчених, студентів, які емігрували з СРСР.

"У 1956 році Ваксман приїздив в СРСР з лекціями, в СРСР публікувалися його роботи. Україна робіт Ваксмана, наскільки мені відомо, не публікувала", – додав Борис Пухлик.

Ваксман помер 16 серпня 1973 року в Хайенісе (штат Массачусетс).

Під час приїзду Байрона Ваксмана на Вінниччину. Крайній праворуч – Борис Пухлик

Проте ера хіміотерапії туберкульозу відносно швидко змінилася ерою хіміорезистентного туберкульозу, що знову призвело до зростання захворюваності на туберкульоз в більшості країн світу. Після появи перших хіміопрепаратів для лікування туберкульозу,безліччю досліджень було показано, що лікування одним препаратом, хоч і давало тимчасове ослаблення симптомів, зрештою вело до селекції резистентних організмів і рецидиву небезпечної хвороби.

"Доторкнутися до пам'яті великої Людини"

"Фтизіатри знову, як і в доантибактеріальну еру, потребують ефективних протитуберкульозних препаратів, оскільки зявляються нові серйозні проблеми, зокрема й хіміорезичтентний туебркульоз. Але винайдений Ваксманом стрептоміцин врятував мільйони життів, – розповідає Пухлик. – Я починав роботу як молодий лікар у дитячому відділенні сільської лікарні на Вінниччині, і завжди при запальних і інфекційних захворюваннях у дітей (у дорослих це також було аксіомою) починав лікування з поєднання пеніциліну і стрептоміцину. Пізніше, працюючи в серйозній протитуберкульозної клініці, я призначав стрептоміцин як один з головних препаратів в лікуванні туберкульозу, а при туберкульозному менінгіті хлоркальцієвий комплекс стрептоміцину був найкращим на той час".

Борис Пухлик і його однодумці причетні й до увічнення пам’яті Ваксмана на Вінниччині, хоча їм не вдалося втілити всіх задумів.

"Ми виїжджали до Нової Прилуки, але ніхто нам не міг вказати, де був будиночок Ваксманів. Рішенням сільради дна з вулиць села названа ім'ям Ваксмана, однак відповідних табличок в той час не виготовили. У 2003 році група вінницьких вчених і інтелігенції, об'єднаних у фонд імені Зельмана Ваксманв, разом з міською єврейською організацією вирішила, наскільки це було можливо, виправити ситуацію. До 115-річчя від дня народження і 30-річчя від дня смерті цього великого науковця, було проведено міжнародну конференцію, присвячену пам'яті Ваксмана. Організацію конференції взяв на себе Вінницький національний медичний університет. Тоді ж і приїздив до Вінниці професор Байрон Ваксман, син Зельмана Ваксмана. Він був дуже розчулений прийомом. "Я не знаю української мови, російська спеціально вивчив перед поїздкою, але я пам'ятаю українську пісню, яку співала мені мати ". І він старечим голосом (йому було за 80) заспівав "У сусiда хата бiла ..."). Плакали всі… Приблизно з 2004 року я вів листування з Вінницькою міськрадою про присвоєння імені Ваксмана одній з вулиць міста. І така вулиця зрештою з'явилася. Нехай і не там, де у Ваксманів був будиночок (в районі музичного училища), але все ж вона є, – розповідає професор. –  Зельман Ваксман належить до числа 100 благодійників світу, але в Україні популярність до нього так і не прийшла, хоча і з'явилася маленька експозиція в обласному краєзнавчому музеї з портретом вченого. Може хтось скаже, що це окремий випадок? Але, крім Мечникова, великої слави наші земляки – Нобелівські лауреати – в Україні не мають. І. на жаль, не тільки вони. Зараз я величезною теплотою згадую ці події, радий, що мені якимось чином вдалося доторкнутися до пам'яті великої Людини".

Нова Прилука - батьківщина Нобелівського лауреата