"Сіра зона" є і у Вінниці: На мистецькому фестивалі говорили про окуповані території

Під час літературного фестивалю "Острів Європа" особливий акцент організатори зробили на актуальній темі "сірої зони" - прифронтових територій. Найцікавіші тези із уст митців, над якими варто задуматися та переосмислити – у матеріалі Depo.Вінниця.

Особливо разюче тема "сірої зони" прозвучала під час читання-дискусії за участю письменниці та історикині Олени Стяжкіної (Донецьк) і письменника Андрія Куркова (Київ). Тема їхньої розмови: "Несірі люди у "сірих зонах".

Як говорити про "сіру зону"

Модератор розмови Остап Сливинський зауважив, що писати про окуповані території дуже складно, тож одиниці беруться за цю тонку тему. Навіть попри чималу кількість текстів, власне, про війну, які почали з'являтися в українському літературному доробку. "Зараз з'явилося чимало текстів, у яких йдеться про війну, про межі фізичні та психічні, до яких людина так чи інакше змушена підходити, коли вона перебуває на фронті. Але значно менше є книг про "той бік", про окуповані території, про "сірі зони", зони несвободи та переслідування", - зауважив Сливинський.

Андрій Курков та Олена Стяжкіна взялися саме за цю непросту тему. Кожен з них поділився думками про війну, про окуповані території, а головне - як на ці теми говорити з читачем.

Олена Стяжкіна наголошує, що її книги про окупацію, можливо, через кілька років не матимуть художньої цінності, оскільки стосуються саме часу нинішнього та є рефлексією на події, що відбуваються. "Всі мої тексти – це, очевидно, травматичне письмо. І всі вони є історією пошуку мови, але не для описання війни, а для власного розуміння радянського покоління. Саме спроби говорити із собою радянською полегшують ситуацію у говорінні із нинішньою війною, бо вона є відлунням тієї радянської мови, яка свого часу не була подолана", - каже Стяжкіна.

Андрій Курков, говорячи про мову "сірої зони", пригадує, як кілька років тому відвідував Донбас із іншими митцями. "Мова "сірої зони", особливо там, де відбувається агресія, там, де звикли до болю – це мовчання і страх, це така авансова ворожість до всього, чого вони не знають або не хочуть чути і не розуміють", - вважає письменник.

Де починається в Україні "сіра зона"

Говорили письменники і про загальну сутність та філософію "сірої зони": де її межі, де вона розпочинається та завершується. Пані Олена, наприклад, зауважує, що ця територія із умовною назвою стосується не лише прифронтових територій.

"Якщо бути чесними, то "сіра зона" є і у Вінниці, і в Києві. Вона є скрізь. Ось уявімо: воїн повертається із фронту, з того моменту, де він точно був людиною, яка відстоює Україну, де смерть була платою і ціною за все, де життя мало сенс абсолютний і вищий. І ось він повертається туди, де йому пропонують дати хабара чи плюнути в спину".

У цей момент, міркує Стяжкіна, "сіра зона" для пересічного солдата поступово розширюється, а його світ починає втрачати фарби.

"Війна приходить на мирні території разом із воїнами-ветеранами", - наголошує письменниця. І додає, що і війна, і тимчасова окупація є соціальними катастрофами. Трагедія цього явища полягає в тому, що градус підвищується дуже повільно: не в один день, хвилина за хвилиною.

"І ти звикаєш спочатку до одного обмеження, потім до іншого. Потім дивишся назад – і розумієш, що життя кардинально змінилося. У цьому, зрештою, і полягає трагедія війни: як влаштовані ми в умовах соціальної катастрофи? Бо ж ніхто не знає, як себе, не дай Боже, поведе окупована Вінниця", - каже Стяжкіна.

"Прем'єрна" "точка нуль" для вінничан

Увечері у світлиці Музею Коцюбинського відбувався іще один тематично дотичний захід: читання-діалог Артема Чеха та Ірини Цілик "Повернення із точки нуль". Відвідувачі читань мали змогу вперше почути Ірину та Артема у спільних читаннях: досі вони ніде не читали разом.

Артем із травня 2016 року по липень 2017-го служив у Збройних силах України, у тім числі – у лавах 59-ої окремої механізованої бригади ЗСУ, що дислокується у Гайсині на Вінниччині. Після повернення з АТО Артем написав книгу про фронтове життя "Точка нуль".

Його дружина Ірина Цілик – українська режисерка, учасниця літературних фестивалів та мистецьких заходів, у тім числі – і на Донеччині. Зараз працює над документальною стрічкою у зоні АТО. Фронтовим досвідом крізь призму мистецтва і ділилися Ірина та Артем під час читання-діалогу у саду Коцюбинського.