Уперше в День визволення міста вінничани не проводили традиційного покладання квітів

Сьогодні, 20 березня, виповнюється 76 років з часу вигнання нацистів із Вінниці. Про це нагадує Центр історії Вінниці, передає Depo.Вінниця.

Через карантин за багато років у День визволення міста цього року не було покладання квітів до Вічного вогню і Меморіалу визволення.

Визволення міста розпочалося 4–5 березня 1944 р. у рамках двох військових операцій Червоної армії – Умансько-Батожанської та Проскурівсько-Чернівецької.

Для їх реалізації було задіяно сили Першого та Другого Українських фронтів відповідно. Безпосередні бої за Вінницю вела 38-а армія генерала Кирила Москаленка, а учасниками військових дій були майже півмільйона військових, з яких 125 отримали звання Героя Радянського Союзу.

Окупаційний режим на Вінниччині був особливо жорстоким, зважаючи на певні обставини: розподіл Вінницької області на дві зони окупації (німецьку та румунську), функціонування військово-польових ставок вищих партійних та військових посадовців Третього Райху, найвідомішою з яких була ставка Адольфа Гітлера "Вервольф".

"За період окупації Вінниччина пережила:
два масові розстріли єврейського населення, що відбулися 19 вересня 1941 р. та 16 квітня 1942 р. (кількість жертв біля 20-25 тисяч);
викриття жахливого злочину радянського режиму – розкопки у 1943 р. невинно страчених жителів міста й області, в результаті чого було ексгумовано 9439 жертв, з яких ідентифіковано 679;
жорстоке знищення пацієнтів Вінницької психлікарні – з 1720 хворих, які перебували в липні 1941 р. в лікарні, на 14 лютого 1944 р. в живих залишилося 50 осіб;
перебування в гетто, концентраційних та трудових таборах;
непосильні податки та примусові роботи, насильницьке вивезення на роботу до Німеччини – всього біля 13 тисяч "остарбайтерів";
перманентні репресії та смертні страти за будь-який опір;
щоденну боротьбу за життя з голодом, хворобами та постійною загрозою фізичного знищення", – йдеться у повідомленні Центру історії Вінниці.

20 березня 1944 року для більшості жителів міста завершилася більш як трирічне перебування під окупацією, в нестерпних умовах смерті й ненависті, страху й відчаю, насилля й розрухи. З майже 100 тисяч містян до війни у Вінниці 1944 р. залишилося менше половини.

"Як і під час окупації будь-якої з країн, вінничанам довелося відчути на собі як героїзм та людяність, так і мародерство та лицемірство, зраду своїх сусідів та їхню причетність до німецьких злочинів; вимушено працювати на окупанта поряд із відвертими колаборантами та посібниками", – повідомляють у Центрі історії Вінниці.

Значна кількість людей, які вижили в умовах нацистської окупації, знову відчули терор та переслідування.

"Було запроваджено неформальну презумпцію винуватості тих, хто був на окупованій території, допоки не було доведено протилежне. Радянська влада, як і будь-який тоталітарний режим, чітко демонструвала, які моделі поведінки були належними, а які ні. В офіційній парадигмі необхідно було б стати партизаном, підпільником, або ж усіляко їм допомагати, в іншому випадку людина отримувала тавро "зрадник Батьківщини". І для таких осіб боротьба за виживання продовжилася", – додають історики.

Нагадаємо, в Україні на три тижні ввели карантин через коронавірус. 

Читайте також: Коронавірус на Вінниччині: Оперативна ситуація на сьогодні (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)