Не мамонтом єдиним, або Чим дивує колекція вінницького художнього музею

Перше, що спадає на думку, коли чуєш словосполучення "вінницький музей", - це музей краєзнавчий. Той самий, де скелет мамонта та колекція скіфського золота. Натомість те, що у двоповерховій споруді поруч розташований не менш цікавий мистецький об'єкт, залишається "терра інкогніта" навіть для деяких мешканців міста  над Бугом.

У той же час, експонати Вінницького обласного художнього музею достойні кращих європейських колекцій, переконана заввідділом науково-просвітницької роботи, зв'язків з громадськістю і розвитку музею Наталія Безбах. 

До Горбачової за приміщенням для музею

Історія музею стартує в жовтні 1987 року, коли постановою ради міністрів УРСР був, власне, створений художній музей у Вінниці. Тоді основу його колекції склала художня частина обласного краєзнавчого музею. Для експонування творів мистецтва відвели будівлю, в якій до цього розташовувалася будівельна організація. Передбачалося, що це буде тимчасовий притулок для картин, однак майже три десятки років минуло, а нове приміщення музей так і не отримав.

"Директор музею Ілля Безбах їздив до Москви, зустрічався навіть із Раїсою Горбачовою, яка посприяла виділенню приміщення, де розташовувався міський комітет компартії. Але цю будівлю потім передали апеляційному суду, який по сьогодні там і розташований", - згадує Наталія Безбах.

Блискуча колекція

Тож у 1993 році, після ремонту та перебудови приміщення, художній музей відкрив свою експозицію для відвідувачів. А вже у 2000 році міністерство культури України визначає заклад, як один з провідних в Україні. Хоча, каже Наталія Безбах, те, що це блискуче зібрання предметів мистецтва, було зрозуміло ще на момент створення музею. Адже в музеї представлені картини художників світового рівня. "Філіп Оверман, Лампіль, на заздрість будь-якому європейському музею - колекція з 900 малюнків Норблена, зібрання з портретної галереї Потоцьких, шість унікальних полотен Тропініна на релігійну тематику, роботи Крамського та Ґе. Іноземці не очікують, що у Вінниці можна знайти зібрання творів мистецтва такого рівня", - каже Наталія Безбах.

Серед "перлин" колекції – картини майстра школи Караваджо "Вакх" та "Великий канал Венеції" Грeвенброка, учня Каналетто. Авторство останньої з них було визначено лише у 2005 році, коли була втричі збільшена постійна експозиція музею. Тоді відвідувачі музею змогли побачити багато творів невідомих авторів. Одним з них і був "Великий канал". "Приїхав гість-мистецтвознавець і каже: "О, Каналетто". А ми ще з 1987 року і придивлялися, і описували – і не бачили, що на каплиці тонесенько вписано "Карл Леопольд Грeвенброк", - розповідає Наталія Безбах.

Ще одну картину 18-го століття допомогли атрибутувати польські реставратори, коли відвідали музей. Вони визначили, що належить вона пензлю Бургіньйона (псевдонім французького художника Жака Куртуа). І на підтвердження своїх слів навіть прислали два зразки картин Бургіньйона, які самі реставрували.

Але все це - лише "крапля у морі". Адже постійну експозицію складають менше 3% експонатів музею.

Про фонди та їх поповнення

Фонди музею сьогодні нараховують понад 20 тисяч творів мистецтва. На момент його створення їх було близько 3 тисяч. Один з шляхів поповнення колекції – своєрідний бартер: за можливість провести персональну виставку в музеї художники розплачуються не грошима, а своїми картинами. "Музей, формуючи план виставкової роботи, дивиться, якими роботами було б бажано поповнити фонди. Художників, які нам не цікаві, ми не беремо", - каже Наталія Безбах.

Трапляються і безвідплатні подарунки. Серед останніх - екслібріси відомого київського художника Костянтина Козловського. "Можна було б створити окремий відділ екслібрісів. Іноді гадають, на якому матеріалі музей відкрити, а у нас уже все готове", - коментує Наталія Безбах.

Ще одне джерело поповнення колекції - надходження з дирекції художніх виставок України у Києві. Звідти періодично передають музею певну кількість робіт сучасних українських художників з різних регіонів.

Як пояснила Наталія Безбах, сучасними вважаються роботи, вік яких не перевищує 50 років. Цей період встановлено умовами проведення експертизи мистецьких творів у разі, коли їх планують вивезти за кордон. Усе, що старше, апріорі вважається таким, що має історичну та музейну цінність та вивезенню не підлягає. Відтак на сьогодні в художньому музеї у Вінниці співвідношення сучасних робіт та робіт категорії "50+" - третина до двох. Найстаріші – гончарні вироби, знайдені під час археологічних розкопок на території Вінниччини.

Скільки коштує мистецтво

Доводиться музею і купувати роботи. Наприклад, минулого року колекція поповнилася полотнами деяких українських художників. Що стосується старовини, то для цього потрібні відповідні кошти. "Але не потрібно думати, що старовинне - це обов'язково великі кошти. Буває, сучасний художник коштує дорожче", - каже Безбах.

За її словами, останнім часом почали дорожчати роботи сучасних вітчизняних митців. "Така тенденція. Наприклад: Глущенко, Яблонська, Шишко стали шалено рости в ціні. І у нас є всі вони. Можливо, вони дорожчі за деякі роботи 19-го століття", - каже Наталія Безбах.

А ціни визначаються за абсолютно чіткими параметрами. "Є довідник, де вказана ціна. І є шкала, за якою ціну "відмінусовують", наприклад, за пошкодження. Та "приплюсовують", у першу чергу - за ім'я майстра. А ще – якість полотна, тему", - пояснює мистецтвознавиця.

На запитання, який експонат музею найдорожчий, вона чітко відповідає: "Це секрет. Не маю права говорити". У відповідь на уточнююче запитання - сотні тисяч чи мільйони, загадково посміхається: "Це великі цифри".