За півкілометра від ворога: Як гірська піхота обороняє країну під окупованою Горлівкою

Від крайнього окопа до позицій бойовиків – десь півкілометра. Неозброєним оком видно місцевість, де стоять терористи. Військовослужбовці 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади Збройних сил України кажуть, що проросійські найманці інколи підбираються і ближче – за кількасот метрів.

"Отам бачите очерет? – запитує 32-річний Юрій. – От там вони люблять дуже ходити, робити прострілку тощо. Часто їх там бачимо, як нишпорять на тій території".

Юрій – із Закарпаття, з Мукачевого. Чоловік вже третій рік на позиціях. До війни працював вантажником на львівській пивоварні. За освітою – бухгалтер.

Розповідає, що найактивніший час у терористів – темна пора доби, коли настають сутінки. "Це найгірша пора, яка може бути в умовах війни, ми називаємо її "вовчим часом", - каже Юрій. - Це ранок між 4:00 та 6:00 вранці, та між 17:00 та 19:00 пообіді".

Ця тимчасово крайня українська позиція десь у степах Донбасу дає знати про те, що вона – українська: вже за бліндажем, у напрямку тимчасово окупованої території, військові вивісили синьо-жовтий прапор.

Юрій каже, що позиція їхня зручна для того, аби дивитися за бойовиками. Але з іншого боку – і терористи їх добре бачать. "Це відкрита місцевість. З цієї точки зору позиція кепська – вони нас бачать", - каже боєць.

Чоловік реально оцінює шанси, вміння та знання супротивника.

"Вони набралися досвіду за три роки. Вони стали сильнішими, почали думати. У них добрі та хороші стрілки. Вони знають, як працювати так, аби створити масовий шум, і аби той, хто на війні вперше, подумав, що то снайпер на війні працює. Хоча той, хто розуміється на цьому, знає, що то стріляють із звичайного автомату Калашникова. Є у них ще "мосінка" (снайперська гвинтівка, – Ред.). Я її не раз вже чув. Це злісна річ. Її можна дістати лише в Росії, бо в "ДНР" такого не випускають".

На питання, хто ж стоїть там, за півкілометра від них: шахтарі чи кадрові російські військові, відповідає, що 50 на 50. "Офіцерський склад здебільшого російський, але солдати, думаю, місцеві. Якби там не було російських офіцерів, вони всі були би вже 200-ті", - каже боєць.

А військовий із позивним "Грузин" тим часом розповідає про інтенсивність обстрілів їхніх позицій.

"Зараз не застосовують артилерію так, як це було влітку. Зараз – великокаліберні кулемети, РПГ. Тижня три тому прилетіло п'ять керованих ракет, били прицільно. Одна ракета влучила у спостережний пункт, де наші хлопці були на чергуванні. Дякувати Богу, втрат немає, як і поранених", - розповідає про один з нюансів воєнних буднів на передовій "Грузин".

Позиції військових – по сусідству із крайньою вулицею населеного пункту: там мешкають люди, не покидають своїх домівок, хоча паркани зрешечені осколками. Бійці допомагають місцевим.

"Влітку розвозили воду на цій вулиці постійно, продуктами ділимося. В основному тут залишилися люди похилого віку – молодь роз'їхалася. Ті, що залишилися, чекають кращих часів", - ділиться думками "Грузин".

Михайло із позивним "Док" – з Вінниччини, з Крижопільського району. У війську – з 2014 року. З війни на нього чекають мама, дружина, донька.

"Стрілянина практично кожен день та кожен вечір. "Важкого" поки не прилітає, РПГ, СПГ є. Буває, дають нам трохи життя, але і ми їм – теж", – констатує "Док".

Скоро новорічні свята. Запитуємо, з огляду на кількарічне перебування чоловіка в АТО, якою є ситуація у святкові дні. "Із досвіду попередніх років, на Новий рік нас "привітають" конкретно", - каже Михайло.

Побут бійці облаштували в одній із залишених місцевими осель, неподалік від спостережного пункту. На кухні військовий готує обід, хвалиться вмістом холодильника та запевняє, що не голодні та одягнуті.

Чоловік куховарить під акомпанемент телевізора. Втім, тут він не може побачити ніяких інших телеканалів, крім російського телебачення та каналів "сепарів" – український сигнал відсутній, а найближчка вежа аж на горі Карачун, під Слов'янськом.

На позиціях у гірської піхоти ЗСУ – багато чотирилапих побратимів. Хвостатих залишили місцеві, які тікали від обстрілів у спокійнішу місцину.

Тепер домашні улюбленці подружилися із "піксельними" хлопцями: пси допомагають нести службу та стали справжніми товаришами та бойовими побратимами бійців із 128-ої гірсько-піхотної. Коти ж у бліндажних підземеллях, гріючись та муркочучи під буржуйками, створюють ілюзію затишку. Ілюзію, бо за півкілометра – окупанти.

Міс