Больові точки: Чому в Криму небезпечно писати вірші і як "мігрантська" мова "легалізує" помилки

Учора, 14 червня, у другий день фестивалю "Острів Європа" у Вінниці на Майдані Незалежності розгорнулись дискусії на важливі та гострі теми: про жінку-поетку в контексті війни, а також "мігрантську" мову, в якій кожна помилка - це нота протесту. Об'єднавчим знаменником обговорень стало те, що участь в них взяли виключно жінки - вони говорили про свої унікальні досвіди, ділились переживаннями та розповідали про власну інтеграцію у реалії та виклики світу. Слухачкою дискусій стала кореспондентка Depo.Вінниця.

Першою на "Острові Євопа" обговорили тему "Жінка та її війна: знайти та обстояти свій голос". Учасницями дискусії стали три поетеси - Катріна Хаддад, Драгіца Райчич та Аліє Кенже-Алі, кожна з яких має свій досвід, пов'язаний з війною: в Сирії, колишній Югославії та в Україні. Говорили вони, зокрема, про те, в який момент у поезію кожної увійшла війна та коли стало зрозумілим, що вона позначилась на їхніх текстах.

За словами Катріни Хаддад, війна в її тексти увійшла не в один момент – це був дуже тривалий, повільний та непомітний процес. І коли жінка це усвідомила, це її дуже вразило та налякало. А розпочалося все з війни в Сирії, звідки родом батько Катріни і де живуть її родичі по батьківській лінії. А потім почався Майдан, а за ним і війна на Сході України, де і нині живе  рідня поетеси по материнській лінії.

"Я продовжувала писати вірші й потім почала перечитувати їх на предмет того, чи є там війна. І я злякалась, тому що образи залишилися ті самі, що були до війни. І ця непомітність переходу, непомітність того, що війна стає звичною, стає буденністю, дуже на мене вплинуло", - розповідає Катріна Хаддад. Завдяки цьому, каже вона, побачила світ її книга "Ніч чужинця", побудована за принципом стрічки Мебіуса, де немає переходу від війни до миру, де ця межа є розмитою.

Драгіца Райчич – хорватська поетеса, яка мешкає в Швейцарії, народилася в часи, коли Хорватія була частиною Югославії. Маленькою дівчинкою вона постійно чула від бабусі про "наших хороших партизанів", про те, що її країна – найкраща в світі і в ній немає ані криз, ані потрясінь. "І в школі, і вдома ми дуже багато чули й дуже багато говорили про Другу світову війну. Але офіційна історія та історія приватна рідко збігаються. Я виїхала з Хорватії, коли мені було 19, а коли мені було 28 і я вже була журналісткою, сталося так, що одного дня на мене була націлена зброя: югославська армія напала на Хорватію так само, як Путін напав на Україну", - розповідає Драгіца Райчич.

Обох її братів забрали в армію, а сама вона, забравши двох своїх дітей, знову виїхала до Швейцарії. "Для мене війна у жодному разі не була теоретичним переживанням. І коли я писала про війну, я писала про те, що я пережила", – зазначає хорватська поетеса. Як частину особистої історії Драгіца Райчич сприймає і війну в Україні, оскільки та торкнулася її онуки та невістки. 

"Так трапилося в моєму житті, що в 2014 році, коли всі почали виїжджати з Криму, я повернулась до Криму до своїх батьків. Тут говорять про війну. У Криму немає військових дій – там триває інша війна. І цю війну складно передати словами, тому що, мабуть, потрібно там бути, аби це відчути", – такими словами розпочала свою розповідь кримськотатарська поетеса Аліє Кенже-Алі. За її словами, війна в Криму триває між терпінням та інформацією, яка давить, між внутрішньою свободою та несвободою зовнішньою. І це відобразилося на творчості Аліє. Минулого року їй довелося ходити на допити, тому що в окупаційної влади виникли запитання стосовно її віршів. За ці вірші жінці інкримінували злочин, покарання за яке передбачає до п'яти років позбавлення волі.

Тепер, каже Аліє, кожен раз, записуючи поезію просто у блокнот або публікуючи її у Фейсбуці, вона думає про те, яка стаття передбачена за цей вірш.

Друга важлива тема, яку підняла поетка Драгіца Райчич зачіпала тему інтеграції в еміграції, мови та поезії іноземною мовою. Адже, народившись у Хорватії, в регіоні зі специфічною говіркою, Драгіца Райчич із 1979 року мешкає в Швейцарії, де пише німецькою мовою. Але не літературною, а такою, яку в Україні назвали б суржиком. Попри це вона є володаркою премії імені Адальберта Шаміссо, якою нагороджуються автори, що пишуть німецькою мовою, яка не є для них рідною.

За словами Драгіци, коли людина змінює мову, якою говорить, навколо неї змінюється все, адже оточуючі не бачать людину такою, якою вона звикла себе сприймати. І це ускладнюється тим, що повертаючись додому, людині також доводиться зіштовхнутися із несприйняттям. Ця втрата ідентичності породжує велику невпевненість у собі. Виправити її можуть література та мистецтво, які дарують людині інший світ. Але чи не виникає при цьому ситуації, коли мовний ключ ламається у дверях, не даючи проходу ані в один, ані в інший бік?

"Це дуже вдала картинка. Але ця ситуація водночас дає чудову свободу, бо ви відчуваєте, що нікому більше не належите", - кажете Драгіца Райчич. У той же час вона зазначає: людині, яка інтегрується у світ через еміграцію, потрібно вивчати глобальну мову. Адже це мова більшості, яка вирішує все, у тому числі – приймає політичні рішення.

Мову, якою пише Драгіца, із навмисними помилками, сама вона називає проявом літературної свободи: "Я створила світ, у якому створюється мова. І люди, які вивчають на слух іноземну мову, як це часто відбувається з імігрантами, неправильно перекладають, відтворюють та записують слова. І таким чином ця мова не є вигаданою, а є справжньою, але не схожою на всі інші".

Прикладом такої творчості є тримовна збірка "Інтеграція", яка була видана в Україні у 2014 році. Увага до неї через п`ять років після виходу в світ пояснюється тим, що на той момент ніхто не уявляв масштабів внутрішньої міграції в середині країни. "Ми ще не бачили стільки людей, які на очах у нас опановують іншу мову", – пояснює модераторка обговорення, поетка, перекладачка та письменниця з Вінниці Катерина Калитко.

Вірші з цієї збірки наприкінці зустрічі прочитали слухачам трьома мовами - німецькою, українською та російською – сама Драгіца Райчич та перекладачі, які працювали над виданням: Марк Бєлорусець та Олександра Григоренко.