Олександр Вешелені: "Письменником європейського рівня можна стати надихаючись Вінницею"

Що Вінниця дала Коцюбинському, хто з вінницьких письменників став одним з основоположників літератури мовою їдиш та які нові форми класичних творів покаже цьогорічний "Острів Європа"

Олександр Вешелені: "Письменником європе…

Відомий у вінницьких літературно-мистецьких колах діяч Олександр Вешелені очолив відділ розвитку туризму департаменту маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради. Відтепер організатор літературних івентів, зокрема міжнародного концептуального фесту "Острів Європа", опікуватиметься промоцією й розвитком туристичного потенціалу Вінниці в масштабах країни і світу. Про свій кар'єрний віраж, спраглого вінницького споживача літератури та фестиваль "Острів Європа", який вже вдруге пройде у Вінниці, новоспечений чиновник розповів у інтерв'ю Depo.Вінниця.

Пане Олександре, як так сталося: із творчості – і в чиновники?

– Настав час дати можливість комусь іншому реалізувати щось інше, нове, тому що я навряд чи після восьми років зміг би чимось ще здивувати в організації книгарнівських подій. Натомість я маю певні уявлення про те, що можна з Вінниці пропонувати світові у туризмі, і тому хотілося скористатися можливістю долучитися до нової команди. А книгарня – це той плацдарм, без якого я не уявляю свого професійного становлення у плані роботи з українською літературою у Вінниці: кого, як привозити, з ким домовлятися про експерименти, з яких виростають вже фестивальні формати. І фестиваль "Острів Європа" я не полишаю, оскільки це надважливо для міста. Тобто я не йду зі сфери – просто переакцентовую те, що робив: запрошував сюди письменників з інших міст, аби вони відчули Вінницю і проговорили це. Для мене було найважливіше, аби про місто говорили ті, хто вміє говорити по-особливому, і передусім - це літератори.

За ці вісім років скільки письменників з інших міст заговорили про Вінницю?

– Було понад півтисячі заходів, у 60-70% це були приїжджі учасники. Тобто близько двохсот-трьохсот.

Вінниця як літературний об'єкт програє у порівнянні зі Львовом, Одесою чи Києвом. Чим ви стимулювали інтерес до нашого міста?

– На перших порах посил був такий, що тут дуже вдячна публіка. Якщо ми подивимося на 2011 рік, то приїзд сучасних письменників траплявся, можливо, раз на півроку. І не завжди цей візит був дуже добре розкручений з точки зору медійної уваги. Але в першу чергу я зацікавлював тим, що тут дуже зацікавлений, спраглий глядач. Можливо, за ці роки він став навіть трохи розбалуваний з огляду на те, що топові, маститі письменники вже точно включають Вінницю у свої промотури, а отже, Вінниця вже точно прописала себе на літературній мапі. І не в останню чергу – завдяки літераторам, які родом звідси, які пишуть у місті і пишуть про місто: Катерині Калитко, Сергію Татчину, Вікторії Гранецькій, Наталі Доляк та безлічі інших, молодших колег, які так само виграють премії та друкуються у всеукраїнських видавництвах.

Фактично це був паралельний процес: привозити цікавих авторів до Вінниці та говорити про те, що Вінниця, станом на середину 2010-х років, дуже сильно прописала себе на літературній мапі. Особливо відчутно це стало, коли стартували масштабні літературні фести: спочатку "Intermezzo", а потім "Острів Європа". І зараз якщо зустрітися з будь-яким письменником, видавцем чи літменеджером та сказати "Вінниця", то ряд асоціацій буде дуже широкий. І потроху ми це заповнюємо і в плані історії, тобто говоримо про те, який спектр авторів, окрім Коцюбинського, ми можемо запропонувати як нашу гордість, як те, що визначало розвиток літератури, і не тільки української.

З літературної точки зору Коцюбинський є символом Вінниці…

– Коцюбинського потрібно у першу чергу розглядати як письменника, який сформувався у Вінниці – і це беззаперечний факт. Якби не те оточення, яке він мав тут, то навряд чи він мав би такий багаж знань. Він не зміг навчатися в університеті, але фактично життя й місто дали йому можливість здобути цей рівень естетичного смаку.

Кого з вінницьких письменників ви б назвали через кому після Коцюбинського?

– Довший час я переконував, що нікого раніше за нього із літературних постатей, сформованих Вінницею, та таких, що вкорінили Вінницю у своїх творах, поставити не вдається. Але буквально цього року в моїй свідомості стався великий перелом: я більш прискіпливо звернув увагу на вінничанина, єврея Іцхака Йоеля Лінецького. Він народився у Вінниці у 1839 році і, починаючи з середини 1860-х, фактично став одним з основоположників літератури мовою їдиш поряд із Менделем Мойхер-Сфоримом. І вже пізніше, на хвилі розвитку цього феномену, бо до тих пір взагалі не існувало їдишомовної художньої літератури, постає фігура Шолома-Алейхема та інших письменників, які у Європі чи в Ізраїлі творили цей феномен, який проіснував півтора століття та став містком між єврейським народом та європейською літературою. Бо з їдишомовних текстів виросли не лише ті, хто писав на їдиші, а й Кафка, і Бруно Шульц, і багато інших.

Взагалі ця культура маленьких єврейських містечок по всій колишній Речі Посполитій – це те, до чого долучився вінничанин, причому на такому рівні, що коли у 1867 році вийшов його роман "Польський хлопчик" (у пізніших виданнях – "Хасидський хлопчик"), це був супербестселлер, який витримав понад 30 перевидань та був темою для обговорення всією єврейською спільнотою від Вільно (сучасний Вільнюс, – авт.) і Відня до зони осілості в Російській імперії.

Це був роман саме про Вінницю?

– Це був сатиричний роман про життя хасидської бідноти Вінниці. Це була універсальна модель міста, де виріс сам автор, з цікавими деталями свідомості, світогляду, подвійних стандартів у житті ортодоксальних євреїв. Цю модель пізніше підхопив Шолом-Алейхем, але вже під іншим кутом, спираючись на свій київський досвід. До нового фестивалю "Острів Європа" ми готуємо виставку про Лінецького і принаймні фрагменти з його твору перекладемо з оригіналу.

А присвятити Лінецькому окремий фестиваль на думку не спадало?

– Концепція "Острова Європа" полягає в тому, що за своїх патронів ми беремо тих вінницьких письменників, які своєю творчістю стверджували так званий "літературний безвіз". Тобто те, що письменником, як мінімум, європейського рівня можна стати, народившись, виросши або працюючи у Вінниці та надихаючись нею. І найперше це стосується Лінецького, далі Коцюбинського, Свідзінського, Ігоря Костецького, Василя Стуса. До них долучається Василь Сильвестров, про якого цього року ми говоритимемо у контексті графічних робіт, хоча він є також літератором. Так само ширше у контексті Вінниччини йде Василь Хмелюк – авангардист-футурист, та багато інших напівзабутих постатей, про які потрібно згадувати, можливо, присвячувати їм окремі фестивалі. Але поки що наша задача – робити мікс із різних фігур різних епох, показуючи цю тяглість європейського вінницького літературного процесу.

Наскільки самі вінничани обізнані в тому, які літератори жили й творили у місті? Зазвичай навскидку називають Коцюбинського, Стуса, можливо, Стельмаха...

– Обізнаність у першу чергу пов'язана з тим, чи є твори у шкільній програмі – і від цього нікуди не подітися. В цьому контексті мені б дуже хотілося б, щоб у ній був Свідзінський, бо зрештою Стус великою мірою виростає з його поетики. А якщо говорити про тих, хто закінчує школу й продовжує цікавитися літературою, хотілося б, аби твори класиків поставали у нових формах. Для цього торік ми робили виставку, присвячену Костецькому, цього року присвятимо виставку Лінецькому. Але виставковий формат цікавий у першу чергу тим, хто вже щось знає чи має звичку ходити в літературний музей. А формат вуличної виставки міг би більше розповісти тим, хто взагалі літературою мало цікавиться. Тому про Лінецького ми будемо розповідати прямо у просторі центральної частини міста, щоб люди розуміли, що вони ходять тими місцями, де 150 чи навіть більше років тому ходив класик щонайменше європейської літератури. І дуже б хотілося, аби вінницькі автори поставали у театральних постановках, щоб були музичні проекти на тексти, щоб вінницькі музиканти зверталися до творчості вінницьких класиків і писали цікаві, нові, сучасні й несподівані композиції та пісні на їхні тексти.

Фестиваль названо "Острів Європа". Виникають асоціації з "Островом Крим" Аксьонова. Звідки ця відокремленість? Чому саме острів?

– Якщо відштовхуватися від асоціації з "Островом Крим", то цього року острівні читання на Кемпі будуть пов'язані саме з Кримом. Але не через те, що Крим – острів, бо він на щастя півострів і дай Боже, щоб він і в нашій свідомості залишався таким. Але і Кемпа колись була півостровом. І це дуже важливо, що щось колись, відірвавшись від суші, могло здобути різні форми існування.

Атмосфера острова - унікальна, і в ній ще більше підсилиться голос кримських татар, яких дуже важливо зараз почути, у тому числі через літературу.

Бо ми абсолютно нічого не знаємо про кримськотатарську літературу попри те, що це теж література європейського рівня принаймні з кінця ХІХ століття. Та навіть більше – з часів Кримського ханства. Це просто один зі зразків того, як аристократія, хани вправлялися у поезії на світовому рівні, приблизно так, як наші гетьмани, Мазепа та Орлик, були творцями чудової барокової поезії. І цей літературний компонент є доказом дуже органічної вкоріненості історії кримських татар, українців, усіх, хто населяв ці території, в європейську культуру. І звідси вже розвивається образ "острова Європа" як великого масштабного континенту, який дає нам відчуття перебування на острові. Нехай він дуже великий, але він оточений майже з усіх боків водою і близькість моря відчувається навіть там, де воно знаходиться за тисячі кілометрів. І є розуміння того, що ти з цього континенту, можливо, й втечеш, але є ще класичний мотив Одіссея, який хоче повернутися на Ітаку. І взагалі це бажання втекти, щоб повернутися, чи, навпаки, втекти, аби створити свій острів деінде.

Це те, про що ми говоримо в контексті того ж Коцюбинського. Зрештою, його творчість – це великою мірою постійні втечі, постійні intermezzo, постійні пошуки острівців, які дозволяють тобі побачити себе, переосмислити себе та своє місце у соціумі. Але, якщо згадати Робінзона, ти ніколи не зможеш бути самотнім на цьому острові, бо завжди знайдуться або твої вороги, або П'ятниця, з яким ти затоваришуєш і, можливо, створиш нову спільноту. І це ідея того, чим хотілося б бачити Європу попри всі кризові явища, які ми спостерігаємо, перебуваючи ніби осторонь, поза формальним Євросоюзом, але водночас будучи органічною частиною цього континенту. І в тому числі – завдяки культурі, завдяки вінничанам, які творять цю культуру.

Фото: Facebook-сторінка Олесандра Вешелені

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вінниця

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme